YaChudo

Джеймс Сайм

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Джеймс Сайм
Народився7 листопада 1799[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Единбург, Шотландія, Королівство Велика Британія[3][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер26 червня 1870[1][2] (70 років) або 20 червня 1870[3] (70 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Единбург, Шотландія, Сполучене Королівство[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сполучене Королівство
 Королівство Велика Британія
 Велика Британія[4][5][6]
 Шотландія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхірург, викладач університету, патологоанатом, хімік Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЕдинбурзький університет
Royal High Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладУніверситетський коледж Лондона
Единбурзький університет Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоJohn Symed[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиBarbara Spottiswoodd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зAnne Willisd[7]
Jemima Burnd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиAgnes Symed[8][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Джеймс Сайм у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Погруддя професора Джеймса Сайма, Вільям Броді, 1872 рік, Старий коледж Единбурзького університету

Джеймс Сайм (англ. James Syme; 7 листопада 1799 — 26 червня 1870) — шотландський хірург-новатор XIX століття. Народився в Единбурзі та здобув медичну освіту в Единбурзькому університеті. Більшу частину професійної діяльності провів в Единбурзі, де працював хірургом і викладав клінічну хірургію. Був професором клінічної хірургії в Единбурзькому університеті та президентом Королівського коледжу хірургів Единбурга. Сайм знаний розробкою та вдосконаленням низки хірургічних методів, зокрема операції Сайма — різновиду ампутації стопи.

Біографія

Народився 7 листопада 1799 року за адресою Принсес-стріт, 56, в Единбурзі[9]. Його батьком був королівський адвокат Джон Сайм. Він володів маєтками Картмор і Лохор у Файфі та Кінроссі. Значну частину свого статку Джон Сайм втратив, намагаючись розробляти корисні копалини на своїх землях. Його батько мав юридичну практику за адресою Норт-Гановер-стріт, 23, недалеко від Принсес-стріт в Единбурзі[10].

Будинок Сайма за адресою Шарлотт-сквер, 9, Единбург

З дев'яти років навчався в Королівській середній школі, а у 15 років вступив до Единбурзького університету. Протягом двох років він відвідував заняття з мистецтва (зокрема ботаніку), 1817 року розпочав вивчати медицину, приділяючи особливу увагу хімії. Під час хімічних дослідів Сайм виявив, що з кам'яновугільної смоли можна отримати речовину, здатну розчиняти натуральний каучук. Цю властивість можна було використовувати для утворення водонепроникності шовку й інших текстильних тканин. Через кілька місяців аналогічний винахід запатентував Чарльз Макінтош з Глазго, який згодом став відомим завдяки створенню водонепроникного плаща макінтош[11].

В анатомічному театрі

У 1818—1819 навчальному році Сайм став асистентом і демонстратором в анатомічному театрі Роберта Лістона, який розпочав викладацьку діяльність з анатомії поза межами університету, конкуруючи зі своїм колишнім учителем Джоном Барклі. У той період Сайм також працював у Единбурзькій лікарні та лікарні для хворих на гарячку, а згодом провів деякий час у Парижі, де займався анатомічними розтинами й оперативною хірургією. 1823 року Лістон передав Сайму повне керівництво своїми курсами анатомії, зберігши за собою фінансову частку в роботі школи. Однак співпраця виявилася невдалою, і між ними виник конфлікт, який тривав близько двадцяти років і завершився лише після переїзду Лістона до Лондона[11].

Клінічне викладання

У 1824—1825 роках Сайм заснував медичну школу Браун-сквер, однак знову не дійшов згоди зі своїми партнерами. Після того як йому не вдалося отримати вакантну посаду в Королівській лікарні Единбурга, він вирішив займатися виключно хірургією та заснував власну хірургічну лікарню — лікарню Мінто-Гаус[12].

Сайм працював там з травня 1829 до вересня 1833 року. Лікарня успішно діяла як благодійний хірургічний заклад і школа клінічного навчання. Саме тут він уперше застосував на практиці власний метод клінічного викладання: пацієнтів, яких мали оперувати або оглядати й обговорювати під час клінічних занять, переводили з палат до лекційної зали чи анатомічного театру, де студенти могли зручно спостерігати за перебігом процедур і робити нотатки[11].

Його приватна практика на той час уже набула значного розмаху, а професійна репутація була міцною відтоді, як 1823 року він виконав першу в Шотландії ампутацію нижньої кінцівки на рівні кульшового суглоба. 1833 року Сайм змінив Джеймса Рассела на посаді професора клінічної хірургії в Единбурзькому університеті. Призначення Сайма на цю посаду супроводжувалося двома важливими змінами в умовах роботи професора. По-перше, професор мав за посадою опікуватися хірургічними пацієнтами в лікарні. По-друге, відвідування його курсу стало обов'язковим для всіх кандидатів на здобуття медичного ступеня. Після переїзду Лістона до Лондона в 1835 році Сайм став провідним консультуючим хірургом Шотландії. 1837 року його обрали членом Единбурзького товариства Гарвея[13][14].

Університетський коледж Лондона

1847 року Сайм прийняв пропозицію очолити кафедру клінічної хірургії в Університетському коледжі Лондона, яка звільнилася після смерті Лістона. У лютому 1848 року він розпочав хірургічну практику в Лондоні, однак уже на початку травня того самого року через конфлікт із двома колегами на Гауер-стріт, а також прагнення уникнути подальшої ворожнечі та суперечок, відмовився від посади. У липні Сайм повернувся до Единбурга і був поновлений на своїй попередній посаді професора клінічної хірургії, призначення на яку тим часом не вдалося здійснити королівській владі. Друзі Сайма вважали, що у своїх суперечках він зазвичай мав рацію по суті, але часто помилявся у способі їх ведення. 1849 року обраний членом Ескулапського клубу[15].Того ж року обраний президентом Королівського коледжу хірургів Единбурга[16].

Медична реформа

1849 року Сайм порушив питання медичної реформи в листі до лорда-адвоката; у 1854 та 1857 роках він звернувся з відкритими листами з цього ж питання до лорда Палмерстона. 1858 року ухвалили Медичний акт, положення якого значною мірою відповідали запропонованим ним принципам. Відповідно до цього закону, 1868 року Сайм привернув значну увагу своїм категоричним викладом поглядів на медичну освіту, які багато хто вважав консервативними; однак вони були лише спробою відстоювати методи, характерні для Единбурзької медичної школи ще від часів Вільяма Каллена, а саме: постійне співвіднесення фактів із загальними принципами, підпорядкування технічних деталей загальним положенням, але не нехтування ними, а також перевага великих професійних класів і навчання в численних групах над системою індивідуального наставництва, яку Сайм ототожнював із механічним заучуванням матеріалу[11].

У 1860-х роках він працював хірургом у лікарні Лейт[17].

Смерть

Могила Джеймса Сайма, церковний цвинтар при єпископальній церкві Святого Іоанна, Единбург

У квітні 1869 року Сайм переніс напад паралічу і одразу після цього залишив посаду професора. Він так і не відновився та у червні 1870 року помер поблизу Единбурга[11]. Сайм був християнином, і з віком його релігійні переконання ставали дедалі сильнішими[18].

Сайм похований на верхній північно-східній терасі цвинтаря при єпископальній церкві Святого Іоанна, у східній частині Принсес-стріт в Единбурзі.

Характер Сайма влучно описаний в присвяті, яку його колишній учень Джон Браун адресував йому у своїй збірці нарисів «Локк і Сиденгем»: Verax, capax, perspicax, sagax, efficax, tenax (правдивий, здібний, проникливий, кмітливий, дієвий, наполегливий)[11].

Сім'я

Сайм був одружений двічі. Перша дружина — Енн Вілліс[19], сестра його колишнього колеги Роберта Вілліса. Вона померла 1840 року під час пологів дев'ятої дитини. Лише доньки Агнес та Люсі дожили до повноліття[19].

У грудні 1841 року Сайм одружився з Джемаймою Берн. У подружжя було п'ятеро дітей, троє з яких дожили до повноліття[20].

1856 року донька Сайма, Агнес, вийшла заміж за Джозефа Лістера, якого 1854 року призначили першим асистентом Сайма з хірургії в Единбурзькому університеті. Агнес — найстарша дитина Сайма, що дожила до повноліття, часто допомагала чоловікові в його медичних дослідженнях, записувала під диктування та вела записи історій хвороб[19]. Подружжя мало домашню лабораторію, де Джозеф Лістер проводив експерименти, що згодом привели до розробки антисептичних розпилювачів для операційних залів.

Бібліографія

Сайм написав чимало праць із хірургії, однак завдяки лаконічному стилю та чіткості викладу вони не були надто об'ємними[21]:

  • A Treatise on the Excision of Diseased Joints (1831)—the celebrated ankle-joint amputation is known by his name
  • Principles of Surgery (1831 often reprinted)
  • Diseases of the Rectum (1838);
  • Contributions to the Pathology and Practice of Surgery (1848)—a collection of thirty-one original memoirs published in periodicals from time to time
  • Stricture of the Urethra and Fistula in Pei-ineo (1849)
  • Observations in Clinical Surgery (1861)
  • Excision of the Scapula (1864)
  • On Lycanphropy 1871

Примітки

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г Who Named It? — 1994.
  3. ↑ а б в г Plarr's Lives of the Fellows
  4. ↑ VIAF — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #117679399 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  7. ↑ а б в г д Kindred Britain
  8. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  9. ↑ Syme, James (1799 - 1870). Plarr’s Lives of the Fellows. London: The Royal College of Surgeons of England. 11 квітня 2013. Процитовано 6 серпня 2022.
  10. ↑ Edinburgh Post Office Directory 1808
  11. ↑ а б в г д е  Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
    Chisholm, Hugh, ред. (1911). Syme, James. // Encyclopædia Britannica (англ.). Т. 26 (вид. 11-те). Cambridge University Press. с. 285.
  12. ↑ Fisher, Richard B. (1977). Joseph Lister, 1827-1912. New York: Stein and Day. с. 59. ISBN 9780812821567. OCLC 2595463.
  13. ↑ Minute Books of the Harveian Society. Library of the Royal College of Physicians of Edinburgh.
  14. ↑ Watson Wemyss, Herbert Lindesay (1933). A Record of the Edinburgh Harveian Society (англ.). T&A Constable, Edinburgh.
  15. ↑ Minute Books of the Aesculapian Club. Library of the Royal College of Physicians of Edinburgh.
  16. ↑ RCSEd President | RCSEd. www.rcsed.ac.uk. Процитовано 9 серпня 2026.
  17. ↑ Leith Hospital 1848—1988, by D H A Boyd ISBN 0-7073-0584-5
  18. ↑ Robert Paterson (1874). Memorials of the life of James Syme, professor of clinical surgery in the University of Edinburgh. Edmonston and Douglas. pp. 286-287. Library of Congress Claffification: R489.S9 P3
  19. ↑ а б в Fitzharris, Lindsey, The Butchering Art: Joseph Lister's Quest to Transform the Grisly World of Victorian Medicine, ISBN 978-0-14-198715-6, OCLC 1045628715 Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  20. ↑ Paterson, Robert, 1814-1889. (1874). Memorials of the life of James Syme, professor of clinical surgery in the University of Edinburgh. Edmonston and Douglas. OCLC 5456344.
  21. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою "Chisholm_P2852" не вказано текст

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).