YaChudo

Джеймс Болл

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Джеймс Болл
James Ball
Народився12 березня 1986[1] (40 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Велика Британія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняЛондон[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, письменник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Оксфорда, Лондонський університет і The Crossley Heath Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності2008[5] — тепер. час
Нагороди
Сайтjamesrball.com

Джеймс Болл — британський журналіст та автор, який працював у Гардіан, WikiLeaks, BuzzFeed, The New European, Вашингтон пост та є автором трьох книжок. Він отримав декілька нагород за журналістику та був членом команди Гардіан, яка отримала team which won the Пулітцерівську премію за розслідувальну журналістику.[6]

Ранні роки

Болл навчався на бакалавра в галузі філософії, політики та економіки в Оксфордському університеті і продовжив навчання в магістратурі з журналістики в Лондоні. Після переходу на дипломний курс з фінансових причин,[7] він закінчив Лондонський міський університет в 2008 році з дипломом журнальної журналістики з акцентом на журналістські розслідування.[8]

Кар'єра

Після закінчення університету і роботи в Бюро журналістських розслідувань на iraqwarlogs.com,[6][9] у листопаді 2010 року до Болла звернувся Джуліан Ассанж і запросили працювати власним журналістом для WikiLeaks у Великій Британії, де він почав працювати над досьє про війну в Іраку. Він описував свої дні як «довгі і невпевнені», ускладнювався, коли Ассанжу був пред'явлений Європейський ордер на арешт, що призвело до процедури екстрадиції, відомої як Ассанж проти шведської прокуратури[10]. Болл згодом висловив критику Ассанжу і організації Wikileaks[11] і заявив, що його журналістський обов'язок піклуватися про джерело, Челсі Меннінг, а не про організацію, що доповідає про неї.[12][13][10] Болл пішов з WikiLeaks через три місяці, коли він все більше переймався спробами організації цензурувати персонал,[14] його власними турботами щодо захисту особистості вразливих осіб у витіках і спроби Ассанжа убезпечити кошти WikiLeaks для його власного правового захисту.[15] У 2012 році він став співавтором книги з Чарлі Бекетом, що документує свій досвід, WikiLeaks: Новини в мережевій ері.[16]

У 2011 році Болл приєднався до британської газети Гардіан, де працював над кількома історичними розслідуваннями і отримав кілька нагород у складі команди газети[6]. Працюючи в Гардіан, Болл співпрацював з проектом «Офшорні витіки», який отримав численні нагороди від Investigative Reporters and Editors, а також премію Джорджа Полка в 2014 році.[17][18] У 2013 році він був призначений редактором даних, а з червня 2013 року працював над виданнями Едварда Сноудена про британські та американські спецслужби Центр урядового зв'язку та Агентство національної безпеки. У жовтні 2013 року було оголошено, що Болл приєднався до американської онлайн-секції газети Гардіан, де він зайняв новостворену позицію редактора спеціальних проектів.[6]

Перед тим, як працювати в Гардіан, Болл працював над британськими розслідувальними програмами Dispatches для Channel 4 і Panorama для телебачення BBC. У Бюро журналістських розслідувань він також працював з каналами Аль-Джазіра та ITN.[19]

Джеймс Болл, доповідь «Факт-чекінг в еру фейкових новин» на конференції QED у 2017 році

У вересні 2015 року Болл приєднався до британського відділу BuzzFeed у складі своєї команди журналістів-розслідувачів.[20] З 2016 року Болл також писав статті для The New European, британського проєвропейського журналу.

Ball є суддею Amnesty International UK Media Awards, яку отримав в 2010 році з Бюро журналістських розслідувань[21][22]. Роботу Болла по розслідуванню відмивання грошей HSBC також було відібрано до премії Оруелла за журналістику.[23]

Болл завжди критикував відсутність перевірки фактів журналістами та споживачами новин, використання клікбейт заголовків та культури засобів масової інформації, які змушені покладатися на доходи від реклами з «кліків» та «акцій» соціальних медіа. Він сказав: «вимагаючи, щоб аудиторія довіряла мейнстриму та поставила нас на п'єдестал, наші бізнес-моделі надають перевагу клікам — якщо б ви зупинилися і чекали, щоб перевірити, ви б зовсім пропустили трафік і не отримали б дохід, тому насправді ми заохочуємо неперевірені новини».[24] Він також дуже критично ставився до методу Дональда Трампа по поширенню істини та/або вигадки[24] на таких платформах, як Twitter, описуючи його висловлювання як «риторичні кластерні бомби фактів без сенсу та тверджень, що не можна доказати».[25] Він робить висновок, що всі ми повинні взяти на себе відповідальність за «фейкові новини» і «клікбейти», а також соціальні мережі, в яких ми вирішили поширити новини, продовжуючи проблему істини в журналістиці.[26]

Примітки

  1. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1046593528 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ https://www.icij.org/journalists/james-ball/
  4. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  5. ↑ https://www.theguardian.com/guardian-us-press-office/james-ball-joins-guardian-us-office
  6. ↑ а б в г James Ball to Join Guardian's US Newsroom as Special Projects Editor. The Guardian. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  7. ↑ How I became a journalist. Medium. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  8. ↑ Guardian's James Ball wins City University award for Snowden files data journalism. Press Gazette. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  9. ↑ Homepage. Iraq War Logs. Архів оригіналу за 21 лютого 2013. Процитовано 14 липня 2019. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  10. ↑ а б Gunter, Joel. 'There was never an average day': James Ball on being WikiLeaks' in-house journalist. Journalism.co.uk. Архів оригіналу за 2017. Процитовано 14 липня 2019. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2017-11-18? (довідка)
  11. ↑ Ramos, Dante. Julian Assange, horrible boss. Boston Globe. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  12. ↑ Zetter, Kim; Poulson, Kevin. U.S. Intelligence Analyst Arrested in Wikileaks Video Probe. Wired. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 14 липня 2019.
  13. ↑ Collateral Murder. WikiLeaks. Архів оригіналу за 13 березня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  14. ↑ Hall, Kat. Assange offers job to sacked Google diversity manifestbro. The Register. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  15. ↑ Ball, James. Why I felt I had to turn my back on WikiLeaks. The Guardian. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  16. ↑ Ottosen, Rune (2013). WikiLeaks: news in the networked era. Digital Journalism. 1: 169—170. doi:10.1080/21670811.2012.740287.
  17. ↑ Gray, William. ICIJ's offshore secrets series wins George Polk Award. The Center for Public Integrity. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  18. ↑ Offshore Leaks Honored with Top Investigative Reporting Prize. The International Consortium of Investigative Journalists. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  19. ↑ James Ball, Britain. International Consortium of Investigative Journalists. Архів оригіналу за 2017. Процитовано 14 липня 2019. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2017-08-21? (довідка)
  20. ↑ Ponsford, Dominic. Guardian's James Ball is latest national press staffer to join Buzzfeed's UK team. Press Gazette. Архів оригіналу за 2017. Процитовано 14 липня 2019. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2017-11-18? (довідка)
  21. ↑ Shortlist for Amnesty's Media Awards 2016 announced. Amnesty International. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  22. ↑ Amnesty announces 2011 Media Awards winners. Amnesty International. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
  23. ↑ The Orwell Prize for Journalism and the Orwell Prize for Exposing Britain's Social Evils 2016: Longlists. The Orwell Prize. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 14 липня 2019.
  24. ↑ а б Scott, Caroline. How journalism business models are fuelling the misinformation ecosystem. Journalism.co.uk. Архів оригіналу за 2017. Процитовано 14 липня 2019. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2017-11-15? (довідка)
  25. ↑ Ball, James (Травень 2017). Post-Truth: How Bullshit Conquered the World. Biteback Publishing. с. 18. ISBN 978-1-78590-214-7.
  26. ↑ Smith, Oliver. James Ball: 'Bullshit's taken over the world, and you need to fight back'. The Memo. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 14 липня 2019.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).