YaChudo

Джебель-Фая

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Джебель-Фая
Світова спадщина
Джебель-Фая
25°06′41″ пн. ш. 55°50′20″ сх. д. / 25.111404° пн. ш. 55.838957° сх. д.
Країна ОАЕ Редагувати інформацію у Вікіданих
Типпагорб і археологічна пам'ятка Редагувати інформацію у Вікіданих
Об'єкт №1735
Джебель-Фая. Карта розташування: Земля
Джебель-Фая
Мапа
CMNS: Джебель-Фая у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Джебель-Фая
25°07′08″ пн. ш. 55°50′49″ сх. д. / 25.119° пн. ш. 55.847° сх. д.
Країна  ОАЕ Редагувати інформацію у Вікіданих
Регіон Шарджа Редагувати інформацію у Вікіданих
Розташування Аль-Фая, Шарджа, Об'єднані Арабські Емірати
Система Хаджар[1]
Тип пагорб і археологічна пам'ятка Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота 412 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Джебель-Фая (Об'єднані Арабські Емірати)
Джебель-Фая
Джебель-Фая
Location in the United Arab Emirates
Мапа
CMNS: Джебель-Фая у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джебель-Фая (араб. جَبَل ٱلْفَايَة, трансліт. Jabal Al-Fāyah) — це археологічна пам'ятка та вапняковий пагорб[2] або уступ поблизу Млейхи, розташований у центральному регіоні емірату Шарджа в ОАЕ. Він вважається найбільшою центральною горою в групі навколишніх пагорбів, включаючи Джебель-Млейха на північному заході, Джебель-Емайла на сході, а також Джебель-Акаба та Джебель-Бухайс на південному заході. Ця група гір відома як «гірський хребет Фая». Джебель-Фая містить кілька дуже важливих археологічних пам'яток, включаючи FAY-NE 1,[3], що датується періодом палеоліту, та Ваді-аль-Кохоф (Печерна Ваді), що включає археологічні пам'ятки FAY-NE 10 та FAY-NE 15,[4] що датуються періодом неоліту.

Розташований приблизно за 50 км (31 миля) на схід від міста Шарджа,[5] та між береговою лінією Перської затоки та горами Аль-Хаджар,[1] палеоландшафт Фаї містить знахідки знарядь праці та поховання палеоліту, неоліту, бронзової та залізної доби, що відображають заселення регіону людиною між 210 000 та 2300 роками тому.[3]

Кам'яний комплекс, знайдений у шарі C на ділянці FAY-NE1, свідчить про життєздатний південний шлях розселення анатомічно сучасних людей з Африки для заселення Землі та був датований за допомогою оптично стимульованої люмінесценції (OSL) з використанням однозернистого оптично-стимульованого люмінесцентного методу приблизно 125 000 років тому.[6]

Знаряддя праці, знайдені у Фаї, є самобутніми та мають зв'язки за формою та типом зі знаряддями праці подібного віку, знайденими в Судані, що вселяє нам впевненість в ідеї про життєздатну південну траєкторію, а не про витік на схід людей, які вирушали левантійським шляхом до Європи.[7] Ця ідея була підкріплена роботами з інших пам'яток. З Фаї вони перетнули Іран і поширилися на північ і схід.[8]

Знахідки з розкопок у Фаї та навколишніх районах представлені в Археологічному центрі Млейха.

Це місце було визначено об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО у 2025 році.[9]

Історія дослідження місця

Ділянку FAY-NE 1 на Джебель-Фая вперше відкрила та провела тестові розкопки французька команда під час польових робіт у Шарджі в 1980-х роках. Цю роботу очолював Ремі Бушарла (CNRS, Франція), і вона встановила наявність стратифікованого доісторичного матеріалу на цій ділянці. Польові дослідження, зосереджені на історії палеоліту на Джебель-Фая, проводяться із 2003 року в рамках спільного проекту між Археологічним управлінням Шарджі та Тюбінгенським університетом, який був заснований у 1995 році.

Проєкт Тюбінген-Шарджа започаткував систематичні та масштабні розкопки на FAY-NE1 у 2003 році. Окрім пізніших доісторичних матеріалів, команди виявили перший стратифікований палеолітичний матеріал у 2006 році.[3] Розкопки тривали до 2017 року, розкрили повний обсяг археологічної послідовності,[10] а також екологічний та геологічний контекст ділянки.[11] На ділянці містяться знаряддя праці періодів середнього палеоліту та пізнього палеоліту, що відображають заселення регіону людиною між 210 000 та 10 300 років тому.[10]

Результати

Опис місця

Джебель-Фая — це вапняковий гірський виступ в Аль-Фаї, в Центральному регіоні емірату Шарджа, розміром близько 10 км (6,2 миля) завдовжки та близько 2 км (1,2 миля) завширшки.[5] Сама археологічна пам'ятка називається FAY-NE1, це скельне укриття, розташоване на північно-східній кінцевій точці Джебель-Фая.[3] Археологи розкопали на цьому місці кілька траншей площею понад 150 м2 (1 600 фт2) викопано загалом. Він має 5 м (16 фт) завглибшки стратифіковану послідовність археологічних рівнів, що містить відкладення бронзової та залізної доби, пізнього палеоліту та палеоліту.[3][12]

Екологічний контекст

Джебель-Фая

Палеолітичні заселення в Джебель-Фая пов'язують з вологими періодами на півдні Аравії, коли доступність прісної води та рослинний покрив цієї місцевості збільшувалися, що сприяло життєдіяльності людини. У 2013 році Брецке та ін. проаналізували стовпи осадових порід із траншей у FAY-NE1. Хоча комплекси A, B та C показали ознаки рослинності, шари без археологічних відкладень показали ознаки висихання.[11] та реліктових озерних відкладень[13] у регіоні підтвердили цю теорію про те, що вологі періоди могли пропонувати численні можливості для розселення людини на півдні Аравії.[14]

Депозити

Дослідники визначили дві різні археологічні послідовності, які, однак, можуть бути стратиграфічно пов'язані.[12] Існує так звана терасна послідовність, розкопана переважно перед скельним укриттям, де палеолітичні шари називаються AD.[3] Друга послідовність називається послідовністю Faya Shelter і описує стратиграфію під сучасним скельним укриттям, використовуючи термін археологічний горизонт (AH) для позначення археологічного шару.[12] Послідовність Shelter складалася з шести палеолітичних AH (II—VII) під верхнім змішаним шаром AH I. Ці шари дали понад 6000 кам'яних артефактів.[15] Крім того, терасна послідовність перед скельним укриттям у FAY-NE 1 містить близько 28 000 кам'яних артефактів.

Більшість виявлених палеолітичних шарів із FAY-NE1 були датовані за допомогою оптично стимульованої люмінесценції (OSL) за одним зерном[3][10][16], тоді як пізньопалеолітичний шар був датований за допомогою радіовуглецевого аналізу морських мушель[4]. Горизонти розташовані нижче, зверху вниз, включаючи шари з обох послідовностей та їх стратиграфічну кореляцію:[3][12]

АН І

Верхній шар послідовності Укриття зі змішаним культурним матеріалом із кількох пізніших доісторичних періодів.

АН II

Датується приблизно 80 000 років тому.[16] Відновлений комплекс знахідок демонструє зосередження на виробництві видовжених знарядь праці та лез чз використанням типових технологій середнього палеоліту, включаючи леваллуазькі.

АН III

Цей відносно невеликий комплекс лежить в основі АН II та складається з відносно великих нуклеусів, відщепів та знарядь праці.

Збірка A / AH IV

Раніше його вік визначали приблизно 40 000 років тому,[3] але нещодавно його датували між 120 000 та 90 000 років тому.[16] Знайдені знаряддя праці включають низку різних типів скребків та зубчастих скоб.

Збірка B / AH V

Датується приблизно 120 000 років.[10] Знайдені знаряддя праці схожі на ті, що були знайдені в комплексі А.

Збірка C / AH VI

Датується приблизно 125 000 років тому. Серед знайдених знарядь праці є невеликі ручні сокири, листяні, кінцеві та бокові скребки, а також зубчасті скоби. Докази леваллуазької виробничої техніки унікальні для комплексу C.[3]

Вважається, що кам'яні знаряддя праці були пов'язані з Homo sapiens, які жили в Африці в той час, і це показує, що сучасні сапієнси, можливо, розширили Африку швидше, ніж вважалося.[17]

AH VII

Датується приблизно 170 000 років тому.[10] Знайдені інструменти мають типологічні та технологічні подібності з комплексом C/AH VI.

Збірка D

Датується приблизно 210 000 років тому.[10] Через невелику кількість знахідок типологічна характеристика знарядь праці з комплексу D наразі недоступна.

Палеолітичний комплекс E також наявний, але детально не обговорювався через невелику кількість знахідок.[12]

Пізньопалеолітичні рівні

Шар, що безпосередньо перекриває палеолітичну послідовність, раніше відносили до неоліту. Цей шар містить так звані наконечники стріл Фая та фрагменти мушель, датовані приблизно 9500 років до нашої ери. Ганс-Петер Уерпманн та його колеги пов'язують ці артефакти з першим повторним заселенням цієї ділянки з моменту її останнього залишення в палеоліті. Оскільки немає жодних доказів одомашнення тварин, ключового елемента місцевого неоліту, ні тут, у Фаї, ні на інших синхронних ділянках, класифікація цього шару змінилася. Шари вище цього пізньопалеолітичного рівня менш чіткі та не надали суттєвої інформації про пізніше доісторичне заселення.[4]

Значення

Хоча на Джебель-Фая не було знайдено жодних скам'янілостей людини, Армітаж та інші стверджують, що артефакти комплексу C, датовані 125 000 років до нашої ери, були створені анатомічно сучасними людьми (АМН). Це пояснюється тим, що комплекс C більше нагадує сучасні технології Східної та Північно-Східної Африки, ніж технології, знайдені на інших стоянках Аравійського півострова.[3] Як результат, докази на Джебель-Фая були використані для підтвердження ідеї раннього поширення АМН з Африканського Рогу через південну Аравію та до південної Азії.[18] Згідно з цією теорією, сучасні люди розселилися з Африки до виверження супервулкана Тоба 70–75 000 років до нашої ери. Це твердження ґрунтується на розкопках у Джвалапурамі в Індії, проведених Петральєю та ін., які стверджують, що комплекси, знайдені в шарах до та після виверження Тоба, вказують на безперервну присутність АМН.[19] Для Петральї та його колег присутність AMH на Джебель-Фая 125 000 років тому може бути свідченням раннього шляху розселення з Африки, яким люди могли пройти до Південної Азії.[18] Однак, існує сильний опір цій концепції, оскільки критики стверджують, що доказів комплексу C недостатньо, щоб підтвердити наявність AMH з Африки. За словами Пола Мелларса, який вважає, що значне розселення сучасної людини не відбулося до виверження Тоба, «тут немає жодних доказів того, що їх зробили сучасні люди, або що вони походять з Африки».[20]

Дослідження екологічного контексту Джебель-Фая вказали на потенціал для розселення людей з Африки під час вологих періодів на півдні Аравії. Ці періоди збігаються із заселенням FAY-NE1 та зображують активність на Джебель-Фая як цикл заселення та залишення залежно від наявності води та рослинності.[11][21][13][14] Однак, хоча ці дослідження демонструють привабливість місця у вологі періоди, тривають дебати щодо ідентичності його мешканців.[12]

Через їхню несхожість на будь-які інші комплекси знахідок середнього або пізнього кам'яного віку, комплекси B та A були віднесені до місцевих забудов, що може свідчити про безперервне проживання Джебель-Фая.[3] Однак цей висновок був поставлений під сумнів через генетичні докази швидшого поширення AMH з Африки, а це означає, що палеолітичні комплекси можуть бути продуктами неспоріднених популяцій.[18]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Leech, Nick (28 травня 2015). The long read: Out of Arabia, the story of early humanity. The National. Процитовано 30 січня 2020.
  2. ↑ O'Reilly, Mick (29 січня 2011). Humans migrated even earlier. Gulf News. Dubai. Процитовано 30 січня 2020.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н Armitage, Simon; Sabah A. Jasim; Anthony E. Marks; Adrian G. Parker; Vitaly I. Usik; Hans-Peter Uerpmann (28 січня 2011). The Southern Route "Out of Africa": Evidence for an Early Expansion of Modern Humans into Arabia. Science. 331 (6016): 453—456. Bibcode:2011Sci...331..453A. doi:10.1126/science.1199113. PMID 21273486.
  4. ↑ а б в Uerpmann, Hans-Peter; Uerpmann, Margarethe; Kutterer, Adelina; Jasim, Sabah A. (1 травня 2013). The Neolithic period in the Central Region of the Emirate of Sharjah (UAE). Arabian Archaeology and Epigraphy (англ.). 24 (1): 102—108. doi:10.1111/aae.12019. ISSN 1600-0471.
  5. ↑ а б Archaeological sites: Rock shelter site at Jebel Faya, Art Destination Sharjah, процитовано 30 січня 2020
  6. ↑ McNabb, Alexander (2025). Children of the Seven Sands. Dubai: Motivate Media Group. с. 31. ISBN 9781860635120.
  7. ↑ McNabb, Alexander (2025). Children of the Seven Sands. Dubai: Motivate Media Group. с. 33. ISBN 9781860635120.
  8. ↑ McNabb, Alexander (2025). CHILDREN OF THE SEVEN SANDS : The Human History of the United Arab Emirates. Dubai: Motivate Media Group. с. 33. ISBN 978 1 86063 512 0.
  9. ↑ UNESCO recognises Sharjah’s Faya as only Arab heritage site of 2025. G;ulf Today. 11 липня 2025.
  10. ↑ а б в г д е Bretzke, Knut; F. Preusser; S.A. Jasim; C. Miller; G. Preston; K. Raith; S.J. Underdown; A. Parton; A.G. Parker (31 січня 2022). Multiple phases of human occupation in Southeast Arabia between 210,000 and 120,000 years ago. Scientific Reports. 12: 1600. doi:10.1038/s41598-022-05617-w. PMC 8803878.Bretzke, Knut; F. Preusser; S.A. Jasim; C. Miller; G. Preston; K. Raith; S.J. Underdown; A. Parton; A.G. Parker (31 January 2022). «Multiple phases of human occupation in Southeast Arabia between 210,000 and 120,000 years ago». Scientific Reports. 12: 1600. doi:10.1038/s41598-022-05617-w. PMC 8803878.
  11. ↑ а б в Bretzke, Knut; Armitage, Simon J.; Parker, Adrian G.; Walkington, Helen; Uerpmann, Hans-Peter (25 червня 2013). The environmental context of Paleolithic settlement at Jebel Faya, Emirate Sharjah, UAE. Quaternary International. The Middle Palaeolithic in the Desert. 300: 83—93. Bibcode:2013QuInt.300...83B. doi:10.1016/j.quaint.2013.01.028.
  12. ↑ а б в г д е Bretzke, Knut; Conard, Nicholas John; Uerpmann, Hans-Peter (2014). Excavations at Jebel Faya : The FAY-NE1 shelter sequence. Proceedings of the Seminar for Arabian Studies. Т. 44. с. 69—82. doi:10.15496/publikation-1356.
  13. ↑ а б Rosenberg, T. M.; Preusser, F.; Fleitmann, D.; Schwalb, A.; Penkman, K.; Schmid, T. W.; Al-Shanti, M. A.; Kadi, K.; Matter, A. (2011). Humid periods in southern Arabia: Windows of opportunity for modern human dispersal. Geology. 39 (12): 1115—1118. Bibcode:2011Geo....39.1115R. doi:10.1130/g32281.1.
  14. ↑ а б Groucutt, Huw S.; Petraglia, Michael D. (1 травня 2012). The prehistory of the Arabian peninsula: Deserts, dispersals, and demography. Evolutionary Anthropology: Issues, News, and Reviews (англ.). 21 (3): 113—125. doi:10.1002/evan.21308. ISSN 1520-6505. PMID 22718479.
  15. ↑ Bretzke, Knut; Herkert, Klaus. Jebel Faya and the middle to late Pleistocene transition: settlement continuity and behavioural flexibility. Paléorient. 49 (1): 63—81.
  16. ↑ а б в Bretzke, Knut; Preusser, Frank; Raith, Kira; Preston, Gareth; Kim, Seolmin; Jasim, Sabah; Yousif, Eisa; Parker, Adrian G. (12 лютого 2025). Archaeology, chronology, and sedimentological context of the youngest Middle Palaeolithic assemblage from Jebel Faya, United Arab Emirates. Archaeological and Anthropological Sciences (англ.). 17 (3): 60. doi:10.1007/s12520-025-02164-z. ISSN 1866-9565.
  17. ↑ Roberts, Alice (2018). Evolution: The Human Story. Revised edition. ISBN 978-1465474018.Roberts, Alice (2018). Evolution: The Human Story. Revised edition. ISBN 978-1465474018.
  18. ↑ а б в Petraglia, Michael D. (2011). Archaeology: Trailblazers across Arabia. Nature. 470 (7332): 50—51. Bibcode:2011Natur.470...50P. doi:10.1038/470050a. PMID 21293370.
  19. ↑ Petraglia, Michael; Korisettar, Ravi; Boivin, Nicole; Clarkson, Christopher; Ditchfield, Peter; Jones, Sacha; Koshy, Jinu; Lahr, Marta Mirazón; Oppenheimer, Clive (1 січня 2007). Middle Paleolithic Assemblages from the Indian Subcontinent before and after the Toba Super-Eruption. Science. 317 (5834): 114—116. Bibcode:2007Sci...317..114P. doi:10.1126/science.1141564. JSTOR 20036656. PMID 17615356. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 19 липня 2019. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  20. ↑ Lawler, Andrew (28 січня 2011). Did Modern Humans Travel Out of Africa Via Arabia?. Science (англ.). 331 (6016): 387. Bibcode:2011Sci...331..387L. doi:10.1126/science.331.6016.387. ISSN 0036-8075. PMID 21273459.
  21. ↑ Parton, A.; Farrant, A. R.; Leng, M. J.; Telfer, M. W.; Groucutt, H. S.; Petraglia, M. D.; Parker, A. G. (2015). Alluvial fan records from southeast Arabia reveal multiple windows for human dispersal (PDF). Geology. 43 (4): 295—298. Bibcode:2015Geo....43..295P. doi:10.1130/g36401.1.Parton, A.; Farrant, A. R.; Leng, M. J.; Telfer, M. W.; Groucutt, H. S.; Petraglia, M. D.; Parker, A. G. (2015). «Alluvial fan records from southeast Arabia reveal multiple windows for human dispersal» (PDF). Geology. 43 (4): 295–298. Bibcode:2015Geo….43..295P. doi:10.1130/g36401.1.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).