YaChudo

Дефіляда (роман)

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Дефіляда в Москві Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанральтернативна історія
АвторВасиль Кожелянко
Моваукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Опубліковано2000 Редагувати інформацію у Вікіданих
Видання2000
ISBN9-667-09299-2
let Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

«Дефіляда» («Дефіляда в Москві») — сатиричний альтернативно-історичний роман українського письменника Василя Кожелянка, написаний у 1995—1997 роках[1] і виданий у 2000. Найвідоміший твір Кожелянка[2].

Роман припускає як би розвивалися події Другої світової війни та пізніше, якби Гітлер визнав Українську державу, проголошену в червні 1941 році Ярославом Стецьком. За сюжетом, Україна перемагає Радянську Росію, а потім і Третій Рейх, але за іронією сама перетворюється на тоталітарну імперію.

Сюжет

Основу сюжету складає підготовка до параду перемоги над Радянською Росією. Події подано через низку діалогів, історичних довідок, газетних матеріалів тощо, які описують альтерантивний перебіг Другої світової війни та його наслідки.

Напередодні вторгнення Третього Рейху до СРСР, бойовик ОУН Дмитро Левицький за сприяння резидента ОУН Максима Ісаченка вбиває радянського агента, що діяв у Берліні під виглядом обергруппенфюрера СС Мюллера. Ця подія змінює співвідношення сил в оточенні Адольфа Гітлера, роблячи його більш лояльним до українців.

Гітлер, окупувавши Радянську Україну, і побоюючись розпалу там партизанської боротьби, визнає Українську державу, проголошену Ярославом Стецьком у червні 1941 року (в реальності вона проіснувала менше двох тижнів). У результаті Україна стала сателітом Третього Рейху, на зразок Угорщини та Румунії, зберігши певну самостійність. Військовим міністром було призначено Романа Шухевича, який розпочав розбудову Українського війська. Вирішальною стає битва за Одесу, в якій Червона армія втрачає 200 тис. солдатів. Об'єднані українські, румунські та німецькі війська 16 серпня 1941 займають Одесу і продовжують похід на Крим, Донбас і Кавказ. Осередки ОУН визволяють Київ.

На початку жовтня 1941 Червону армію вдається відтіснити до околиць Москви. СРСР зазнає поразки, комуністичний уряд тікає в Сибір. Вермахт і Українське військо, за сприяння РОА та кавказьких повстанців, відкидають Червону армію за Урал. Левицький захоплює Йосипа Сталіна. Гітлер і Степан Бандера приймають парад перемоги (титульну дефіляду) на Красній площі в Москві. Радянський Союз зазнає остаточної поразки у війні, Україна приймає Білорусь і країни Балтики до свого складу, ставши «Імперією трьох морів» (Чорного, Каспійського і Балтійського). Бандера отримує посаду президента України. Після розгрому СРСР відбувається розквіт ідеї арійства та подальшої експансії. Гітлер мріє про продовження війни і захоплення всієї Євразії. Він, однак, відчуває дедалі більшу неприязнь до українців, зокрема через їхню перемогу в «матчі смерті». В 1941—1945 масово спостерігаються НЛО.

Вставка з дивом збереженого примірника підручника історії 1972 року зазначає, що книга не була допущена до друку через «надто вже пронімецькі тенденції вкупі з національною незрілістю та недостатньо гострим викриттям злочинів комунізму». Подальші розділи натякають, що Україна почала війну з Третім Рейхом і перемогла.

Твір школяра 1995 року (написаний на 3+) повідомляє, що Україна стала наддержавою, Левицький, Бандера і Шухевич сприймаються неправдоподібно ідеальними національними героями, а роман «Дефіляда в Москві» входить у шкільну програму. Зразок урядового документа розкриває, що на території колишньої Радянської Росії під українським протекторатом існують декілька держав (серед них відновлене Московське царство), які планують об'єднатися в Російську Федерацію. Як ідеолог екстремістських рухів згадується «А. Дугов». Лунають заклики визнати заборонену російську мову другою державною. Такий собі Налівайков видає книгу «Парад в Кієвє», де описує альтерантивну історію, в якій Червона армія перемогла. З документа можна судити, що «Імперія трьох морів» до 1995 року перетворилася на аналог СРСР.

2041 року відбувається святкування 100-річчя незалежності України. Екскурс у минуле повідомляє як у 2020-і Україна вийшла в лідери серед космічних держав світу. На Марс вирушає спільна українсько-російська експедиція, що стикається з невідомим об'єктом. Над містами по всій Землі виникають сотні НЛО.

Видання

Сприйняття

Роман Василя Кожелянка є, за словами автора післямови Ігоря Буркута, свідомо провокативним. «Для нас цей твір перш за все є спробою позбутися застарілих комплексів. Легко сміятися з інших, але лише сміх зі своїх недоліків свідчить про міцне психічне здоров'я»[4].

Анатолій та Катерина Пітики на «Читомо» зробили висновок, що у романі йдеться не про реваншистську утопію. Книжка сповнена гумору, їдкої сатири та відвертого фарсу. Кожелянко грається з радянськими міфами та кліше про Другу Світову, щоб показати ницість будь-якого тоталітаризму в принципі і «попрощатися з імперією з усмішкою»[5].

Сніжана Жигун писала, що написаний у період гострих дискусій навколо Другої світової війни і УПА, роман передусім говорить про тогочасність, а не минуле. Адже Україна в романі користується тими самими методами, що й СРСР[2]. Видання «Збруч» також зазначає, що військова дефіляда насправді не кінець, і роман вказує, що попереду ще потрібна важка робота з викорінення нав'язаних чужинських символів, ідолів та звичок[6].

Стаття Оксани Пухонської стверджує, що «Дефіляда» засуджує тоталітаризм як історичне і політичне явище; тоталітаризм — це завжди неправильно і він не має подвійної інтерпретації. Серед піднятих у романі тем виділено підміну історії, нав'язування населенню того, «якими мають бути їхні спогади». Так, переможний парад відбувається замість святкування Жовтневого перевороту, а назву «Валуєвський циркуляр» отримує інший документ. Кожелянко зумисне вводить ретроспективні описи ідеалізованих, неправдоподібних персонажів, показуючи як правдива історія заміщується фальшивкою[7].

Відзнаки

Роман є лауреатом премій «Гранослов» і журналу «Сучасність». Переможець акції «Книжка року-2000».

Див. також

Посилання

Примітки

  1. ↑ Писатель Василий Кожелянко работал на гильотине. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 липня 2016.
  2. ↑ а б Жигун, Сніжана (2018). Три поля Василя Кожелянка. Проблема ідентичностей у сучасній українській літературі: виміри «Коронації слова»: монографія (PDF). Чернівці: Видавничий дім «Бук рек». с. 130—139.
  3. ↑ "Дефіляда в Москві", Василь Кожелянко. lileya-nv.in.ua (українська) . Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  4. ↑ Кальварія (видавництво). Дефіляда. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 10 серпня 2007.
  5. ↑ Читомо (21 червня 2022). А все могло бути інакше: Альтернативна історія України у 5-ти книжках (укр.). Процитовано 9 січня 2026.
  6. ↑ «Дефіляда у Москві». Збруч (укр.). Процитовано 9 січня 2026.
  7. ↑ Пухонська, Оксана (2020). Авторський наратив пам’яті: від другорядного до домінантного (за "Дефілядою в Москві” В. Кожелянка). Львівський філологічний часопис. Т. 7. с. 71-76.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).