YaChudo

Ден Разер

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Ден Разер
Народився31 жовтня 1931[1][2] (94 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Вортон, Техас, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьведучий новин, журналіст, телепродюсер, публіцист Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materSam Houston State Universityd, Heights High Schoold і Юридичний коледж Південного Техасуd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладАссошіейтед прес Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоWhite House press corpsd Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1950 — тепер. час
ПартіяДемократична партія США Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

премія Пібоді

News and Documentary Emmy Awardsd (1990)

премія Чотирьох свобод — Свобода словаd

Radio Television Digital News Associationd

Зал слави телебачення

Academy of Achievementd

Нагорода опікунівd (18 жовтня 2013)

Премія Едварда Р. Мерроу за життєві досягненняd (2012)

Гуманітарна премія Джейн Фондиd (2017)

IMDbID 0711710 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтnewsandgutsmedia.com Редагувати інформацію у Вікіданих

Даніель Ірвін «Ден» Разер (нар. 31 жовтня 1931 року) — американський журналіст, який раніше вів вечірні ефіри на каналі телекомпанії Сі-Бі-Ес (CBS). Разер був провідним вечірніх новин CBS протягом 24 років, з 9 березня 1981 року по 9 березня 2005 року. Також брав участь у програмі CBS « 60 хвилин». Разер перестав вести CBS Evening News в 2005, коли опинився у суперечливому репортажі про В'єтнам і президента Буша. Остаточно покинув CBS в 2006 . На прощання він сказав телеглядачам: «Кожному з вас сміливості!». Зараз він головний редактор і ведучий телевізійних новин Dan Rather Reports на каналі AXS TV .

Вперше спробував себе у ролі журналіста у школі. Потім у коледжі в Хантсвіллі їм був зроблений студентський листок. Пізніше він став працювати репортером в одній техаської газеті, а в 1950 році Разер розпочав телевізійну кар'єру як репортер агентства Associated Press

Початок улюбленної справи

У США одним з перших телеоглядачів був легендарний Волтер Кронкайт, який прославився своїми кореспонденціями з Нюрнберзького процесу. Протягом багатьох років він був провідним головною новостийно-аналітичної програми телекомпанії Сі-бі-ес. Кронкайта називали «людиною, якому вірить Америка». Це не було перебільшенням. Коли він закликав вивести американські війська з В'єтнаму, тодішній президент США Ліндон Джонсон збентежено сказав своїм соратникам: «Якщо ми втратили довіру Кронкайта, то, нам не довіряє вся країна». 6 березня 1981 року Волтер Кронкайт провів свій останній ефір як ведучий. На зміну йому потрібна була людина з особливими якостями. Недарма серед американських тележурналістів побутує приказка: Апсһогмап is a mad man («Ведучий — це людина одержимий»). Після довгих пошуків компанія Сі-бі-ес знайшла такого чоловіка — ним виявився Ден Разер. Це був репортер від Бога — він незмінно опинявся там, де вершилась історія. Наприклад, в листопаді 1963 року він примудрився першим взяти інтерв'ю у священика, який вийшов з дверей далласского госпіталю, де тільки що помер Джон Кеннеді. Разер і став тим журналістом, який повідомив нації про смерть президента. До того ж він володів енциклопедичними знаннями і вільно орієнтувався практично в будь-якій темі, хоча і не міг похвалитися університетською освітою. Його вечірні новини на телеканалі Сі-бі-ес регулярно дивилися вісім мільйонів американців. Судячи з опитувань, вони довіряли йому більше, ніж чинним господарів Білого дому, і трохи менше, ніж тим президентам, портрети яких поміщені на американських доларах. Ден Разер був одним з трьох журналістів США, які віщали на всю країну. Сьогодні всі вони залишили ефір.

Конфлікт

У програмі «60 хвилин» Разер взяв інтерв'ю у колишнього віце-губернатора Техасу   Бена Барнса, який повідомив, що під час в'єтнамської війни клан Бушів примусив його, Барнса, використовуючи своє становище віце-губернатора, прилаштувати юного Джорджа Буша-молодшого  Техаську національну гвардію ВПС і тим самим уберегти його від призову. В тій же передачі Ден Разер представив чотири документа — меморандуми підполковника Кілліана, безпосереднього командира Джорджа Буша-молодшого під час перебування на службі в Техаській національної гвардії. У цих документах Кілліан обурюється тим, що Буш відмовляється пройти медогляд, а також нарікає на те, що його власний начальник — полковник Стаут — вимагає дати Бушу незаслужено високу характеристику. Через кілька днів з'ясувалося, що документи, які використовував Ден Разер, були підробкою. Кампанія Сі-бі-ес, звичайно, прикрила Дена Разера, заявивши, що він нібито дізнався про зміст документів безпосередньо перед ефіром, а про те, що збирається розповісти світу колишній віце-губернатор Техасу, навіть не міг припустити. Троє журналістів, які готували сюжет, були звільнені, а Разер на час всього лише відсторонений від ефіру. На це він помпезно заявив: «Вони хочуть, щоб я працював в офісі телеканалу. Це все одно, що запропонувати мені сидіти і нічого не робити». І вже зовсім Разер був розлючений, коли телекомпанія відмовилася переукласти з ним контракт на колишніх умовах. Головною з цих умов був службовий оклад — $6 млн на рік. Ден Разер грюкнув дверима, сказавши на прощання телеглядачам: «Кожному з вас сміливості!» Після цїєї фрази компанія дала собі волю заявити, що 73-річний Разер залишив ефір за своєю ініціативою. За що й поплатилася. Журналіст негайно вчинив Сі-бі-ес позов на $70 млн, заявивши, що причиною його усунення з посади провідного вечірніх новин був сюжет про те, як Джордж Буш у роки в'єтнамської війни, будучи льотчиком національної гвардії штату Техас, з допомогою батька зумів уникнути відправки в район бойових дій.

Нагороди

Разер отримав декілька премій Еммі та 7 премій Пібоді, а також різні почесні ступені від університетів.

Нагорода Рік Назва програми
Премія Пібоді 1975 CBS News
Премія Пібоді 1976 60 Minutes
Премія Пібоді 1994 CBS Reports: D-Day
Премія Пібоді 1995 CBS Reports: In the Killing Fields of America
Премія Пібоді 2000 48 Hours: Heroes Under Fire
Премія Пібоді 2001 60 Minutes II: Memories of a Massacre
Премія Пібоді 2004 60 Minutes II: Abuse at Abu Ghraib

Джерела

Посилання


  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1032660953 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).