YaChudo

Дельжилер

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

село Дельжилер
Георгіївська церква
Георгіївська церква
Георгіївська церква
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Білгород-Дністровський район Білгород-Дністровський район
Тер. громада Татарбунарська міська громада
Код КАТОТТГ UA51040250060072436 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Дельжилер 
Основні дані
Засноване 1818
Колишня назва Дмитрівка
Населення ▼3488
Площа 3,38 км²
Густота населення 1204,44 осіб/км²
Поштовий індекс 68110
Телефонний код +380 4844
Географічні дані
Географічні координати 45°50′18″ пн. ш. 29°29′4″ сх. д. / 45.83833° пн. ш. 29.48444° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		42 м
Місцева влада
Адреса ради 68100, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, м. Татарбунари, вул. Лесі Українки, 18
Карта
Дельжилер. Карта розташування: Україна
Дельжилер
Дельжилер
Дельжилер. Карта розташування: Одеська область
Дельжилер
Дельжилер
Мапа
Мапа

CMNS: Дельжилер у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Дельжилер (у 1940—2016 роках — Дмитрівка; болг. Делжилер) — село Татарбунарської міської громади, у Білгород-Дністровському районі Одеської області України. Кількість населення — 3,4 тис. осіб[1], здебільшого болгари. Є найбільш густонаселеним селом в районі.

Село розташоване на висоті 42 метрів в західній частині Білгород-Дністровського району. Відстань до районного центру — 93 км та 25 км від найближчої залізничної станції Арциз (на лінії Одеса — Ізмаїл).

Археологія

На території села знайдено чотири поселення: два епохи бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та два поселення, датовані першим тисячоліттям н.е[2].

Історія

У XVIII ст. ця місцевість за одним з місць стоянки табору татар називалася Дельжилер.

Після закінчення російсько-турецької війни (1806—1812) на місці сучасного села виникли хутори Шонпа та Котенка.

Згідно з Бухарестським мирним договором, підписаним 16/28 травня 1812 року між Російською та Османською імперіями після Російсько-турецької війни в 1806—1812, Росія приєднала до себе територію між Прутом та Дністром, назвала цю ділянку Бессарабією (1813) та перетворила її в окрему губернію поділивши на 10 повітів.

Навесні 1822 року родини болгар із села Кухурлуй з Хатарничанського цуніту, які отримали землі в поселенні Татарбунари, не затримались та переселились остаточно на захід від Татарбунар — на місце розвалин трьох татарських поселень Деведжі, Махале та Хаджилер. Тут і було засновано село Дельжилер.

Протягом 1829—1830 років усі переселенці із прилеглих сіл перейшли на постійне місце проживання. Оскільки більшість із них були вихідцями із села Дельжилер, то вони й дали йому стару назву «Дельжилер»[2].

У 1832 році мешканцям села було виділено 7437 десятин землі для ведення господарства. Переселенці, що прибули з болгарського села Дельжилер, у кількості 96 сімей, були розквартировані на хуторах, де їм було відведено постійне місце проживання. Згодом три хутори (Хаджилер, Махале та Деведжі) були об'єднані в одне село з прямими вулицями, з акуратно впорядкованими дворами[2].

Після Паризького договору від 1856, яким завершилася Кримська війна (1853—1856), Росія була змушена віддати Румунії смугу землі за узбережжям Дунаю. Село Дельжилер залишалася на території Росії, і знаходиться поблизу її нового кордону. Але потім кордон з Румунією за фарватером річки Дунай був відновлений.

Під час Першої світової війни з села була мобілізована значна кількість чоловіків, багато хто з них там загинули. Під час перебування в полоні декілька чоловіків почали сповідувати баптизм, і після повернення до дому заснували баптистську общину, що існує і досі.

Румунська окупація

У 1918 році, користуючись слабкістю УНР, Румунія окупувала всю колишню Бессарабську губернію — від Дунаю до Дністра.

Роки румунської окупації у селі були дуже суворими — проводилась політика насильницької румунізації (аналогічна до політики русифікації на підрадянській Україні), були встановлені високі податки, що робило життя селян дуже важким. Через це у 1924 році вибухнуло Татарбунарське повстання, Дельжилер опинився в самому його епіцентрі. Повстання було дуже жорстко придушене румунськими військами, після чого багато жителів села були заарештовані та над ними проводилось катування.

Перепис населення 1930 року засвідчив, що загальна чисельність населення становила 4397 жителів, серед них 4281 болгари (97,36 %), 37 росіян (0,84 %), 30 молдаван (0,68 %), 17 євреїв, 7 греків та 2 гагаузи.

Друга світова війна

Пам'ятник Г. М. Димитрову

У 1940 році Радянський Союз окупував територію Бессарабії та Буджаку, згідно пакту Молотова — Ріббентропа. У цьому ж році була розпочата примусова колективізація селян.

У 1940 році на сході селян було прийнято рішення про перейменування села Дельжилер на Димитрівку на честь болгарського комуніста Георгія Димитрова. Однак, під час виготовлення печатки сільської ради назву села на ній було помилково зазначено як «Дмитрівка». Відтоді по документах село офіційно значилося як «Дмитрівка»[3].

Після початку німецько-радянської війни влітку 1941 року Румунія як союзник Німеччини знову окупувала Бессарабію і село опинилося під владою румунів. Одразу ж після захоплення села були заарештовані та страчені перші організатори колгоспу та голова селищної ради.

В серпні 1944 під час наступу на Румунію Червона армія відвоювала село Дельжилер.

Друга більшовицька окупація

Під час того ж 1947 року через сильну посуху урожай загинув, внаслідок чого виник сильний голод, який забрав багато життів жителів села.

Знову розпочалась колективізація та створення колгоспів. Спочатку були утворені 4 окремі господарства: ім. Калиніна, ім. Жданова, ім. Леніна та ім. Димитрова, які згодом були об'єднанні в один колгосп імені Димитрова.

У 1954 році Ізмаїльська область була ліквідована, і її територія була включена до Одеської області.

Незалежна Україна

З 1991 року після розпаду Радянського Союзу село Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області увійшло до складу незалежної України. У наш час[коли?] у селі мешкає близько 4071 осіб, здебільшого — болгари.

У 2016 році село внесено до переліку населених пунктів, що підлягають перейменуванню за законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»[4].

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» від 12 травня 2016 року № 1353-VIII селу було повернуто історичну назву Дельжилер[5]. Постанова набрала чинності з 22 травня 2016 року.

У 2022 місцеві фермери самостійно облаштувати лісосмугу поблизу села для запобігання ерозії ґрунтів і захисту від суховіїв і пилових бур[6].

Населення

Спортивний майданчик в селі

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4465 осіб, з яких 2178 чоловіків та 2287 жінок[7].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4066 осіб[8].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[9]

Мова Чисельність Відсоток
болгарська 3790 93,10 %
російська 135 3,32 %
українська 124 3,05 %
румунська 16 0,39 %
караїмська 2 0,05 %
білоруська 1 0,02 %
гагаузька 1 0,02 %
інші 2 0,05 %
Усього 4071 100 %

Освіта та культура

  • Дельжилерський ліцей Татарбунарської міської ради — опорний заклад загальної середньої освіти села (офіційний сайт).
  • Болгарська недільна школа «Просвета» — освітньо-культурний осередок при ГО «Культурно-просвітницька організація „Просвета“» (заснована у 2016 році, офіційний сайт). Школа діє під патронажем Міністерства освіти і науки Болгарії (за постановою ПМС № 90/2018) і здійснює викладання болгарської мови, літератури, історії та географії, а також підготовку випускників до вступу у вищі навчальні заклади Болгарії за урядовою програмою ПМС № 103/1993[10][11].

При закладі функціонують дитячі хореографічні колективи «Българска роза» і «Слънчице», а також вокальний ансамбль «Бонбон», які є активними учасниками культурно-мистецького життя бессарабських болгар.

Відомі мешканці

Народились

  • Дубов Володимир Володимирович (нар. 1988) — борець вільного стилю (виступає за збірну Болгарії), срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу, срібний призер чемпіонату Європи, учасник Олімпійських ігор 2016 року.
  • Антов Трифон Данилович (нар. 1976) — громадський і політичний діяч, депутат Одеської обласної ради.
  • Чулак Ілля Панасович (нар. 1967) — радянський та український футболіст (півзахисник) і тренер.
  • Стоянов Микола Миколайович (нар. 1965) — український художник та іконописець бессарабсько-болгарського походження, випускник Національної художньої академії в Софії, автор розпису каплиці Святих Кирила та Мефодія Національної спортивної академії в Софії.
  • Гайдаржи Леонід Васильович (нар. 1959) — радянський та український футболіст, захисник, футбольний тренер болгарського походження.

Пам'ятки

  • Пам'ятник Леніну
  • Пам'ятник Івану Афанасійовичу Тріфонову (18-річній хлопець, що був мобілізований у Роздільнянському районі та загинув під час вигнання окупантів із села у 1944 році)
  • Пам'ятник Георгію Димитрову
  • Пам'ятник першим засновникам колгоспу

Примітки

  1. ↑ http://tatarbunary.od.ua/attachments/article/3463/Стратегія%20розвитку%20Татарбунарської%20МТГ%20на%202024-2030.pdf
  2. ↑ а б в Дерменжи, Инна (19 грудня 2023). Село Білгород-Дністровського району заснували болгари на місці розвалин трьох татарських поселень. Південь сьогодні (укр.). Процитовано 3 травня 2025.
  3. ↑ Державний архів Одеської області. — фонд Р-7386. — опис 2. — справа 406 «Справка по истории с. Дмитровка Татарбунарского района. 1975—1977». — арк. 2.
  4. ↑ Український інститут національної пам'яті. Перелік міст та сіл до перейменування. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 17 червня 2016.
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» від 12 травня 2016 року № 1353-VIII. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.
  6. ↑ Ходарченко, Алена (31 жовтня 2023). На півдні Одещини фермер збирається самотужки висадити лісосмугу. Південь сьогодні (укр.). Процитовано 3 травня 2025.
  7. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
  8. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
  9. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
  10. ↑ Честване на Трети март в Българското неделно училище „Просвета“ в с. Делжилер. БТА (болг.).
  11. ↑ Преподаватели от Българското училище „Просвета“ в Украйна завършиха специализирани курсове (болг.). БНР.

Посилання

Жінки з села на півдні Одещини розповіли про голодомор 1946—1947 років (відео)


Одеська область Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).