YaChudo

Дейв Таррас

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Дейв Таррас
Основна інформація
Повне ім'яфр. Dovid Tarraschuk Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата народження1895 або 1897[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняТеплик, Гайсинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті13 лютого 1989 Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смертіОушенсайд, Нассау, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство США Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїмузикант Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментикларнет Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанриклезмер Редагувати інформацію у Вікіданих
ЛейблиColumbia Records Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарасюк.

Дейв Таррас ( 1895 або 1897 Редагувати інформацію у Вікіданих, Теплик, Подільська губернія Редагувати інформацію у Вікіданих — 13 лютого 1989 Редагувати інформацію у Вікіданих, Оушенсайд, Нью-Йорк Редагувати інформацію у Вікіданих) — американський клезмерський кларнетист та керівник оркестру українського походження, учасник відродження клезмерської музики.

Біографія

Ранній життєпис

Давид Тарасюк народився в селищі Теплик, у нинішньому Гайсинському районі (з 2017 року — адміністративний центр Теплицької громади Вінницької області), а, згодом, із батьками переїхав до Тернівки, села, яке тоді було в Подільській губернії Російської імперії і яке зараз знаходиться в Теплицької громади Вінницької області. Його точний день народження спірний; часто вказується як 15 березня 1895 року[2][3], або, за іншими джерелами, у 1898 році.[4] Походив з родини клезмерів. Його батько Рахміль Тарасюк був клезмерським тромбоністом. Дід Шейндла був скрипалем і бадхном[5], а п'ятеро братів Давида також стали професійними музикантами.[6] З дитинства він грав на різних інструментах, зосередившись на клезмерській музиці. Протягом кількох років його основним інструментом була флейта, поки він не перейшов на кларнет приблизно в 1909 році[7]. До того часу він також міг грати на балалайці, гітарі та мандоліні[7]. У 1915 році його призвали до царської армії, але він грав у військовому оркестрі, тому на потрапити на фронт першої світової війни.

Покинувши Російську імперію, Давид Тарасюк деякий час жив у Бухаресті, Румунія.[3] Потрапивши до Великої Британії, він у 1921 році відплив до Нью-Йорка, де спочатку працював на швейній фабриці.[3][8]

Музична кар'єра

Згодом він виявив, що може заробляти гроші як музикант, і працював кларнетистом у багатьох клезмерських ансамблях Нью-Йорка. Давид Тарасюк також став улюбленим акомпаніатором для багатьох популярних зірок театру на їдиш і для деяких великих канторів того часу.[9] Окрім єврейської музики, він також записував грецькі, польські та російські мелодії. Його здатність грати в різних стилях була додатково замаскована використанням псевдонімів на його записах для Columbia Records.[10] За скромними оцінками, за свою кар'єру він взяв участь у 500 записах. Оркестр Дейва Тарраса неодноразово виступав на радіо Нью-Йорка, починаючи з 1930-х років.[11][12]

Його майстерність і стабільність дозволили йому грати багато років довше, ніж інші піонери клезмерів того часу (Нафтуле Брандвейн, наприклад, пішов у відставку або покинув бізнес).[13] Досвід гри Тарраса у військовому оркестрі, його вміння читати ноти та відмінне володіння стилем їдиш зробили його фаворитом серед керівників оркестрів.[14] Після того як клезмерська музика вийшла з моди після Другої світової війни, Таррас залишився одним із небагатьох музикантів, які все ще активно записували та грали. Його особистий репертуар походив від бессарабського походження та впливу єврейської й циганської (ромської) музики. Зев Фельдман приписує Таррасу не лише «бессарабізацію» єврейської танцювальної музики[15], але й заміну того, що було домінуючим мелодичним стилем фрейлех, на булгар.[16]

Найстаріший запис Тарраса, Tanz! (1956) був дітищем його зятя, кларнетиста і саксофоніста Сема Мюзікера.[17][18] The San Francisco Examiner назвав його «незвичайним фольклорним альбомом», зазначивши, що Таррас і Мюзікер «забезпечують живу, веселу, танцювальну музику, в основі якої часто лежить та сама сардонічна нота, яка лежить в основі гумору Шолом-Алейхіма».[19] Альбом, який вдало поєднує джазові та клезмерські ідіоми, загалом не був добре прийнятий свого часу, але залишається центральним у каноні сучасних прихильників відродження.[20] Протягом своєї кар'єри Тарраса було відзначено за створення «нового клезмерського звучання, яке поєднало популярну американську музику з впізнаваним європейським корінням».[21]

На початку відродження клезмера в 1970-х та 1980-х роках Таррас був наставником багатьох молодих музикантів, які згодом стали відомими, зокрема кларнетиста та мандолініста Енді Стетмана.[22]

У 1984 році Таррас став лауреатом стипендії Національної спадщини від Національного фонду мистецтв, яка є найвищою відзнакою уряду США в галузі народного та традиційного мистецтва.[23]

Таррас помер від пневмонії в лютому 1989 року в Оушенсайді, Нью-Йорк. Похований на кладовищі Монтефіоре.

Сім'я

Дружину Тарраса звали Сара. Коли Таррас помер у 1989 році, у некролозі було зазначено, що в нього залишилися брат (Фройка), донька (Бруні), син (Сеймур) та семеро онуків.[8]

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #134760808 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ David Tarrasiak in the New York, U.S., State and Federal Naturalization Records, 1794–1943. Ancestry Library. Процитовано 14 лютого 2021.
  3. ↑ а б в David Tarrasiak New York, County Naturalization Records, 1791–1980. FamilySearch. Процитовано 15 жовтня 2023.
  4. ↑ Rubin, Joel E. (2020). New York klezmer in the early twentieth century : the music of Naftule Brandwein and Dave Tarras. Rochester, NY: University of Rochester Press. с. 290. ISBN 9781580465984.
  5. ↑ Shulamit Shalit, "Король клейзмеров Дэйв Таррас (1897-1989)", Evreyskaya Starina, no. 4(79), 2013; Quote: "Родом ми з Теплика, це в Україні. Потім уже до Тернівки перебралися"
  6. ↑ Rubin, Joel E. (2020). New York klezmer in the early twentieth century : the music of Naftule Brandwein and Dave Tarras. Rochester, NY: University of Rochester Press. с. 17—19. ISBN 9781580465984.
  7. ↑ а б Rubin, Joel E. (2020). New York klezmer in the early twentieth century : the music of Naftule Brandwein and Dave Tarras. Rochester, NY: University of Rochester Press. с. 23—25. ISBN 9781580465984.
  8. ↑ а б Pareles, Jon (14 лютого 1989). Dave Tarras, 95, Clarinetist, Dies; Purveyor of Klezmer Dance. The New York Times. Процитовано 15 жовтня 2023.
  9. ↑ Govenar, Alan, ред. (2001). Dave Tarras: Jewish American Klezmer Musician. Masters of Traditional Arts: A Biographical Dictionary. Т. 2 (K–Z). Santa Barbara, CA: ABC-Clio. с. 609—11. ISBN 1576072401. OCLC 47644303.
  10. ↑ Rubin, Joel (2008). "They Danced It, We Played It": Adaptation and Revitalization in Post-1920s New York Klezmer Music (PDF). I Will Sing and Make Music: Jewish Music and Musicians Throughout the Ages (Studies in Jewish Civilization: Volume 19). Creighton University Press. Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
  11. ↑ Today's Radio Programs. Brooklyn Daily Eagle. 10 липня 1932. с. E5. Процитовано 4 березня 2022.
  12. ↑ Radio Programs: WFOX. Brooklyn Times Union. 22 серпня 1932. с. 16. Процитовано 4 березня 2022.
  13. ↑ Hinckley, David (2 квітня 2004). Spirit of the Music: Dueling Klezmers. New York Daily News. с. 35. Процитовано 4 березня 2022.
  14. ↑ Sapoznik, Henry (2006). Klezmer! Jewish Music from Old World to Our World. New York: Schirmer Trade Books. с. 11, 108—11.
  15. ↑ Strom, Yale (2002). The Book of Klezmer. Chicago: Chicago Review Press, Inc. с. 160–61. ISBN 9781556524455.
  16. ↑ Feldman, Walter Zev (2002). Bulgărească/Bulgarish/Bulgar: The Transformation of a Klezmer Dance Genre. У Mark Slobin (ред.). American Klezmer: Its Roots and Offshoots. Berkeley, CA: University of California Press. с. 101–08. ISBN 9780520227170. OCLC 45223552.
  17. ↑ Yiddish Dance Tunes Released. Indianapolis News. 1 червня 1956. с. 24. Процитовано 26 лютого 2022.
  18. ↑ Garrigues, C.H. (24 червня 1956). Folk Songs Are What Folks Sing. San Francisco Examiner. с. ML1. Процитовано 4 березня 2022.
  19. ↑ Folk Songs: Tunes Of Our Youth. San Francisco Examiner. 24 червня 1956. с. ML22. Процитовано 4 березня 2022.
  20. ↑ Sapoznik, Henry (2006). Klezmer! Jewish Music from Old World to Our World. New York: Schirmer Trade Books. с. 145—46, 156—60.
  21. ↑ Dave Tarras: Klezmer Clarinetist. www.arts.gov. National Endowment for the Arts. Процитовано 25 листопада 2020.
  22. ↑ Netsky, Hankus (2002). American Klezmer: A Brief History. У Mark Slobin (ред.). American Klezmer: Its Roots and Offshoots. Berkeley, CA: University of California Press. с. 21. ISBN 9780520227170. OCLC 45223552.
  23. ↑ NEA National Heritage Fellowships 1984. www.arts.gov. National Endowment for the Arts. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 25 листопада 2020.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).