Дафна
| Дафна дав.-гр. Δάφνη  | |
|---|---|
 «Аполлон і Дафна», Якоб Ауер, бл. 1688/1690 | |
| німфа | |
| Міфологія | Давньогрецька |
| Божество в | давньогрецька релігія |
| Місцевість | Стародавня Греція, Антіохія |
| Заняття | мисливиця |
| Батько | Пеней, Ладон |
| Мати | Гея |
| Брати/сестри | Океаніди, Грецькі річкові боги |
| Пов'язані персонажі | Левкіпп, Аполлон |
| Пов'язані події | втеча |
| Частина від | Аполлон і Дафна |
| Похідна робота | Dafned |
| Персонаж твору | Метаморфози |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Да́фна (грец. Δάφνη; «лавр») — персонаж давньогрецької міфології, німфа. За однією версією, дочка фессалійського річкового бога Пенея;[1] або дочка річкового бога Ладона з Аркадії[2] і Геї;[3] або дочка річкового бога Пенея в Еліді[4] і Геї;[5] або дочка Амікла[6].
Уникала чоловіків і жила в суспільстві дівчат, супутниця Артеміди. У неї був закоханий Левкіпп, син Еномая. Одягнувши жіноче вбрання і заплівши волосся, видав себе за дочку Еномая і став полювати разом з Дафною, яка обіймала його. Аполлон став ревнувати до Левкіппа. Коли дівчата купалися, вони виявили, що Левкіпп не дівчина, і вбили його списами й ножами[7].
Переслідувана закоханим у неї Аполлоном[8] (за словами Овідія, Аполлон гнався за нею, як собака за зайцем, вона була його першим коханням[9]), Дафна молилася про допомогу до богів і була перетворена на лаврове дерево[10]. Або Аполлон її зґвалтував, і вона попросила Зевса перетворити її на лавр[11].
З того часу лавр став священним деревом Аполлона, а лавровий вінок — його неодмінним атрибутом.
До міфу про Дафну зверталися Овідій, пізніше Г. Сакс, А. Беккарі, М. Опіц, Жан де Лафонтен. У музиці образ Дафни знайшов утілення у творах Алессандро Скарлатті, Ґеорґа Фрідріха Генделя, Ріхарда Штрауса; до нього зверталися такі художники й скульптори як Лука Джордано, Нікола Пуссен, Лоренцо Берніні, Якоб Ауер та інші.
Існує також сирійська розповідь про Дафну, і священний лавр, яким вона стала, шанувався в гаю зі славнозвісною святинею Артеміди й Аполлона (згоріла 362 р. до н. е.) біля Антіохії[12]. Цар Селевк полював і побачив місце, де Бог переслідував Дафну[13]. Хто із засуджених ховався в гаї, той діставав право захисту.
Див. також
На честь персонажу названо астероїд 41 Дафна.
Примітки
- ↑ Овидий. Метаморфозы I 568—570
- ↑ Павсаний. Описание Эллады X 7, 8
- ↑ Палефат. О невероятном 49
- ↑ Гигин. Мифы 203
- ↑ Сервий. Комментарий к «Энеиде» Вергилия II 513 и др. // Лосев А. Ф. Мифология греков и римлян. М., 1996. С.663
- ↑ Парфений. О любовных страстях 15, 1
- ↑ Павсаний. Описание Эллады VIII 20, 2-4; Парфений. О любовных страстях 15, 2-3
- ↑ Овидий. Метаморфозы I 452—567
- ↑ Овидий. Метаморфозы I 534—539
- ↑ Парфений. О любовных страстях 15, 4, ссылка на Диодора из Элаиты и Филарха
- ↑ Филаргирий. Комментарий к «Буколикам» Вергилия III 12 // Лосев А. Ф. Мифология греков и римлян. М., 1996. С.665
- ↑ Филострат. Жизнь Аполлония Тианского I 16
- ↑ Либаний. Речи XI 94-99 // Лосев А. Ф. Мифология греков и римлян. М., 1996. С. 586
Література
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).