Гірка Полонка

село Гірка Полонка
Гідрологічний заказник «Чорногузка» на околиці села
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Луцький
Тер. громада	Боратинська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA07080030060066317
Основні дані
Засноване	1545
Населення	3044
Площа	2,177 км²
Густота населення	1220,95 осіб/км²
Поштовий індекс	45607
Телефонний код	+380 332
Географічні дані
Географічні координати	50°41′18″ пн. ш. 25°15′47″ сх. д. / 50.68833° пн. ш. 25.26306° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	181 м
Водойми	Річка Чорногузка
Місцева влада
Адреса ради	45605, Волинська обл., Луцький р-н, с. Боратин, вул. Центральна,15
Карта
Гірка Полонка
Гірка Полонка
Мапа
Гірка Полонка у Вікісховищі

Гірка́ Поло́нка — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Входить до складу Боратинської сільської територіальної громади. Населення становить 3044 осіб (2024).

На північ від села розташований гідрологічний заказник місцевого значення Чорногузка, створений з метою охорони екосистеми однойменної річки.

Мовознавець Віктор Шульгач стверджує, цей топонім історично був оформлений як словосполучення іменника з прикметником: Горка Полонная. Горка у значенні «гора», «гірка». А Полонная — від слова «полонь» (в поліських говірках це означало чисте, вільне для пасовища або сінокосу місце). Однак з часом топонім Полонка набув іменникових форм відмінювання. Це зумовило переосмислення топоніма Гірка. Він почав виконувати функцію означення, що змістило й наголос: Гі́рка — Гірка́. Тож тепер помилково кажуть у Гіркій Полонці, а насправді має бути в Гірці Полонці^[1].

Дерев'яна Воскресенська церква, зведена коштом парафіян у 1760 році, згадується в описі 1885 року. У ній "зберігалося чимало цінних предметів сакрального мистецтва".

2 червня 1943 року, церкву спалили^[2].

До 1 серпня 2018 року — адміністративний центр Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області^[3].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області», село увійшло у склад Боратинської сільської громади^[4].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Луцького району, село увійшло до складу новоутвореного Луцького району^[5].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2488 осіб, з яких 1218 чоловіків та 1270 жінок.^[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2642 особи.^[7]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[8]

На території села відомо 9 пам'яток археології:

• На схід від села знаходився курганний могильник давньоруського часу. У його складі нараховувалося 24 насипи, 9 з яких у 1898 р. розкопала Катерина Мельник-Антонович. Поховальний інвентар характеризують срібні персні, сережки, намиста тощо.

• Поблизу села в 1932 р. випадково виявлене тілопокладне поховання вельбарської культури. Його супроводжували ліпний кубок лійчастої форми, дві бронзові арбалетні фібули з підв'язаним приймачем і кістяний гребінь з трипластинчатою дугастою спинкою. Поховання датується другою половиною ІІІ ст. н. е.
• За 1 км на схід від села, в урочищі Низ, на правому березі р. Чорногузки — багатошарове поселення доби фінального палеоліту, культур лінійно-стрічкової кераміки, кулястих амфор та городоцько-здовбицької культури площею 0,5 га.
• За 0,5 км на схід від села, на видовженому мисі першої надзаплавної тераси правого берега р. Чорногузки, висотою 5-6 м над рівнем заплави — поселення культури лінійно-стрічкової кераміки. Воно має розмір 15-х250 м. Пам'ятку відкрив у 1978 р. Г.Охріменко, а в 1983—1984 рр. провів на ній рятівні розкопки. Досліджено дві напівземлянки, одна з яких була двокамерною. До складу останньої входили дві заглиблені частини підтрикутної і овальної форм, розміром, відповідно, 3,7 та 4,1 м і з глибиною 0,9 м від давнього рівня. В заповненні жител виявлено фрагменти ліпного посуду, серед яких майже половина декорована нотним орнаментом, кістяні проколки, підвіска з ікла дикого кабана та різноманітні крем'яні вироби.
• На схід від села, в урочищі Глінки, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега р. Чорногузки, висотою 6-8 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культур городоцько-здовбицької, тшинецько-комарівської бронзової доби, лежницької групи ранньозалізного часу, волино-подільської групи (зубрицька), ранньослов'янського і давньоруського періодів.
• Ліворуч мосту шосейної дороги, на правому березі р. Чорногузки — поселення тшинецько-комарівської культури, відкрите розвідкою М.Пелещишина та І.Свєшнікова в 1959 р. У 2010 році на його території рятівні дослідження проводила експедиція ДП «Волинські старожитності» під керівництвом Златогорського О. Є.
• На захід від села, в урочищі Берег, на південному і південно-західному схилах правого берега р. Чорногузки, висотою 6-10 м над рівнем заплави — багатошарове поселення волино-люблінської, поморсько-кльошової культур, зубрицької культурної групи і давньоруського періоду площею до 3 га. У 1983 р. досліджувалось Д.Козаком і пізніше М.Кучинком. Розкопано 2100 м² площі пам'ятки і виявлено господарські ями діаметром 1,2-1,8 м, завглибшки 1,2-2,1 м енеолітичного часу; напівземлянки кінця І тис. до н. е.; напівземлянки і три господарські споруди перших століть н. е. та напівземлянки і яму ХІІ-ХІІІ ст.
• На підвищеній частині заплави правого берега р. Чорногузки, навпроти с. Городище Перше — підтрикутне у плані городище давньоруського часу. Поруч із городищем давньоруське селище.
• У північно-східній частині села, на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега р. Чорногузки — двошарове поселення культури лінійно-стрічкової кераміки та волино-люблінської культури. Під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці на території поселення С.Панишком було зібрано фрагменти енеолітичної кераміки, а у шурфі — виявлено керамічну голову фігурки барана, яка прикрашала горщик неолітичного часу. В ній чітко передані роги, орнаменти з ліній та «ноток».

• Мальчук Олександра Андріївна (* 2003) — українська гімнастка. Призерка міжнародних спортивних змагань; чемпіонка України.

Н. В. Переверзевъ. "Справочная книга о приходахъ и монастыряхъ Волынской епархіи". Житомиръ - 1914. С - 220.

• Погода в селі Гірка Полонка [Архівовано 12 вересня 2017 у Wayback Machine.]
• Інтернет в селі Гірка Плонка [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]