Гільєрмо Аро
| Гільєрмо Аро | |
|---|---|
ісп. Guillermo Haro Barraza  | |
| Ім'я при народженні | ісп. Guillermo Haro Barraza |
| Народився | 21 березня 1913 Мехіко, Мексика |
| Помер | 26 квітня 1988 (75 років) Мехіко, Мексика |
| Країна |  Мексика |
| Діяльність | астроном |
| Галузь | астрономія |
| Alma mater | Національний автономний університет Мексики і Гарвардська обсерваторія[1] |
| Знання мов | іспанська |
| Заклад | Гарвардський університет, Національний автономний університет Мексики і National Astronomical Observatory of San Pedro Mártird |
| Членство | Національна колегія Мексикиd і МАС[2] |
| У шлюбі з | Елена Понятовська |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 1818057 |
Гільє́рмо Аро (ісп. Guillermo Haro; 21 березня 1913 — 26 квітня 1988) — мексиканський астроном[3].
Біографічні відомості
Гільєрмо Аро народився в Мехіко. Закінчив Національний автономний університет в Мехіко. У 1941 році працював в Астрофізичній обсерваторії Тонанцинтла, у 1944—1946 роках — у США: спочатку в обсерваторії Кейзівського технологічного інституту (Клівленд), у 1945—1946 роках — у Єркській і Макдональдській обсерваторіях. У 1947—1972 роках працював у Національній астрономічній обсерваторії Національного автономного університету (у 1948—1958 роках — її директор), керував створенням ще однієї обсерваторії цього університету в горах Сан-Педро-Мартир. З 1950 року — також директор Астрофізичної обсерваторії Тонанцинтла. Заснував Національний інститут астрофізики, оптики і електроніки в Тонанцинтла і в 1972—1983 роках був його першим директором. З 1984 року — співробітник Інституту астрономії Національного автономного університету.
Основні наукові роботи присвячені вивченню різних типів пекулярних об'єктів в нашій Галактиці. У 1950—1952 роках відкрив (незалежно від Джорджа Гербіга) зореподібні об'єкти з характерними потужними емісійними лініями у спектрах (об'єкти Гербіга — Аро). За сучасними уявленнями, це невеликі хмари газу, що рухаються крізь міжзоряне середовище з надзвуковою швидкістю; вони можуть утворюватися внаслідок спалахів поблизу зір типу T Тельця.
У 1953—1954 роках виявив спалахову активність (зміни блиску на 0,5—1,0 зоряної величини протягом 20—60 хвилин) у деяких зір туманності Оріона, а потім — і в інших зоряних агрегатах різного віку. Це відкриття поклало початок широкому вивченню спалахуючих зір у зоряних асоціаціях і скупченнях. У 1952 році внаслідок пошуків нових об'єктів з емісійними лініями Аро відкрив 67 нових планетарних туманностей (на той час їх було відомо лише 342).
У 1955—1956 роках розробив фотографічний метод для вивчення зір типу T Тельця із потужним ультрафіолетовим випромінюванням. За допомогою цього методу спільно з Віллемом Лейтеном досліджував на Паломарському 48-дюймовому телескопі Шмідта велику ділянку поблизу південного галактичного полюса і в 1962 році виявив 8746 зореподібних блакитних об'єктів до 19-ї зоряної величини (згодом деякі з них були ототожнені з квазарами). Аро виявив і вивчив 44 галактики з потужним ультрафіолетовим випромінюванням (докладніше див. Галактики Аро).
Досліджував області іонізованого водню в галактиках M31, M33, M82 і M83. Відкрив 11 нових зір у Галактиці, одну позагалактичну нову, одну позагалактичну наднову, одну комету (Аро —Чавіри 1954 k)[4].
Великі заслуги Аро в розвитку астрономії в Мексиці — і в організації наукових центрів, і в підготовці молодих астрономів. Його роботи визначили основні напрями астрономічних досліджень, що велися в Мексиці.
Редактор «Бюлетеня обсерваторій Тонанцинтла і Такубайя» (1951—1974) і «Бюлетеня обсерваторії Тонанцинтла» (з 1974 року).
Член Академії наукових досліджень (Мехіко) з часу її заснування (1959), її президент у 1960—1962 роках, член Національної колегії (з 1954 року), член Колумбійської академії точних фізичних і природних наук (1970), віцепрезидент Міжнародного астрономічного союзу (1961—1967).
Золота медаль ім. Луіса Г. Леона Мексиканського астрономічного товариства (1953), Національна наукова премія (1963), Золота медаль ім. М. В. Ломоносова АН СРСР (1985).
Примітки
- ↑ Guillermo Haro
- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ Incico, Jorge Bartolucci (2000). La modernización de la ciencia en México: el caso de los astrónomos (ісп.). UNAM. ISBN 978-968-36-8377-9.
- ↑ C/1954 Y1 Haro-Chavira. ssdp.cbk.waw.pl. Процитовано 5 вересня 2026.
Посилання
- Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Аро Гильермо. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
- Guillermo Haro Observatory [Архівовано 27 лютого 2011 у Wayback Machine.](ісп.)
- Guillermo Haro International Astrophysics Program [Архівовано 19 травня 2011 у Wayback Machine.]
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).