Гідрон

Гідрон (англ. hydron) — позитивний іон Н⁺ (на відміну від гідрид-аніона Н⁻ та гідрогрупи Н (англ. hydro group) з природним вмістом ізотопів, або загальна назва будь-яких позитивних іонів H без огляду на їхню масу (протона ¹Н⁺, дейтрона ²Н⁺ і тритона ³Н⁺).

На відміну від більшості інших іонів, гідрон складається лише з голого атомного ядра. Негативно зарядженим двійником гідрона є гідрид-аніон, H⁻
.

За інших рівних умов сполуки, які легко віддають гідрони (кислоти Бренстеда, див. нижче), зазвичай є полярними гідрофільними розчиненими речовинами і часто добре розчиняються в розчинниках з високою відносною діелектричною проникністю. Прикладами є органічні кислоти, такі як оцтова кислота (CH₃COOH) або метансульфонова кислота (CH₃SO₃H). Проте великі неполярні фрагменти молекули можуть послаблювати ці властивості. Так, через наявність алкільного ланцюга октанова кислота (C₇H₁₅COOH) значно менш гідрофільна порівняно з оцтовою кислотою.

Несольватований гідрон (повністю вільне або «голе» атомне ядро гідрогену) не існує в конденсованій (рідкій або твердій) фазі. Оскільки напруженість електричного поля на поверхні обернено пропорційна радіусу, крихітне ядро взаємодіє з оточуючими електронами в тисячі разів сильніше, ніж будь-який частково іонізований атом.

Хоча іноді кажуть, що надкислоти завдячують своєю надзвичайною здатністю віддавати гідрони наявності «вільних гідронів», таке твердження є оманливим: навіть для такого джерела «вільних гідронів», як H
₂F⁺
(одного з надкислотних катіонів, присутніх у фторантимоновій кислоті, HF:SbF₅), відрив вільного H⁺
все одно супроводжується величезними енергетичними витратами близько декількох сотень ккал/моль. Це фактично виключає можливість присутності вільного гідрона в розчині. З цієї причини вважається, що в рідких сильних кислотах гідрони дифундують шляхом послідовного перенесення від однієї молекули до іншої вздовж мережі водневих зв'язків через так званий механізм Гроттгусса^[1].

• Глосарій термінів з хімії / укладачі: Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.