Гуслі

Гуслі
Країна походження	Київська Русь
Класифікація Горнбостеля — Закса	314.122-5
Гуслі у Вікісховищі

Гу́слі, гу́сла (праслов. *gǫsli, *gǫslь, д.-рус. гусли, від густи)^[1] — давньоукраїнський (давньоруський) щипковий музичний інструмент цитроподібної форми, що належить до групи народних хордофонів^[2].

У гуслях струни натягнуті на трикутну дерев'яну резонансну скри́ньку. Звук на інструменті видобувають, защипуючи струни пальцем.

Виконавець на гуслях називається гуслярем^[3].

За однією з версій, саме від гусел походить інший народний музичний інструмент, що став символом українців — бандура. Якщо додати до гусел 2–3 баси, поставити інструмент на колінах вертикально, притиснувши до грудей — ось і вийде бандура^[4]. Куліш гадав, що бандура поступалася першим місцем тільки гуслям, які, згідно з переказом про царя Давида, були властиві особам духовного сану або тим, хто почував себе надто поважними для буйної козацької поезії, часом дещо цинічної^[5].

Також існує гіпотеза про спорідненість гуслярської традиції з культурою балтійсько-скандинавських інструментів, таких як канклес та кантеле^[2].

Існує три різновиди гуслів:

• кри́лоподібні або дзвінчасті
• шо́ломоподібні або гуслі-псалтир
• клаві́роподібні — прямокутні, на основі яких М.Фомін створив клавішні (педальні) гуслі, у яких непотрібні струни заглушуються за допомогою спеціального механізму, а звук видобувають медіатором.

В оркестрах народних інструментів застосовують гуслі-приму (діапазон: e¹–h²), гуслі-піколо (e²–h³), гуслі-альт (e–h¹) та гуслі-бас (E–h).

Згідно з писемними джерелами та фольклорними матеріалами (зокрема, билинами й піснями), цей інструмент з'явився на територіях розселення давніх слов'янських племен ще задовго до часів Київської Русі^[2].

Візуальні підтвердження побутування інструменту можна знайти на фресках Софійського собору в Києві (початок XI ст.) та на ювелірних виробах (браслетах) доби Київської Русі^[2].

В українській історії гусла тісно пов'язані з епічною традицією та іменами легендарних співців — Бояна, Митуси, Мануйла, а також згадуються у «Слові о полку Ігоревім». У пізніші періоди інструмент був поширений у побуті шляхти, духовенства та при монарших дворах^[2].

З південних теренів Київської Русі традиція гри на гуслах поширилася на північ. Вона зберігала популярність у Російській імперії аж до кінця XVIII століття. При імператорському дворі 1730-х років служили видатні музиканти українського походження, зокрема гусляри Маньків та вихованець Київської духовної академії Киріян Кондратович. Також широке визнання здобув придворний співак і камер-гусляр Василь Трутовський, який був родом із Харківщини^[2].

З часів Київської Русі гусла проіснували в побуті мешканців України аж до XIX століття, оскільки ще Олександр Терещенко писав: «У Малоросії довгий час любили грати на гуслах, але нині й там вони зникають. У Росії їх не вживають»^[6].

Пантелеймон Куліш згадував, що бачив співця-гусляра: «Ще недавно на гуслах вигравали в Малоросії дворяни старого віку; тепер ви їх знайдете тільки у священиків; а один тільки раз, а саме в 1853 році, я зустрів цей інструмент у руках сліпого співака-жебрака, в Золотоніському повіті Полтавської губернії»^[5].

У народній культурі Лемківщини та Закарпаття назва «гусла» закріпилася не лише за цитроподібним інструментом, а й за смичковими інструментами, такими як гудок або народна скрипка^[2].

Пісня з Ізюмського повіту:

Ой, за гаєм, гаєм зелененьким

Та йде Дунай не тихий, бистренький,

Над Дунаєм явор зелененький,

Під явором коник вороненький,

А на коні козак молоденький;

Та все стиха у гуслоньки грає -

Струна струні тихо промовляє…^[7].

У пісні, записаній Марком Вовчком:

Розкипілось моє серце

Та й на тебе, мій дружочок,

Що пізненько з вулки ходиш,

Під полою гуслі носиш^[8].

• 
  Шоломоподібні гуслі
• 
  Крилоподібні гуслі

• Гуцинь
• Ґучжен
• Гусле

• Гусла // Українська музична енциклопедія / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — Т. 1 : [А – Д]. — С. 559-561.

• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• Гуслі [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 289. — 1000 екз.
• Гусляр // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 248.
• Гусляр // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 132. — 634 с.
• ГУСЛІ. Традыцыі. Сучаснасць. [Архівовано 25 серпня 2007 у Wayback Machine.](біл.), (рос.)
• гуслі [Архівовано 17 листопада 2007 у Wayback Machine.](англ.)
• Гуслі (гусла) Українські народні музичні інструменти Л. М. Черкаський
• Гуслі Українські народні музичні інструменти А. І. Гуменюк