YaChudo

Граф Мура

Переглядів: 0. Оновлено 29.10.2026.

Граф Мура — регулярний граф степеня d {\displaystyle d} і діаметра k {\displaystyle k} , число вершин якого дорівнює верхній межі

1 + d ∑ i = 0 k − 1 ( d − 1 ) i . {\displaystyle 1+d\sum _{i=0}^{k-1}(d-1)^{i}.}

Еквівалентне визначення графа Мура — це граф діаметра k {\displaystyle k} з обхватом 2 k + 1 {\displaystyle 2k+1} . Ще одне еквівалентне визначення графа Мура G {\displaystyle G}  — це граф із обхватом g = 2 k + 1 {\displaystyle g=2k+1} , що має рівно n g ( m − n + 1 ) {\displaystyle {\frac {n}{g}}(m-n+1)} циклів довжини g {\displaystyle g} , де n {\displaystyle n} , m {\displaystyle m}  — число вершин і ребер графа G {\displaystyle G} . Графи, фактично, екстремальні щодо числа циклів, довжина яких дорівнює обхвату графа[1].

Алан Гоффман і Роберт Сінглтон[2] назвали граф ім'ям Едварда Мура, який поставив питання опису та класифікації таких графів.

Маючи максимально можливе число вершин для заданої комбінації степеня і діаметра, графи Мура мають мінімально можливе число вершин для регулярних графів із заданими степенем і обхватом. Таким чином, будь-який граф Мура є кліткою[3]. Формулу для числа вершин графа Мура можна узагальнити для можливості визначення графів Мура з парним обхватом, і ці графи знову ж є клітками.

Межі числа вершин за степенем і діаметром

Граф Петерсена як граф Мура. Будь-яке дерево пошуку в ширину має d ( d − 1 ) i {\displaystyle d(d-1)^{i}} вершин у його i-ому рівні.

Нехай G {\displaystyle G}  — будь-який граф із найбільшим степенем d {\displaystyle d} і діаметром k {\displaystyle k} , тоді візьмемо дерево, утворене пошуком у ширину, з коренем у вершині v {\displaystyle v} . Це дерево має 1 вершину рівня 0 (сама вершина v {\displaystyle v} ), і максимум d {\displaystyle d} вершин рівня 1 (сусіди вершини v {\displaystyle v} ). На наступному рівні є максимум d ( d − 1 ) {\displaystyle d(d-1)} вершин — кожен сусід вершини v {\displaystyle v} використовує одне ребро для з'єднання з вершиною v {\displaystyle v} , так що має максимум d − 1 {\displaystyle d-1} сусідів рівня 2. У загальному випадку подібні доводи показують, що на будь-якому рівні 1 ≤ i ≤ k {\displaystyle 1\leq {i}\leq {k}} може бути не більше d ( d − 1 ) i {\displaystyle d(d-1)^{i}} вершин. Таким чином, загальне число вершин може бути не більшим від

1 + d ∑ i = 0 k − 1 ( d − 1 ) i . {\displaystyle 1+d\sum _{i=0}^{k-1}(d-1)^{i}.}

Гоффман і Сінглтон[2] спочатку визначили граф Мура як граф, для якого ця межа числа вершин досягається. Таким чином, будь-який граф Мура має максимально можливе число вершин серед усіх графів, у яких степінь не перевершує d {\displaystyle d} , а діаметр — k {\displaystyle k} .

Пізніше Сінглтон[4] показав, що графи Мура можна еквівалентно визначити як граф, що має діаметр k {\displaystyle k} і обхват 2 k − 1 {\displaystyle 2k-1} . Ці дві вимоги комбінуються, з чого виводиться d-регулярність графа для деякого d {\displaystyle d} .

Графи Мура як клітки

Замість верхньої межі числа вершин у графі в термінах його найбільшого степеня і діаметра ми можемо використовувати нижню межу числа вершин у термінах найменшого степеня і обхвату[3]. Припустимо, що граф G {\displaystyle G} має найменший степінь d {\displaystyle d} і обхват 2 k + 1 {\displaystyle 2k+1} . Виберемо довільну початкову вершину v {\displaystyle v} і, як і раніше, уявимо дерево пошуку в ширину з коренем у v {\displaystyle v} . Це дерево повинне мати одну вершину рівня 0 (сама вершина v {\displaystyle v} ) і щонайменше d {\displaystyle d} вершин на рівні 1. На рівні 2 (для k > 1 {\displaystyle k>1} ), має бути щонайменше d ( d − 1 ) {\displaystyle d(d-1)} вершин, оскільки кожна вершина на рівні l {\displaystyle l} має щонайменше ще d − 1 {\displaystyle d-1} зв'язків, і ніякі дві вершини рівня 1 не можуть бути суміжними або мати спільні вершини рівня 2, оскільки утворився б цикл, коротший, ніж обхват. У загальному випадку схожі доводи показують, що на будь-якому рівні 1 ≤ i ≤ k {\displaystyle 1\leq {i}\leq {k}} має бути принаймні d ( d − 1 ) i {\displaystyle d(d-1)^{i}} вершин. Таким чином, загальне число вершин має бути не менше від

1 + d ∑ i = 0 k − 1 ( d − 1 ) i . {\displaystyle 1+d\sum _{i=0}^{k-1}(d-1)^{i}.}

У графі Мура це число вершин досягається. Кожен граф Мура має обхват рівно 2 k + 1 {\displaystyle 2k+1}  — він не має достатньо вершин, щоб мати більший обхват, а коротший цикл призвів би до нестачі вершин на перших k {\displaystyle k} рівнях деяких дерев пошуку в ширину. Таким чином, будь-який граф Мура має мінімально можливе число вершин серед усіх графів з мінімальним степенем d {\displaystyle d} і діаметром k {\displaystyle k}  — він є кліткою.

Для парного обхвату 2 k {\displaystyle 2k} можна утворити аналогічне дерево пошуку в ширину, починаючи зі середини одного ребра. Отримуємо межу мінімального числа вершин у графі цього обхвату з мінімальним степенем d {\displaystyle d}

2 ∑ i = 0 k − 1 ( d − 1 ) i = 1 + ( d − 1 ) k − 1 + d ∑ i = 0 k − 2 ( d − 1 ) i . {\displaystyle 2\sum _{i=0}^{k-1}(d-1)^{i}=1+(d-1)^{k-1}+d\sum _{i=0}^{k-2}(d-1)^{i}.}

Таким чином, до графів Мура іноді відносять графи, на яких ця межа досягається. Знову ж, будь-який такий граф є кліткою.

Приклад

Теорема Гоффмана — Сінглтона стверджує, що будь-який граф Мура з обхватом 5 повинен мати степінь 2, 3, 7 або 57. Графами Мура є:

  • Повні графи K n {\displaystyle K_{n}} з N > 2 вершинами (діаметр 1, обхват 3, степінь n-1, порядок n {\displaystyle n} ).
  • Непарний цикл C 2 n + 1 {\displaystyle C_{2n+1}} (діаметр n {\displaystyle n} , обхват 2 n + 1 {\displaystyle 2n+1} , степінь 2, порядок 2n+1).
  • Граф Петерсена (діаметр 2, обхват 5, степінь 3, порядок 10).
  • Граф Гоффмана-Сінглтона (діаметр 2, обхват 5, степінь 7, порядок 50).
  • Гіпотетичний граф з діаметром 2, обхватом 5, степенем 57 і порядком 3250, нині невідомо, чи такий існує.

Хіґман показав, що, на відміну від інших графів Мура, невідомий граф не може бути вершинно-транзитивним. Мачай і Ширан пізніше показали, що порядок автоморфізмів такого графа не перевищує 375.

В узагальненому визначенні графів Мура, де дозволяється парний обхват, графи з парним обхватом відповідають графам інцидентності (можливо вироджених) узагальнених багатокутників. Кілька прикладів — парні цикли C 2 n {\displaystyle C_{2n}} , повні двочасткові графи K n , n {\displaystyle K_{n,n}} з обхватом чотири, граф Хівуда зі степенем 3 і обхватом 6 і граф Татта — Коксетера зі степенем 3 і обхватом 8. Відомо[5][6], що всі графи Мура, крім перерахованих вище, повинні мати обхват 5, 6, 8 або 12. Випадок парного обхвату випливає з теореми Фейта — Хіґмана про можливі значення n {\displaystyle n} для узагальнених n-кутників.

Див. також

Примітки

Література

  • Jernej Azarija, Sandi Klavžar. Moore Graphs and Cycles Are Extremal Graphs for Convex Cycles // Journal of Graph Theory. — 2015. — Т. 80 (26 жовтня). — С. 34–42. — DOI:10.1002/jgt.21837.
  • Béla Bollobás. Modern graph theory. — Springer-Verlag, 1998. — Т. 184. — (Graduate Texts in Mathematics).
  • E. Bannai, T. Ito. On finite Moore graphs // Journal of the Faculty of Science, the University of Tokyo. Sect. 1 A, Mathematics. — 1973. — Т. 20 (26 жовтня). — С. 191–208. Архівовано з джерела 24 квітня 2012.
  • R. M. Damerell. On Moore graphs // Mathematical Proceedings of the Cambridge Philosophical Society. — 1973. — Т. 74 (26 жовтня). — С. 227–236. — DOI:10.1017/S0305004100048015.
  • Paul Erdős, Alfréd Rényi, Vera T. Sós. On a problem of graph theory // Studia Sci. Math. Hungar.. — 1966. — Т. 1 (26 жовтня). — С. 215–235. Архівовано з джерела 9 березня 2016. Процитовано 3 лютого 2022..
  • Alan J. Hoffman, Robert R. Singleton. Moore graphs with diameter 2 and 3 // IBM Journal of Research and Development. — 1960. — Т. 5, вип. 4 (26 жовтня). — С. 497–504. — DOI:10.1147/rd.45.0497.
  • Martin Mačaj, Jozef Širáň. Search for properties of the missing Moore graph // Linear Algebra and its Applications. — 2010. — Т. 432 (26 жовтня). — С. 2381–2398. — DOI:10.1016/j.laa.2009.07.018. Архівовано з джерела 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022..
  • Robert R. Singleton. There is no irregular Moore graph // American Mathematical Monthly. — 1968. — Т. 75, вип. 1 (26 жовтня). — С. 42–43. — DOI:10.2307/2315106.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).