YaChudo

Голядь

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Голядь
Карта розселення східнослов'янських племен VIII-IX ст. та балтів, із зазначенням місця розташування Голяді
РасаЄвропеоїдна
Близькі добалти
Входить доEastern Balts Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігіяязичництво → християнство
Згасасимільовані в'ятичами до кінця XII століття

Го́лядь (д.-рус. голѧдь) — балтомовне плем'я, що згадувалось у руських писемних джерелах XI—XII століть, згідно з якими мешкало у верхів'ях річки Протви на території північної частини сучасної Калузької, сходу Смоленської та півдня Московської областей Російської Федерації, та, за архівними відомостями й археологічними даними, повністю підпало під владу Московського князівства наприкінці XIV століття. Археологічним відповідником голяді вважається мощинська культура, що охоплює, крім згаданих, ще Тульську і частину Орловської областей та інших суміжних областей на захід і південь від міста Москви.

Етимологія

Згідно з М. Фасмером і деякими іншими дослідниками, д.-рус. голѧдь походить від балтійського Galindai (множинна форма), утвореного від іменника зі значенням «межа», «край», «окраїна» (пор. лит. gãlas — «кінець»). Первісно — «жителі узграниччя (прикордоння)»[1].

Історичні відомості

Перша згадка про голядь сягає 1058 року та має відносно короткий характер.

«В лѣт̑ 6566 Побѣди Изѧславъ. Голѧдь»[2]. Тут мається на увазі син Ярослава Мудрого київський князь Ізяслав-Дмитро Ярославич. Ця подія зафіксована як єдина для цього року.

Чернігівський князь Святослав Всеволодович ходив на голядь близько 1147 року:

«В лѣт̑ 6655 Иде Гюрги воевати Новгорочкои волости. и пришедъ взѧ Новъıи Торгъ. и Мьстоу всю взѧ а ко Ст҃ославоу присла Юрьи повелѣ емоу Смоленьскоую волостъ воевати. и шедъ Ст҃ославъ. и взѧ люди Голѧдь верхъ въ Поротве. и тако ѡполонишасѧ дроужина Ст҃ославлѧ»[3]

До XIII століття голядь була здебільшого слов'янізована, однак характерні для неї традиції матеріальної культури були багато в чому перейняті слов'янським племенем в'ятичів[4], котре переселилось сюди з території нинішньої Польщі[5] у 9 ст[6]

Походження

На думку деяких вчених предками голяді, можливо, було плем'я галіндів, що згадується ще в ІІ столітті Клавдієм Птолемеєм і жило у Прибалтиці в місцевості Галіндії[7], на території Східної Пруссії в районі Мазурських озер. Згідно з цією гіпотезою, вони почали переселення на схід у басейн Оки під натиском бастарнів та асимілювали місцеве також балтомовне населення так званої верхньоокської культури. Інші вчені вважають голядь простим продовженням цієї культури[8]. Безсумнівним, згідно з археологічними даними, залишається тісна взаємопов'язаність голядських, мощинських і «верхньоокських» пам'яток.

Цікаві факти

  • У наступному уривку Іпатіївського літопису про похід чернігівського князя Святослава на голядь у 1147 р. вперше згадано місто Москва: «и взѧ люди Голѧдь верхъ Поротве. и тако ѡполонишасѧ дроужина Ст҃ославлѧ . и приславъ Гюргии . реч̑е приди ко мнѣ брате въ Московъ…»[2]
  • Етнонім дав назву кільком населеним пунктам у Підмосков'ї: село Голяді в Дмитровському районі та село Голяді в Клинському районі (з 1965 р. с. Папівіно).
  • У межах нинішньої Москви акти згадують річку Голяданку, ліву притоку Москви-ріки.
  • В околицях міста Брянська з давніх часів відомо село Голяже (нині перейменоване у Отрадне).
  • Село з назвою Голядин існує в Шацькому районі Волинської області, що може свідчити про поселення тут групи полоненої або з інших причин переселеної сюди голяді.

Використані джерела

  1. ↑ Голядь [Архівовано 24 серпня 2017 у Wayback Machine.] Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973.
  2. ↑ а б Повісь временних літ (ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 151—171.). Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 23 грудня 2011.
  3. ↑ Київський літописний звід (ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 285—301.). Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 23 грудня 2011.
  4. ↑ В. В. Седов Голедь. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 23 грудня 2011.
  5. ↑ Повість временних літ. Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 23 грудня 2011.
  6. ↑ Прошкин О. Л. Освоение территории Верхнего Поочья в древнерусский период. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М., 2001. С.18
  7. ↑ Соловьев С. М., 1959. История России с древнейших времен. Кн. 1, т. 1-2. М., С. 119—120
  8. ↑ Седов В. В. Восточные славяне и их соседи в VI—XIII вв. М., 1982. Скршкин А. С. Фибулы нижнего Поволжья (по материалам сарматских погребений) // СА. 1977. № 2

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).