Гномоніка

Гномо́ніка — вчення давньогрецького походження, яке встановлює правила розрахунку знаходження тіні на поверхнях та порядок конструювання гномонів і сонячних годинників для вимірювання часу.

Гномоніка знайшла подальший розвиток у Візантії, на арабському Сході (праці Аль-Біруні), а у XVII — XVIII століттях — в Європі і була одним з предметів, який викладався у навчальних закладах ордену єзуїтів, зокрема у Львівській єзуїтській колегії. Згадується у праці Теофана Прокоповича «Геометрія»^[1].

Нині — самостійна прикладна наукова дисципліна.

• А. О. Корсунь. Вимір часу від давніх-давен до сучасності. — К.: Техніка, 2009^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• І. Зарічна. Особливості організації математичної освіти у Львівській єзуїтській колегії. Матеріали звітних наукових конференцій ЛНУ ім. І. Франка, 2010 — ст. 100—105

• ГНОМОНИКА [Архівовано 21 червня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• Гномоника в Византии (рос.)
• Gnomonika [Архівовано 9 грудня 2011 у Wayback Machine.] (пол.)

• Хорологія (хронологія)