Глиниці

село Глиниці
Церква Святих Апостолів Петра і Павла
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Яворівський район
Тер. громада	Яворівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46140110190080840
Основні дані
Засноване	1435
Населення	▼1285 (2023)
Площа	2,03 км²
Густота населення	677,34 осіб/км²
Поштовий індекс	81034
Телефонний код	+380 3259
Географічні дані
Географічні координати	49°56′23″ пн. ш. 23°7′23″ сх. д. / 49.93972° пн. ш. 23.12306° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	232 м
Водойми	річка Безіменна
Місцева влада
Адреса ради	81000, Львівська обл., Яворівський р-н, м. Яворів, вул. Львівська, 15
Карта
Глиниці
Глиниці
Мапа
Глиниці у Вікісховищі

Гли́ниці — село в Україні, у Яворівській міській територіальній громаді Яворівського району Львівської області. Населення становило 1292 осіб (1 січня 2022 р.)^[1]. Орган місцевого самоврядування - Яворівська міська рада.

Через південно-західну околицю села тече річка Безіменна, права притока річки Вишні.

У 1880 році село належало до Яворівського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, було 1322 мешканці, з них більшість були греко-католиками, а 343 — римо-католиками.

У 1910 році село належало до Краківецького судового повіту^[2].

На 1 січня 1939 року в селі мешкало 2080 осіб, з них 1495 українців-греко-католиків, 535 українців-римокатоликів, 25 поляків, 25 євреїв^[3]. Село входило до ґміни Ґнойніце Яворівського повіту Львівського воєводства Польської республіки. Після анексії СРСР Західної України в 1939 році село включене до Краківецького району Львівської області.

За радянських часів до села приєднано сусідню Глиницьку Волю — тепер це південна частина села.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Яворівської міської територіальної громади^[4].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Яворівського району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Яворівського району^[5].

• 
  Меморіал "Борцям за волю України"

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

Дерев’яна церква Святих Апостолів Петра і Павла (колишня назва церкви Зачаття Святого Івана Хрестителя).

Найдавніші відомості про місцеву церкву походять з 1510 року. На одвірку південних дверей в наву зберігся різьблений напис, засвідчуючий дату будови: «Создася храм сей рокуо АХПΘ дня SI Апі», тобто збудована 16 квітня 1689 року. Іконостас церкви – чотириярусний різьблений позолочений, походить з XVIII ст. На початку ХХ ст., можливо, був частково перебудований (виконана широка арка між 1 і 2 ярусами). Після пожежі відбудована у 1821 році. Наступний значний ремонт проведено в кінці 1920-х років.

Церква була сильно пошкоджена під час Другої світової війни і була відновлена по її закінченні. Проте, зважаючи на відсутність кваліфікованих майстрів, реставрацію було проведено нефахово, з використанням неякісної деревини та порушенням попередних форм храму. Центральний барабан був сильно зміщений до вівтарної частини. У 1951 році церкву закрили. Вісімдесятилітній місцевий мешканець Степан Дубас згадує останню відправу, яка відбулася тут офіційно у 1951 році, потім відправи велися підпільно: «Наш священник приїжджав таємно, перебирався у жіночий одяг і так добирався сюди», – згадує старожил. У 1989 році храм відчинили, а у 1990 році церкву повернули греко-католицький громаді, на парафію був призначений священник о. Михайло Шуварик. Тоді ж провели ремонт храму. 3 22 листопада 2003 року і до сьогодні на парафії трудиться священник о. Степан Грицан^[7]. У 2007 році церква Зачаття Святого Івана Хрестителя була перейменована на церкву Св. Ап. Петра і Павла^[8][9].

Будівля тризрубна, одноверха. До нави зі сходу прилягає вужчий вівтар гранчастої форми, при його північній і південній стінах прибудовані ризниці, з заходу - вужчий прямокутний бабинець. Двосхилий ломаний дах нави завершує на світловому восьмерику шоломова баня з ліхтарем і маківкою. Гребені багатосхилого даху вівтаря і двосхилого бабинця вінчають менші ліхтарі з маківками. На південний захід від церкви збереглася стара дерев'яна одноярусна квадратова, зведена в 1920-х рр. дзвіниця, вкрита пірамідальним дахом. На північ від неї на церковному подвір'ї парафіяни звели нову муровану триярусну дзвіницю, яка аналогічно церкві, завершується двосхилим дахом і ліхтарем з маківкою^[10].

Церква була у аварійному стані – нахилена у західному напрямку, стіни бабинця прогнили до низу і деформувались. У 2017 році було проведено протиаварійні роботи на куполі храму: відреставровані несучі конструкції центрального барабану і купола, виконано гідроізоляцію фундаменту. Церкві було повернуто її первісний вигляд: Вирівняли каркас споруди та змістили купол на правильне місце. Бляшану покрівлю вівтаря і даху нави і бабинця замінили мідною. Церква має архітектурну підсвідку.

Завдяки старанням мешканцям села церква має надзвичайно гарний вигляд. Сьогодні у дерев’яній церкві постійно відбуваються святочні Богослужіння. Церква стоїть при головній дорозі на невеликому горбочку і зачаровує своєю красою^[11].

Також в селі наявно є ще два храми - церква Зачаття Святого Івана Хрестителя та церква Преподобного Онуфрія Великого^[12].

Місцева греко-католицька парафія належала до Яворівського деканату (з 1920 року — Краковецького деканату) Перемишльської єпархії.

• 
  Церква Зачаття Святого Івана Хрестителя
• 
  Церква Преподобного Онуфрія Великого
• 
  Дзвіниці

• Аполінарій Тарнавський — засновник санаторію в Косові на Гуцульщині.
• Петро Франко — почесний голова Всеукраїнського Товариства політичних в'язнів і репресованих, дослідник, письменник, редактор, громадський діяч.

• Gnojnice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 640. (пол.)

Це незавершена стаття з географії Львівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.