Георг Острогорський
| Георг Острогорський | |
|---|---|
| Народився | 19 січня 1902[1][2][…]  Санкт-Петербург, Російська імперія[4] |
| Помер | 24 жовтня 1976[1][2][…] (74 роки) Белград, СФРЮ[1] |
| Поховання | Новий цвинтар |
| Країна |  Російська імперія СРСР Королівство Югославія СФРЮ |
| Діяльність | історик, викладач університету, класицист, візантолог |
| Галузь | візантологія[5] |
| Alma mater | Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла |
| Знання мов | сербська[2][6] і німецька[6] |
| Заклад | Вроцлавський університет і Белградський університет |
| Членство | Сербська академія наук і мистецтв[7], Австрійська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Афінська академія, Американська академія медієвістики[8] і Геттінгенська академія наук |
| Нагороди | |
Ґеорґ Остроґорський[9] (Георгій Олександрович Острогорський; 19 (6) січня 1902, Санкт-Петербург — 24 жовтня 1976, Белград) — сербський науковець, один з найбільш авторитетних істориків-візантологів XX століття. Багаторічний президент Всесвітнього товариства візантологів.
Біографія
Ґеорґ Остроґорський народився 19 січня 1902 року в Санкт-Петербурзі в родині відомого педагога і громадського діяча Олександра Яковича Острогорського. Закінчив петербурзьку класичну гімназію, з дитячих років вивчав давньогрецьку мову. Після 1919 року з родичами переїхав до Фінляндії. У 1921 році розпочав навчання у Гейдельберзькому університеті, Німеччина, де вивчав філософію, політичну економію, соціологію і класичну археологію; слухав лекції, зокрема, у Карла Ясперса, Генріха Ріккерта і Альфреда Вебера. Під впливом німецького медієвіста Персі Шрамма зацікавився історією Візантії. У 1924 році вирушив до Парижу, де протягом року вивчав візантійську історію на семінарі Шарля Діля в Сорбонні, візантійське мистецтво у Габріеля Мейє і грецьку палеографію у Жермени Руйар. У 1925 році у Гейдельбергу він захистив докторську дисертацію на тему «Сільські податні громади у Візантійській імперії у X столітті»[10]. Отримавши німецьке громадянство, розпочав викладацьку діяльність, — з 1928 року у званні приват-доцента читав лекції з історії Візантії у Вроцлавському університеті. З 1931 року він також був активним членом Археологічного інституту імені Н. П. Кондакова в Празі[11].
У 1933 році після приходу до влади націонал-соціалістів, щоб уникнути переслідувань через єврейське походження[12], Ґеорґ Остроґорський залишив Німеччину. Отримавши запрошення на кафедру візантології Белградського університету, він переїхав до Югославії, де провів решту життя. У Белградському університеті він викладав візантійську історію на відділенні історії філософського факультету, був керівником Візантійського семінару і завідувачем кафедри візантології. На початку 1941 року отримав звання штатного професора. У березні 1946 року був обраний членом-кореспондентом Сербської академії наук і мистецтв, а за два роки став її дійсним членом. 26 березня 1948 року за ініціативи Ґеорґа Остроґорського при Сербський академії наук був започаткований спеціальний Візантологічний інститут. Він очолив інститут, а з 1951 року був також головним редактором щорічника його праць («Зборник радова Византолошког института»)[11].
Завдяки активній діяльності Ґеорґа Остроґорського в Югославії сформувалася потужна наукова школа візантології. Науковець отримав світове визнання, своїм членом його обрали 15 академій і наукових інститутів Європи та Америки, а Оксфордський і Страсбурзький університети надали йому звання почесного доктора. У 1961 році під його безпосереднім керівництвом у Белграді пройшов 12-й Міжнародний конгрес візантійських досліджень. Тривалий час Ґеорґ Остроґорський був президентом Всесвітнього товариства візантологів. У грудні 1973 році він вийшов на пенсію, припинивши викладацьку діяльність, однак залишився директором Візантологічного інституту[11].
Помер 24 жовтня 1976 року після важкої і тривалої хвороби.
«Історія Візантії»
Головною працею Ґеорґа Остроґорського є «Історія Візантії» (нім. Geschichte des byzantinischen Staates), що визнана однією з найкращих узагальнювальних праць з візантійської історії. Вперше вона була видана німецькою мовою 1940 року у Белграді, пізніше перероблена у другому (1952) і третьому (1963) німецьких виданнях. У 1965 році з'явилося скорочене видання для широкої публіки (без наукового апарату), що витримало численні перевидання. Книга була перекладена багатьма мовами: англійською (1956, 1957, 1968, 1969), сербською (1959, 1969, 1985), словенською (1961), польською (1967, 2008), італійською (1968, 1993), турецькою (1981), болгарською (1998), угорською (2001), українською (2002) і російською (2011).
Примітки
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #122112881 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ Острогорский Георгий Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ https://cths.fr/an/savant.php?id=115549
- ↑ а б CONOR.Sl
- ↑ Миятович Л., Петрович А., Джурич Д. Метаморфоза русско-сербских интеллектуальных связей // Российско-сербские связи в области науки и образования: XIX – первая половина ХХ в — СПб: Нестор-История, 2009. — С. 5–9. — 144 с.
- ↑ https://www.medievalacademy.org/page/CompleteCorrFellow
- ↑ Ґеорґ Остроґорський. Історія Візантії / пер. з нім. А. Онишко. — Львів : Літопис, 2002. — 608 с. — ISBN 966-7007-43-9. Архівовано з джерела 28 вересня 2007
- ↑ «Die ländlishe яSteuergemeinde des byzantinischen Reiches im X Jahrhundert» // Vierteljhrschrift für Sozial und Wirtschaftgeschichte. 1927. Bd. 20. S. 1-108 (нім.)
- ↑ а б в Острогорский Г. А. История Византийского государства / Пер. с нем.: М.В. Грацианский; ред.: П.В. Кузенков. — М. : Сибирская Благозвонница, 2011. — С. 7-9.
- ↑ Євреями були предки Ґеорґа Остроґорського з боку батька.
Література
- А. О. Пучков, «Історія Візантії» Ґеорґа Остроґорського: нове видання // А. А. Пучков. Архитектуроведение и культурология: Избранные статьи. — Киев: Издательский дом А. С.С, 2005. — 680 с. — с. 621–625
- Острогорський Г. Історія Візантії. Львів : Літопис, 2002. - 608 c.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).