Географія Марокко

Географія Марокко
Географічне положення Марокко
Континент	Африка
Регіон	Північна Африка
Координати	32°00′ пн. ш. 5°00′ зх. д. / 32.000° пн. ш. 5.000° зх. д.
Площа	446 550 км² (58-ме)
• суходіл	97,5 %
• води	2,5 %
Морське узбережжя	1835 км
Державний кордон	2362,5 км
Тип	гористий
Найвища точка	гора Тубкаль (4165 м)
Найнижча точка	Себха-Тах (-55 м)
Тип	тропічний
Найдовша річка	Драа (1100 км)
Найбільше озеро	[[_]] ( км²)
Природні ресурси	фосфати, залізні руди, руди кольорових металів, риба, кам'яна сіль
Стихійні лиха	землетруси, посухи
Екологічні проблеми	деградація земель, спустелювання, перевипасання

Марокко — північноафриканська країна, що знаходиться на крайньому північному заході континенту, відділена Гібралтарською протокою від Європи . Загальна площа країни 446 550 км² (58-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 446 300 км², а на поверхню внутрішніх вод — 250 км²^[1]. Площа країни приблизно дорівнює ⅔ площі території України; трохи більша за площу Каліфорнії.

Офіційна назва — Королівство Марокко, Марокко (араб. المغرب‎, المملكة المغربية — Ель-Мамлака ель-Магрібія, Ель-Магриб)^[2]. Назва країни походить від офранцуженої назви міста Марракеш, що слугував у середні віки столицею^[3]. Наприкінці XIX століття Франція колонізувала країну і почала застосовувати до неї назву Марока (фр. Maroca), проте попередня метрополія, Іспанія продовжує використовувати назву Марруекос (ісп. Marruecos), що ближче до назви міста Марракеш^[3]. Марокканці ж власну країну називають Ель-Магриб-аль-Акса, що з арабської перекладається як Далекий Захід^[3].

Марокко — північноафриканська країна, що межує з трьома іншими країнами: на сході — з Алжиром (спільний кордон — 1900 км); на півдні — із Західною Сахарою (444 км), у минулому іспанською провінцією, яку в 1975 було розділено між Марокко і Мавританією, а 1979 року частково анексовано Марокко; на півночі — з Іспанією (18,5 км, Сеута — 8 км, Мелілья — 10,5 км, ексклав Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера — 75 м). Загальна довжина державного кордону — 2362,5 км^[1]. Марокко на півночі омивається водами Середземного моря, а на заході безпосередньо водами Атлантичного океану^[4]. Відділене Гібралтарською протокою від Європи^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 1835 км^[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до глибин 200 м^[1][6].

Час у Марокко: UTC0 (-2 години різниці часу з Києвом)^[7]. Літній час вводиться останньої неділі квітня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю вересня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

• 
  Тектоніка Іберо-Африканської колізії

Територія Марокко характеризується підвищеною сейсмічністю.

Середні висоти — 909 м; найнижча точка — Себха-Тах (-55 м); найвища точка — гора Тубкаль (4165 м). Рельєф країни середньо- і високогірний з долинами і плато, прибережними низовинними рівнинами, рухомими дюнами. Рівнини з відмітками до 300 м розташовані вздовж узбережжя. Міжгірські рівнини Марокканської месети (Західна месета) і Високого Плато (Мароккано-Оранської, або Східної месети) обрамовані ланцюгами Ер-Рифу, Середнього і Високого Атласів. На півдні і південному-сході розташовані піщані і кам'янисті пустелі Сахари.

• 
  Рельєф Марокко
• 
  Рельєф Марокко
• 
  Гіпсометрична карта Марокко
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни

Головні гірські пасма країни:

• Антиатлас. Середні висоти 1800 м, найвища точка — гор Ікнікуїн, 2712 м;
• Високий Атлас. Середні висоти 3000-3500 м, найвища точка — гор Тубкаль, 4165 м;
• Середній Атлас. Середні висоти 2300-3000 м, найвища точка — гора Бу-Наср, 3340 м;
• Ер-Риф. Висоти до 2456 м, гора Тідікін.

• 
  Масив Тубкаль
• 
  Високий Атлас
• 
  Антиатлас
• 
  Хребет Ер-Ріф
• 
  Дюни в пустелі

• 
  Бухта Танжеру з космосу
• 
  Акумулятивний берег в Агадирі
• 
  Пурпурові острови

Територія Марокко переважно лежить у тропічному кліматичному поясі, північне узбережжя — у субтропічному середземноморського типу^[8]. На більшій частині території увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри^[9]. На південному узбережжі відмічається вплив холодної Канарської течії, сезонний хід температури повітря чітко відстежується, стратифіковані пасати з високою відносною вологістю (часті тумани), проте опади майже відсутні, цілковита пустеля^[9]. На північному узбережжі влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу в горах^[9].

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Марокко (за Кеппеном)
• 
  Сніг в Іфрані, Атлаські гори
• 
  Сахарський пил над Атлантикою

Марокко є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

• 
  Гідрографічна мережа Марокко і Західної Сахари
• 
  Уед Драа
• 
  Верхів'я річки Умм-ер-Рбія
• 
  Судноплавна частина річки Себу
• 
  Водоспад Узуд
• 
  Водосховище Бін-ель-Відан

Річки й тимчасові потоки (ваді) країни належать басейну Атлантичного океану; на сході безстічним областям пустелі Сахара. Річки, крім нижньої течії Себу, не судноплавні. Найдовший водоток країни — Драа (1100 км), що тече з гор Високий Атлас на південь і доносить свої води до Атлантичного океану лише у вологі сезони. Найдовша річка з постійним водотоком — Умм-ер-Рбія (555 км). Найповноводніша річка — Себу (458 км, середній стік — 137 м³/с).

Рослинний світ країни вражає своїм багатством і різноманіттям завдяки поєднанню кількох природно-кліматичних зон — середземноморської, атлаських гір та пустелі Сахара. За флористичним районуванням світу Марокко належить до Середземноморської області Давнього середземноморського підцарства Голарктичного флористичного царства. Це один із найбагатших флористичних регіонів Північної Африки. Загалом флора країни нараховує понад 4200 видів судинних рослин, з яких близько 600 видів є ендеміками. Унікальність флори Марокко також підкреслюється наявністю реліктових видів, збережених з давніх епох.

• 
  Кедри на західних схилах Атлаських гір
• 
  Атлаські полонини
• 
  Гранатові сади у долині Драа

На півночі, в зоні середземноморського клімату, переважають вічнозелені чагарники та ліси. Тут ростуть дуб корковий (Quercus suber), кедр атласький (Cedrus atlantica), оливкове дерево (Olea europaea), сосна алепська (Pinus halepensis) та багато видів лавра, мирта, розмарину. У вологих місцевостях трапляються папороті та мохи. В Атлаських горах, залежно від висоти, змінюються типи рослинності. Нижні пояси вкриті дубовими і хвойними лісами, а на висотах понад 2000 м поширені субальпійські луки з низькорослими чагарниками, такими як ялівець (Juniperus), а також альпійські трави. Південні райони та регіони, що межують із Сахарою, характеризуються напівпустельною і пустельною рослинністю. Тут домінують ксерофітні рослини: тамарикси (Tamarix), акації (Acacia), різноманітні сукуленти, злаки та верблюжа колючка (Alhagi maurorum). В оазисах вирощують фінікові пальми, гранати, інжир та інші специфічні культури.

За зоогеографічним районуванням світу країна належить до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя і гори Атлас — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції^[9]. Марокко — гірська країна. Тому основу тваринного населення регіону становлять інтразональні^[11] гірські угруповання тварин, зональні пустельні й середземноморські (на півночі) угруповання, а також інтразональні приморські тваринні угруповання, характерні для тропічного і субтропічного кліматичних поясів. Домінуючими в тваринних угрупованнях є ксерофільні групи та види тварин.

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: у північних хребтах Атласу землетруси; періодичні посухи^[1].

Надра Марокко багаті на ряд корисних копалин: фосфати, залізну руду, марганець, свинець, цинк, кам'яну сіль^[12].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 29 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 14,85 тис. км² зрошуваних земель^[1].

Земельні ресурси Марокко (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 67,5 %,
  • орні землі — 17,5 %,
  • багаторічні насадження — 2,9 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 47,1 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 11,5 %;
• інше — 21 %^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• деградацію земель і спустелювання через ерозію ґрунтів внаслідок перевипасання, знищення рослинного покриву;
• забруднення вод побутовими стоками;
• замулення водосховищ;
• забруднення навколишніх вод нафтопродуктами.

Марокко є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,

• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції по запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[13],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD)^[1].

За фізико-географічним районуванням світу Марокко належить до Високоатласької, Середньоатласької, Антиатласької й Телль-Атласької гірських фізико-географічних областей Атласької гірської фізико-географічної країни, а також до Атласько-Сахарської й Західносахарської фізико-географічних областей Сахарської фізико-географічної країни.

• Північна Африка
• Магриб

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
• Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
• Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7
• Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
• Марокко // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006 — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
• Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім.  Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
• Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
• Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Марокко // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. К-Я. — 671 с.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Марокко // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• Вікісховище : Атлас Марокко.
• Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
• Марокко / О. Ю. Малиновська // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-65945.
• Карти Марокко : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Morocco : [англ.] : [арх. 19 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 September. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Марокко : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Марокко.