Географія Гаяни

Географія Гаяни
Географічне положення Гаяни
Континент	Південна Америка
Регіон	Латинська Америка
Координати	5°00′ пн. ш. 59°00′ зх. д. / 5.000° пн. ш. 59.000° зх. д.
Площа	214969 км² (85-те)
• суходіл	91,6 %
• води	8,4 %
Морське узбережжя	459 км
Державний кордон	2933 км
Тип	рівнинний
Найвища точка	гора Рорайма (2835 м)
Найнижча точка	Атлантичний океан (0 м)
Тип	субекваторіальний
Найдовша річка	Ессекібо (1000 км)
Найбільше озеро	Мейн-Саванна (10 км²)
Природні ресурси	боксити, золото, алмази, деревина, креветки, риба
Стихійні лиха	паводки, повіді
Екологічні проблеми	забруднення вод, знеліснення

Гаяна — південноамериканська країна, що знаходиться на крайній півночі континенту . Загальна площа країни 214 969 км² (85-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 196 849 км², а на поверхню внутрішніх вод — 18 120 км²^[1]. Площа країни втричі менша за площу території України.

Офіційна назва — Кооперативна Республіка Гаяна, Гаяна (англ. Cooperative Republic Guyana, Guyana)^[2]. Назва країни походить від індіанського (мовою тупі) «гваї ана» (guai ana) — велика вода^[2]. Можливо, від слова «гваїназес» (guainazes), що місцевою індіанською мовою означає люди, що гідні поваги^[3]. Колишня, до 1966 року, колонія Британська Гвіана (англ. British Guiana), подібно до колишніх сусідніх колоній Голландської та Французької Гвіан^[3]. Топонім Гвіана походить від португальських першовідкривачів початку XVI століття, що звикли називати лісисті зелені береги Африки на південь від Сахари — Гвінеєю. 1970 року була проголошена Кооперативна Республіка Гаяна, назва якої пов'язана з тим, що в країні був прийнятий соціалістичний курс на розвиток сільського господарства з опорою на кооперативи^[3].

Гаяна — південноамериканська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півдні — з Бразилією (спільний кордон — 1308 км), на заході — Суринамом (836 км), на сході з Венесуелою (789 км). Загальна довжина державного кордону — 2933 км^[1]. Гаяна на півночі омивається водами Атлантичного океану^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 459 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[1][6].

Час у Гаяні: UTC-4 (-6 годин різниці часу з Києвом)^[7].

Середні висоти — 207 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Рорайма (2835 м).

• 
  Рельєф Гаяни
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни
• 
  Карта країни (англ.)

• 
  Столова гора Рорайма
• 
  Рорайма з космосу

Територія Гаяни лежить у субекваторіальному кліматичному поясі^[8]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні^[9]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній^[9]. Зволоження достатнє, у літньо-осінній період з океанів можливе надходження тропічних циклонів^[9].

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Гаяни (за Кеппеном)
• 
  Хмарність над Гаяною

Гаяна є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Гаяна розташована в зоні вологих тропіків і має густу мережу річок, озер та водоспадів. Більшість території країни охоплюють рівнини та плато, які дренуються численними водними артеріями, що впадають у Атлантичний океан.

• 
  Гідрографічна мережа Гаяни
• 
  Сточище Ессекібо
• 
  Пором на Ессекібо

Річкова мережа Гаяни є однією з найгустіших у Південній Америці. Більшість річок бере початок у Гвіанському нагір'ї, яке займає південну і південно-західну частини країни. Вони течуть у північному напрямку — до Атлантичного океану, формуючи густу дренажну сітку. Річки мають численні пороги, водоспади й каскади, що зумовлено як гірським рельєфом півдня, так і особливостями кристалічних порід, з яких складене нагір'я. Найбільшими річками Гаяни є Ессекібо (довжина близько 1100 км), Демерара і Бербісе.

Озера Гаяни переважно невеликі й розташовані у заплавах річок або на прибережних рівнинах. Серед них найбільше — озеро Мейн-Саванна (площа близько 10 км²), що має сезонний характер і формується внаслідок повеней.

• 
  Рослинність станом на 1973 рік

Зоогеографічно територія країни належить до Амазонської провінції Гвіано-Бразильської підобласті Неотропічної області^[9].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: несподівані паводки, повіді в сезон дощів^[1].

Надра Гаяни багаті на ряд корисних копалин: боксити, золото, алмази^[11].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 241 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 1430 км² зрошуваних земель^[1].

Земельні ресурси Гаяни (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 8,4 %,
  • орні землі — 2,1 %,
  • багаторічні насадження — 0,1 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 6,2 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 77,4 %;
• інше — 14,2 %^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення вод побутовими стоками, сільськогосподарськими хімікатами й промисловими викидами;
• знеліснення.

Гаяна є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції по запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років^[1].

На території країни під впливом вологого екваторіального клімату, геологічної історії та особливостей рельєфу сформувались ландшафти чотирьох типів: 1 — вологолісові екваторіальні; 2 — перемінно вологолісові субекваторіальні; 3 — вологолісові тропічні; 4 — саванові (підтипи: 4а — вологі субекваторіальні; 4б — типові субекваторіальні; 4в — сухі субекваторіальні). Типи ландшафтів представлені 4 групами ландшафтів: 1 — низинні алювіальні (річкові і приморські); 2 — височинні цокольні рівнини на кристалічних породах докембрійських щитів; 3 — нагір'я на протерозойському пісковиковому чохлі древніх платформ; 4 — глибові нагір'я докембрійських платформ Кордильєрського поясу.

За фізико-географічним районуванням світу Гаяна належить до Гвіанської нагірної фізико-географічної країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру, територію Гаяни можна поділити на 3 фізико-географічні області.

Північна прибережна область. Вузька смуга уздовж Атлантичного океану (до 80 км углиб материка). Рельєф надзвичайно плоский, з абсолютними висотами 0—5 м над рівнем моря. У прибережній зоні поширені лагуни, піщані коси та мангрові болота. Основа низовини складена алювіальними відкладами річок. Клімат екваторіально-мусонний з рясними опадами. Середньорічна температура від +26 до +28 °C, річна кількість опадів — 2000—2500 мм. Є два вологих сезони (травень—серпень і листопад—січень) та два відносно сухих. Ґрунтовий покрив представлений алювіальними ґрунтами, торфовищами й заболоченими ґрунтами. Ландшафти: дельти річок з низинними тропічними лісами, прибережні болота, мангрові зарості. Регіон інтенсивно освоєний, з високою щільністю населення і розвиненим сільським господарством.

Внутрішня рівнинна область. Охоплює більшу частину території країни між узбережжям та внутрішніми горами. Являє собою чергування широких рівнин, річкових долин і саван. Рельєф вирівняний, місцями із залишковими пагорбами висотою до 300 м. Тут беруть початок численні річки, які течуть на північ до Атлантики. Клімат вологий екваторіальний, проте кількість опадів трохи менша, ніж на узбережжі: 1500—2000 мм. У саванах більш виражений сухий сезон. У саванових районах переважають латеритні та фералітні ґрунти, у заплавах річок трапляються більш родючі алювіальні ґрунти. Природна рослинність варіює від високотравних саван із домінуванням злаків (наприклад, савана Рупунуні) до вологих тропічних лісів у долинах річок. Малозаселений регіон, тут зосереджене традиційне скотарство, розташовані національні парки та заповідники.

Південна нагірна область. Найбільш мальовничий й найменш освоєний регіон Гаяни, що є північно-східним фрагментом Гвіанського нагір'я. Рельєф переважно середньо- й височинний (300—1200 м), з окремими масивами, які підіймаються понад 2000 м. Характерні столові гори — тепуї, які є унікальними геологічними формаціями з вертикальними скелями та плоскими вершинами. Клімат вологий тропічний, з річною кількістю опадів 2000—3000 мм. На висотах понад 1500 м температура відчутно нижча, а умови нагадують субтропічні. Поширені латеритні, піщані та кам'янисті ґрунти з низькою родючістю. На тепуях сформувалися ендемічні рослинні угруповання з чагарників, мохів і лишайників, зростають численні види комахоїдних рослин. На схилах і в міжгір'ях ростуть густі вологі екваторіальні ліси. Через важкодоступність ця територія зберегла майже недоторкані природні ландшафти, тому тут розташовані найбільші природоохоронні території країни.

• Південна Америка
• Гвіана

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Гаяна // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
• Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. Посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7
• Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
• Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. — ISBN 978-966-06-0504-4
• Маринич О. М., Шищенко П. Г., Пащенко В. І. Загальне землезнавство : Навч. посібник. — К. : Вища школа, 2005. — 463 с. — ISBN 966-642-137-7
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
• Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
• Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8
• Шищенко П. Г., Топчієв О. Г., Шевченко І. В. Фізична географія материків і океанів : Навч. посібник. — К. : Академвидав, 2010. — 264 с. — ISBN 978-966-8226-96-4
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Гаяна // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1979. — Т. 1. А-К. — 576 с.
• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Дорст Ж. Центральная и Южная Америка. — М. : Прогресс, 1977. — 318 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Гаяна // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• Вікісховище : Атлас Гаяни.
• Ґайана, Кооперативна Республіка Ґайана / В. І. Ткаченко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-25472
• Карти Гаяни : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Guyana : [англ.] : [арх. 25 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 October. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Гаяну : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Гаяни.