YaChudo

Генрик Маня

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Генрик Маня
Народивсясічня 17, 1923
Раконевиці
Померквітня 13, 2020 (у віці 97 років)
Щецин
ПохованняЦентральний цвинтар Щецинаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьробітник Редагувати інформацію у Вікіданих

Генрик Маня (пол. Henryk Mania; нар. 17 січня 1923 у Раконевиці, пом. 13 квітня 2020 у Щецині) — польський робітник і колаборант нацистської Німеччини, який служив капо у таборі смерті Челмно. У 2001 році був засуджений до восьми років ув'язнення за участь у функціонуванні табору. Він став першим поляком, засудженим польським судом за участь у нацистських злочинах у судовому процесі, де обвинувачем виступав прокурор Інституту національної пам'яті.

Біографія

Довоєнний період

Генрик Маня народився 17 січня 1923 року в Раконевиці у селянській родині. Він був сином Владислава та Агнешки (до шлюбу Пшимушала). Мав трьох рідних братів і сестер: двох братів і сестру.[1]

Маня мав початкову освіту і працював помічником покрівельника.[1] Коли нацистська Німеччина вторглася в Польщу, він проходив навчання на машиніста.[2]

Ув'язнення та робота в зондеркоманді Ланге

Брама Форту VII у Познані, де утримувався Генрик Маня

Невдовзі після початку німецької окупації Маню звинуватили у спробі отруїти німецького солдата та заарештували.[2][3] Спочатку його ув'язнили в таборі у Вольштині, де змушували кілька тижнів працювати на ремонті доріг та залізничних колій. Згодом разом із групою в'язнів із Вольштина його перевели до Форт VII у Познані. Більшість його супутників невдовзі померли або були вбиті.[2]

Маню разом із кількома іншими польськими в'язнями зарахували до «зондеркоманди Ланге» (Sonderkommando Lange) — спеціального підрозділу СС, очолюваного СС-унтерштурмфюрером Гербертом Ланге, завданням якого було винищення психічно хворих та людей з інвалідністю у Райхсгау Вартеланд.[2] Коли транспорти з пацієнтами прибували до Форту VII, Маня та інші в'язні відповідали за супровід жертв до бункера-газової камери, зачинення дверей і, зрештою, перенесення тіл до автомобілів.[3][4] Експерименти з масовими вбивствами з використанням чадного газу, які проводив Ланге у Форті VII, тривали близько місяця. Потім зондеркоманда перейшла до винищення пацієнтів у різних лікарнях та закладах догляду по всьому Райхсгау Вартеланд (у Дзеканці, Косцяні, Гостиніні, Коханувеці, Сьремі та Варті).[5] Ланге мав у своєму розпорядженні групу з 13 польських гробарів, хоча вісьмох із них, включно з Манею, есэсівці найчастіше брали для операцій за межами Познані.[6]

Наприкінці травня або на початку червня 1940 року зондеркоманду Ланге відправили до концтабору Зольдау, ще в Східній Пруссії члени СС убили 1558 психіатричних пацієнтів. Маня та 12 його супутників працювали на похованні тіл.[7] Після цього зондеркоманда призупинила свою діяльність майже на рік, а польські гробарі знову були ув'язнені у Форті VII.[7]

Одного разу Ланге відвідав вісьмох польських в'язнів у їхній камері у Форті VII і, незадоволений їхнім поганим фізичним станом, забезпечив їм додаткове харчування, пояснивши, що їм потрібно відновити сили для нового завдання.[8] У червні 1941 року відновлена зондеркоманда Ланге відновила вбивства психічно хворих пацієнтів у Райхсгау Wartheland, причому Маню та його товаришів знову змусили працювати гробарями.[9]

У вересні того ж року, у зв'язку з призупиненням акції Т-4 та початком підготовки до «остаточного розв'язання єврейського питання», зондеркоманду перевели до Коніна.[10] Восени 1941 року в лісах між Неслушем та Рудзицею, а пізніше в лісах Вигоди поблизу Казімеж-Біскупі, члени підрозділу вбивали євреїв із гетто в Конінському повіті, експериментуючи з різними методами масового вбивства (зокрема з використанням негашеного вапна). Наприкінці жовтня їх відправили до Каліша, щоби знищити мешканців єврейського будинку престарілих. Під час цих операцій Маня та його супутники копали масові могили, ховали тіла жертв та обшукували їхній одяг у пошуках цінностей. Потім зондеркоманду разом із польськими в'язнями направили до села Хелмно-над-Нерем, де Ланге почав організацію постійного табору смерті.[11]

Кулмгоф

Табір смерті Челмно (Kulmhof) розпочав роботу 7 грудня 1941 року з прибуттям першого транспорту з Кола.[12] Маня разом із сімома товаришами — Лехом Яскульським, Маріаном Лібельтом, Генриком Малічаком, Францишеком Пєкарським, Станіславом Полубінським, Каєтаном Скшипчинським та Станіславом Шиманським — був розміщений на першому поверсі зруйнованого палацу.[13] Їхнім першим завданням було зведення паркану навколо будівлі та будівництво дерев'яної рампи. Малічак і Шиманський в основному займалися цією роботою, тоді як Маня та інші п'ятеро працювали на викопуванні масових могил у Жуховському лісі.[14] Есесівці дали Мані прізвисько «Генріх Молодший» (щоб відрізняти його від «Генріха Старшого» — Генрика Малічака).[15]

Коли в таборі почалося масове знищення євреїв, головним завданням Мані став збір грошей та цінностей, які жертви мали здати як нібито «депозит», і подальша видача їм «квитанцій».[16][17] Він також допомагав заводити жертв до підвалів палацу, а якщо вони чинили опір, то разом із трьома товаришами заштовхував їх у газвагени («душогубки»).[16] Під час цього процесу він часто використовував батіг.[18][19] Він також відповідав за нагляд за похованням тіл.[20] Після війни він стверджував, що був свідком прибуття до табору для знищення транспорту чеських дітей із пацифікованого села Лідице.[21] Коли в ніч з 15 на 16 травня 1942 року з табору втекли шість євреїв, Маня брав участь у погоні разом із польськими в'язнями-функціонерами. Він стверджував, що діяв як перекладач, і група, в якій он перебував, не спіймала жодного з утікачів.[22]

Хоча вісім поляків формально все ще залишалися в'язнями, на практиці вони вже набули статусу, близького до некваліфікованих робітників (так званих Hilfsarbeiter).[15] Есесівці навіть дозволяли собі певну фамільярність у спілкуванні з ними. Вони носили цивільний одяг і могли відносно вільно пересуватися довколишніми селами, де підтримували соціальні контакти з місцевими поляками. Іноді німці брали їх із собою на обіди в ресторани. Грошей за свою роботу вони не отримували, але їм регулярно видавали пайки горілки. Додатковим джерелом доходу були гроші та цінності, що належали євреям, які вони таємно викрадали у німців. Згідно з післявоєнними свідченнями одного з есесівців, їм також кілька разів дозволяли сексуально експлуатувати молодих єврейських жінок, відібраних із транспортів.[23]

Маня залишався в таборі до 7 січня 1943 року.[18][19] Під час ліквідації табору п'яний есесівець випадково поранив його пострілом у ногу. Його доставили до лікарні в Коло, звідки після лікування повернули назад до Форту VII у Познані.[24]

Заключний період війни

У листопаді 1943 року разом із трьома товаришами з Кулмгофа — Лехом Яскульським, Генриком Малічаком та Каєтаном Скшипчинським — Маня був зарахований до «особливого підрозділу» (Sonderkommando Legath, також відомого як Wetterkommando, укр. — метеорологічний підрозділ). Це був спеціальний підрозділ СС, завданням якого було знищення доказів злочинів, скоєних німцями у Райхсгау Вартеланд.[25] Маня та інші поляки відповідали за нагляд за приблизно 50 єврейськими в'язнями, які виконували роботи, пов'язані з ексгумацією та спалюванням трупів. Крім того, вони допомагали знаходити масові поховання, більшість із яких самі ж викопали у період між 1940 та 1941 роками.[25] Метеорологічний підрозділ (Wetterkommando) завершила свою роботу навесні 1944 року. Після цього єврейських в'язнів розстріляли, а Маню та трьох інших поляків повернули до Форту VII, звідки згодом перевели до карно-слідчого табору в Жабіково.[25]

Пізніше, 23 червня 1944 року, Маня був відправлений до концтабору Аушвіц. Пьотр Літка та Гжегож Павліковський повідомляють, що він не отримав табірного номера і, ймовірно, до нього навіть не ставилися як до в'язня.[26] Патрік Монтегю наводить іншу інформацію, стверджуючи, що в Аушвіці Мані було присвоєно табірний номер 189 229.[27]

4 липня 1944 року Маня був переведений до концтабору Маутгаузен в Австрії, де отримав номер 78 441. Через п'ять днів його перевели до однієї з філій табору (Лінц III), де він залишався до звільнення американськими військами.[26]

Він став одним із чотирьох польських в'язнів-функціонерів табору смерті Кулмгоф, які пережили війну.[28]

Післявоєнне життя

Після звільнення Маня повернувся до свого рідного міста Вольштин. Однак колишні в'язні Форту VII невдовзі почали поширювати чутки, що він вижил в ув'язненні завдяки колабораціонізму з німцями. У відповідь на це він переїхав до Познані, а пізніше — до Щецина.[27]

У Щецині він створив сім'ю, мав сина та доньку. Влаштувався на роботу спочатку в міське, а згодом у регіональне підприємство водопостачання та каналізації. У 1957 році був зарахований у військовий резерв у званні рядового. Він був цінним працівником і часто отримував нагороди. 22 липня 1959 року його нагородили бронзовим Хрестом Заслуги.[28] 1 січня 1982 року він вийшов на пенсію. Попри перебування в різних таборах і в'язницях під час окупації, він ніколи не звертався за пільгами, що надавалися жертвам нацистських репресій.[19]

Тим часом у 1949 році житель Каліша, який під час війни працював водієм у Коло, зустрів у Познані нового бізнес-партнера на прізвище Маня. Коли чоловік із Каліша почав розпитувати його, Маня заперечив, що перебував у Коло під час війни. Однак у чоловіка виникли підозри, і он повідомив про це у Громадянську міліцію.[29] Розслідування показало, що це був збіг прізвищ, але органи влади вперше звернули увагу на справжнього Генрика Маню.[29] У 1953 році розпочалося слідство щодо його діяльності в часи війни, але за три роки слідчі дійшли висновку, що доказів його співпраці з німцями недостатньо. У 1957 році було встановлено, що він входив до складу персоналу табору Кулмгоф, і кілька свідків дали проти нього викривальні свідчення. Попри це, справу зрештою закрили.[29]

У 1962 році кореспондент чехословацької газети Rudé právo звернувся до польської Громадянської міліції за дозволом взяти інтерв'ю у Мані та Генрика Малічака. Інтерв'ю, проведені в серпні 1962 року в присутності офіцера міліції, стосувалися вбивства дітей із Лідице[30] (тексти цих інтерв'ю не збереглися).[31] Ця справа знову розпалила інтерес влади. 14 листопада 1963 року Служба безпеки в Познані розпочала попередню перевірку на підставі Серпневого декрету,[3] зосередившись на діяльності Мані, Малічака та інших польських робітників у таборі Кулмгоф. Маню та Малічака допитали.[30] Зрештою, 14 квітня 1964 року офіцер СБ ухвалив рішення про закриття розслідування, яке пізніше підтвердив воєводський прокурор у Познані 30 квітня 1964 року.[3][30] Обґрунтуванням рішення стали тривалий час, що минув, смерть багатьох свідків або неможливість їх допитати через еміграцію до Ізраїлю (зокрема Мордехая Журавського, Мордехая Подхлєбника та Шимона Сребрника), а також брак доказів злочину.[32]

У 1967 році Маню знову допитали, цього разу в межах розслідування винищення психічно хворих у Райхсгау Вартеланд.[30] Вкотре його опитали у лютому 1977 року щодо арешту та ув'язнення у Вольштині на початку окупації.[30]

Суд та вирок

28 серпня 1991 року Головна комісія розпочала слідство щодо діяльності польських в'язнів-функціонерів у таборі смерті Кулмгоф. У 1995 році Маня супроводжував слідчих під час огляду території колишнього табору смерті.[30] 26 січня 1999 року слідство знову призупинили, за офіційною версією — з процедурних причин. Його поновили 1 вересня 2000 року.[32]

Лише 24 листопада 2000 року Генрика Маню заарештувала поліція на одному з цвинтарів Щецина.[32] Наступного дня Районний суд у Познані обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,[a] і Маню помістили до слідчого ізолятора в Познані.[33] 16 березня 2001 року Зигмунт Кацпшак, прокурор Окружної комісії з розслідування злочинів проти польського народу в Познані, висунув Мані обвинувальний акт, інкримінуючи йому на підставі Серпневого декрету співучасть у геноциді.[34] Звинувачення включали побиття в'язнів, конфіскацію їхніх цінностей, одягу та особистих речей, а також конвоювання їх до газових камер.[3][20] Маня своєї вини не визнав, стверджуючи, що сам був в'язнем і виконував німецькі накази через страх за власне життя та життя своєї родини.[35] Він також заперечував застосування фізичного насильства до в'язнів, заявляючи, що його завдання полягали в обшуку тіл жертв та транспортуванні дров для спалювання трупів у Жуховському лісі.[3]

6 липня 2001 року Окружний суд у Коніні визнав Маню винним за всіма пунктами звинувачення та засудив його до восьми років позбавлення волі.[3]Помилка цитування: Недійсний параметр «web» у тезі <ref>. Підтримувані параметри: details, dir, follow, group, name. Через погіршення стану здоров'я Мані виконання вироку відклали. Його родина та захисники зверталися до Речника громадянських прав і неодноразово просили президента Александра Квасневського про помилування.[3]Помилка цитування: Недійсний параметр «web» у тезі <ref>. Підтримувані параметри: details, dir, follow, group, name.

Оскільки Маня не з'явився для відбування покарання, 1 грудня 2005 року його заарештували та помістили до слідчого ізолятора в Щецині. 13 січня 2006 року суд надав відстрочку виконання вироку через стан його здоров'я.[3] Від Мані вимагали регулярно надавати медичні довідки, але до в'язниці він більше не повернувся.[33]

Генрик Маня помер 13 квітня 2020 року і був похований через три дні на Центральному цвинтарі у Щецині.[36]

Свідчення Мані, надані під час допитів у 1960-х роках та в 2000 році, вперше опублікував у 2014 році Патрік Монтегю у своїй книжці «Челмно. Перший нацистський табір смерті» (Chełmno. Pierwszy nazistowski obóz zagłady).[37]

У культурі

У 2003 році художник Рафал Якубович створив роботу «Генрик М.» із серії цугцванг — монохромний портрет Мані.[38] Серія відсилає до історії табору смерті Челмно, а портрет Мані натякає на вердикт познанського суду, винесений у лютому 2002 року.[38]

Нотатки

  1. ↑ Ходили чутки, що Мані вдавалося уникати звинувачень протягом багатьох років, оскільки син одного з його товаришів по Кулмгофу нібито був високопоставленим чиновником у Міністерстві юстиції Польської Народної Республіки після війни. Проте жодних доказів на підтвердження цих чуток так і не знайшли (Шаблон:Harvard citation text).

Примітки

  1. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  2. ↑ а б в г Шаблон:Harvard citation text
  3. ↑ а б в г д е ж и к Karowicz-Bienias, Sylwia (4 лютого 2023). Henryk Mania – Polak skazany za zbrodnie nazistowskie [Henryk Mania – A Pole Convicted for Nazi Crimes]. Przystanek Historia (пол.). Процитовано 12 жовтня 2024.
  4. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  5. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  6. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  7. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  8. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  9. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  10. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  11. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  12. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  13. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  14. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  15. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  16. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  17. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  18. ↑ а б SS-Sonderkommando Kulmhof. www.gminadabie.pl (пол.). Процитовано 12 жовтня 2024.
  19. ↑ а б в 79-letni Henryk Mania skazany za ludobójstwo [79-Year-Old Henryk Mania Convicted of Genocide]. poznan.wyborcza.pl (пол.). 5 лютого 2002. Процитовано 12 жовтня 2024.
  20. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  21. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  22. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  23. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  24. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  25. ↑ а б в Шаблон:Harvard citation text
  26. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  27. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  28. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  29. ↑ а б в Шаблон:Harvard citation text
  30. ↑ а б в г д е Шаблон:Harvard citation text
  31. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  32. ↑ а б в Шаблон:Harvard citation text
  33. ↑ а б Шаблон:Harvard citation text
  34. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  35. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  36. ↑ Wyszukiwarka miejsca pochówku w Szczecinie [Grave Search Engine in Szczecin]. cmentarze.szczecin.pl (пол.). Процитовано 12 жовтня 2024.
  37. ↑ Шаблон:Harvard citation text
  38. ↑ а б Bernatowicz, P. (2009). Podróż to Polski albo polski efekt Tuymansa [A Journey to Poland or the Polish Tuymans Effect]. Pro Memoria (пол.). Державний музей Аушвіц-Біркенау: 151.

Бібліографія

  • Szczesiak-Ślusarek, M. (2012). Zagłada kolskich Żydów [The Extermination of the Jews of Koło]. У Witkowski, K. (ред.). Z dziejów Żydów kolskich – w 70. rocznicę Zagłady w obozie zagłady Kulmhof [From the History of the Jews of Koło – On the 70th Anniversary of the Extermination at the Kulmhof Death Camp] (пол.). Koło: Urząd Miejski w Kole. ISBN 978-83-62485-66-6.
  • Litka, P.; Pawlikowski, G. (2016). Henryk Mania – ostatni Polak skazany za współudział w zbrodni Holocaustu [Henryk Mania – The Last Pole Convicted for Complicity in the Crime of the Holocaust]. У Malczyńska-Biały, M.; Pawlikowski, G.; Żarna, K. (ред.). Zjawisko ludobójstwa w XX i XXI wieku [The Phenomenon of Genocide in the 20th and 21st Centuries] (пол.). Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego. ISBN 978-83-7996-321-8.
  • Montague, P. (2014). Chełmno. Pierwszy nazistowski obóz zagłady [Chełmno: The First Nazi Death Camp] (пол.). Wołowiec: Wydawnictwo Czarne. ISBN 978-83-7536-726-3.

[[

Category:Народились 1923]]

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).