YaChudo

Гелена Дойч

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Гелена Дойч
нім. Helene Deutsch Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженнінім. Helene Rosenbach Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася9 жовтня 1884[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Перемишль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина[1][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла29 березня 1982[1][2][…] (97 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кембридж, Массачусетс, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США
 Королівство Галичини та Володимирії Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпсихологиня, психіатриня, психоаналітикиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВіденський університет (1913)[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ГалузьПсихоаналіз
ЗакладВіденський університет, Віденський психоаналітичний інститут
Науковий ступіньДоктор Медицини
Науковий керівникЗиґмунд Фройд
Відомі учніСтенлі Кобб
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
Відома завдяки:Жіноча психологія, підліткова психологія
У шлюбі зФелікс Дойчd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиМартін Дойчd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Гелена Дойч у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Гелена Дойч (до шлюбу Розенбах; 9 жовтня 1884 — 29 березня 1982) — польська та американська науковиця, психоаналітикиня, аналізантка та колега Зиґмунда Фройда. Засновниця Віденського психоаналітичного інституту. У 1935 році емігрувала до Кембриджа, штат Массачусетс, де продовжувала практику. Одна з перших жінок-психоаналітиків, які спеціалізувалися на жіночій психології. Входила Американської академії мистецтв і наук.

Життєпис

Гелена Розенбах народилася в Перемишлі, тоді — Королівство Галичини та Володимирії, у батьків євреїв Вільгельма та Реґіни Розенбах 9 жовтня 1884 р.[6] Хоча її батько мав німецьку освіту, Гелена Розенбах відвідувала приватні польськомовні школи. Наприкінці 18 століття Польща була розділена Росією, Пруссією та Австрією; Гелена виросла в часи відроджуваного польського націоналізму та художньої творчості — «Молода Польща»[7]. Їй подобалися твори Фридерика Шопена та польська література; вона наполягала на своїй польській національній ідентичності, а Польщу вона та її брати й сестра вважали загарбаною.

У молодості Гелена Розенбах брала участь у захисті соціалістичних ідеалів разом із Германом Ліберманом, польським політиком. Їхні стосунки тривали понад 10 років. З ним вона відвідала Міжнародну соціалістичну конференцію в 1910 році й зустріла багато ключових соціалістичних діячів, зокрема харизматичних активісток Анжеліку Балабанову та Розу Люксембурґ[8].

Вивчала медицину та психіатрію у Відні та Мюнхені. Учениця, а згодом — помічниця Фройда, перша жінка, яка займалася психологією жінок[9]. Одружилася з доктором Феліксом Дойчем у 1912 році й, після низки викиднів, народила сина Мартіна. У 1935 році втекла з Німеччини, еміґрувавши до Кембриджа, США, куди через рік прибули її чоловік та син. Працювала там психоаналітикинею аж до своєї смерті в Кембриджі в 1982 році.

Родина

Дойч часто розповідала, що батько був першим джерелом її натхнення.[10] Він був визначним єврейським юристом, «ліберал та спеціаліст із питань міжнародного права» в часи бурхливого поширення антисемітських акцій.[11] Він зміг стати представником Королівства Галичини та Володимирії у Федеральному Суді Відня, а також першим євреєм, який представляв клієнтів у суді.[10] Як і Фройда, клієнти відвідували батька Гелени в спеціальній кімнаті в його будинку, проте формально він мав і свою контору далеко від дому.[10] Гелена ідеалізувала батька й часто стежила за ним під час клієнтських відвідувань.[12] Ці спостереження привели її до роздумів про юридичний фах, проте виявивши, що жінкам заборонено займатися юридичною діяльністю[10] вона зосередилася на психолоґії, якій присвятила свою кар'єру.

Напруження між Геленою та її батьком почало виявлятися ще в ранньому дитинстві. Маючи жагу до навчання та зневажаючи життя, яке планувала їй мати, Гелена звернулася до батька по допомогу, проте він не розділив її поглядів та відмовився сприяти її освіті після 14 років. У своїй праці «Психологія Жінок» Гелена Дойч пов'язує один з аспектів жіночого садомазохізму з відданістю батьку та можливих наслідків подібної ідентифікації.[12] Вона пише, що тати часто розривають стосунки з доньками, коли ті наближаються до статевої зрілості.[12] Дойч пізніше пояснила спротив її батька плазуванням перед дружиною й бажанням миру в домі.[13]

Стосунки Гелени з матір'ю були віддаленими та прохолодними. За словами Дойч, її матір «не поділяла жодного інтелектуального інтересу чоловіка», маючи повсякденні та матеріалістичні прагнення.[11] Дойч стверджувала, що її матір була жорстокою: часто била, ляскала та вербально принижувала її. Гелена арґументувала агресію матері тим, що та хотіла не покарати її, а «дати вихід своїм емоціям» через те, що Гелена не була хлопчиком, якого так хотіла й очікувала мати.[14] Гелена часто казала, що її дитинство було контрольоване непереборним занепокоєнням матері про соціальну пристойність та статус.[15] Дойч вважала матір «некультурною, інтелектуально невпевненою та буржуазною».[16] Безумовно були й часи, коли Гелена хотіла отримати материнську любов, проте так її й не отримала. Натомість відчуття материнської любові вона отримала від сестри Мальвіни — та жінки по сусідству, з любов'ю названої «Бліда Графиня».[17] Дойч згадувала, як протягом дитинства її «доглядали дев'ять нянь» й що вона «ненавиділа були залежної від неї [матері]». Ці почуття часто ставала причинами «мріяння про те, щоби хтось інший був її справжньою матір'ю».[18]

Коли мати вирішувала бити Гелену, сестра Мальвіна попереджала про удари по голові.[19] Однак Мальвіна теж мала обмежені погляди щодо місця жінки в суспільстві. Від Гелени та її сестер очікувалося якнайскоріше одруження із соціально підхожими чоловіками. Попри закоханість Мальвіни в обдарованого скульптора та живописця, її змусили одружитися з чоловіком, обраним батьками.[20]

Брат Омелян, замість братерської любові, діяв насильницьми методами. Коли Гелені було приблизно 4 роки, Омелян сексуально зловжив нею і після цього впродовж усього дитинства завдавав їй страждань.[18] У подальшому житті Дойч розглядала цю історію як «корінну причину її схильності не тільки потайки фантазувати, а ще й передавати ці фантазії як правду».[20] Як єдиний син, Омелян мав бути спадкоємцем родини. Однак він виявився азартним гравцем, спекулянтом та непоказним студентом, розчаруванням родини.[18] Протягом усього життя Гелена намагалася компенсувати дефекти брата, проте «вона ніколи не відчувала, що успішно зрівноважила недоліки брата та свої успіхи в очах матері», проте стала улюбленицею батька, змістивши з цієї позиції брата.

Внесок у психологію

Концепція «нібито» особистості

«Її найвідомішою клінічною концепцією була концепція особистості „нібито“ — поняття, яке дало їй змогу продемонструвати походження особливої здатності жінок солідаризуватися з іншими».[21] Дойч виділила шизоїдних особистостей, які «здаються досить нормальними, оскільки їм вдалося замінити „псевдозв'язки“ різноманітних типів справжніми відчуттями контакту з іншими людьми; вони поводяться „так, ніби“ вони відчували глибокий зв'язок з іншими людьми … їхніми підробними псевдоемоціями».[22] У ширшому сенсі вона вважала, що «загалом безпристрасна» людина, яка більш-менш уникає емоцій … може навчитися приховувати свою непридатність і поводитися «так, ніби» в них були справжні почуття і стосунки з людьми".[23]

Побутує думка, що «схильність Гелени кохати, ототожнюючи себе з об'єктом, потім пізнавати зрадливість такого кохання та переходити до наступного об'єкта … з'ясовувалася нею ж під час досліджень на тему „нібито“ особистості».[24] Дійсно, Ліза Аппіньянезі писала: "її мемуари інколи наповнюють людину відчуттям того, що вона пізнала в собі «нібито» особистість — спочатку жила як «нібито» соціалістка в ототожненні думок із Ліберманом; «нібито» консервативна дружина з Феліксом; «нібито» мати … потім «нібито» психоаналітикиня в ототожненні з Фройдом.[25]

Психологія жінок

«Гелена Дойч, яка хотіла прославитися за допомогою своїх праць на тему жіночої сексуальності»,[26] стала кимось на кшталт Тітоньки Саллі «у феміністичному оточенні … її ім'я було заплямоване тавром „мізоґінії“ Фройда, догідливою послідовницею якого вона претендувала стати».[27] У 1925 році вона «стала першою психоаналітикинею, якій вдалося видати книгу про психологію жінок»; за словами Пола Роузена:[28]

Інтерес, який вона та Карен Горні продемонстрували на цю тематику, спонукав Фройда, який не любив залишатися позаду, написати велику кількість статей про жінок
Оригінальний текст (англ.)
Interest she and Karen Horney showed in this subject prompted Freud, who did not like to be left behind, to write a number of articles on women himself

У статті 1931 року про «Жіночу сексуальність» Фройд схвально зрецензував:[29]

Гелена Дойч у своїй останній праці — щодо жіночого садомазохізму та його відношення до фригідності (1930) — зокрема виявляє фалічну активність дівчат та глибину відданості їхнім матерям
Оригінальний текст (англ.)
Helene Deutsch's latest paper, on feminine masochism and its relation to frigidity (1930), in which she also recognises the girl's phallic activity and the intensity of her attachment to her mother

У 1944–5 рр. Дойч опублікувала свою двотомну працю «Психологія жінок», присвячену "психологічному розвитку жінки … Том 1 стосується дівоцтва, статевого дозрівання та підліткового віку. Том 2 стосується материнства в різних аспектах, включаючи усиновительок, неодружених матерів, а також мачух.[30] Перший том багатьма розглядався як «дуже чутлива книга досвідченої психоаналітикині … Другий том „Материнство“ є не менш важливим та цінним».[31] Можна сказати, що «панегірик Дойч про материнство зробив її справді популярною … але водночас спричинив негативну реакцію феміністичного руху на найближчі десятиліття», хоча феміністками вона також сприймалася як «протидійний апологет жіночого садомазохізму, що повторює катехизис, який розгяладає жінку як невдалу спробу при створенні чоловіка, знеціненою та заздрісною фалічною особистістю».[32]

З плином часу з'явилася постфеміністична думка ー щодо Фройда, фемінізму та Дойч ー яка бере до уваги, що основна книга дослідниці «насичена співчутливим розумінням проблем, з якими стикаються жінки на всіх етапах свого життя».[33] Дійсно, Дойч стверджувала, що «панівні проблеми її життя надзвичайно схожі з проблемами жінок, які брали участь у другій великій хвилі фемінізму в 1970-х: своєчасний опір … боротьба за незалежність та освіту … конфлікт між кар'єрними та родинними вимогами, амбівалентність щодо материнства, розкол між сексуальною та материнською жіночою ідентичністю».[34] До того ж «щоби завершити паралель, психоаналітична зайнятість Дойч зводилися до ключових моментів жіночої сексуальності: менструація, дефлорація, статевий акт, вагітність, безпліддя, пологи, лактація, стосунки матері та дитини, менопауза — основний перелік питань будь-якого сучасного жіночого журналу ー перелік, який вона своїми працями певною мірою створила».

Психоаналіз вагітності

У квітні 1912 р. Гелена Розенбах пошлюбила Фелікса Дойча[35]. Після початку Першої світової війни вона пережила перший із багатьох викиднів.[36] У «Психології жінок» Гелена Дойч обговорила концепцію спонтанного аборту та викидня внаслідок психологічних факторів, причім істотний фактор полягав у «неусвідомленій відмові вагітної жінки від ототожнення з власною матір'ю».[36] Під псевдонімом пацієнтки на ім'я місис Сміт вона розповідає історію жінки, у якої є проблеми з доношуванням плоду. Дойч писала, що місис Сміт була наймолодшою дитиною багатодітної родини, де проглядалося розчарування її матері, що вона не хлопчик. Однак Місис Сміт знаходила втіху у глибокій любові свого батька та старшої сестри. Коли вона одружилася та хотіла народити дитину, місис Сміт зазнала труднощів з примиренням її бажання з відторгненням її матері. Коли вона збиралася сама стати матір'ю, страх місис Сміт щодо ототожнення з матір'ю посилився. Цей страх втілився в життя, коли місис Сміт народила за місяць до повного терміну.[37]

Історія місис Сміт разюче схожа на її власну.[38] Через історію місис Сміт Дойч стверджує, що успішна вагітність можлива, коли між матір'ю та дочкою існують любовні стосунки, які "успішно соціалізують дочок, аби ті самі стали матерями''. Віддзеркалюючи життя Гелени Дойч, проблема місис Сміт вирішується під час наступної вагітності, коли місис Сміт ототожнює себе з вагітною подругою, зокрема з матір'ю подруги. Дойч писала, що мати подруги була протилежністю матері місис Сміт. Вона була наповнена материнським теплом для обох місис Сміт та її власної доньки. Ця материнська любов, поділена з подругою, дозволила місис Сміт стати матір'ю.[37] За словами Дойч, хоч здорові стосунки між матір'ю та дочкою були важливими для здорової вагітності, не менш важливою була здатність покладатися на подругу-жінку, яка могла виконувати роль суроґатної сестри для вагітної. Ця ідея посилюється, коли місис Сміт та її подруга знову завагітніли приблизно одночасно. Цього разу тривоги чи страху щодо вагітності не було, але у місис Сміт стався викидень, коли подруга переїхала. Діагнозом, за словами Дойч, було те, що місис Сміт страждала від «надмірної чутливості матки». Можна зробити висновок, що успішна вагітність може бути досягнута лише покладанням на іншу жінку.

Зиґмунд Фройд та подальший період

У 1916 році Гелена Дойч домагалася допущення до сумнозвісних засідань Фройда Віденського психоаналітичного товариства, які проводилися щосереди ввечері.[36] Умовою прийняття Дойч було коментування статті Лу Андреаси-Саломе «Вагінальні та анальні».[38]

У 1919 році під наглядом Фройда Дойч почала досліджувати свого першого пацієнта Віктора Тауска, тоді як Фройд аналізував Гелену.[9] Через три місяці на прохання Фройда вона припинила дослідження Тауска. Під час сеансів із Фройдом Дойч повідомляла, що "закохується у Фройда''.[39] Вона також часто відчувала себе дочкою Фройда, стверджуючи, що Фройд надихав та розкрив її таланти.[40] Однак вона стверджувала, що Фройд, як правило, занадто сильно зосереджувався на «її ототожненні з батьком» та романі з Ліберманом. В одному з досліджень із Фройдом Дойч уявляла, що в неї є як жіночі, так і чоловічі органи. Завдяки дослідженням із Фройдом вона виявила, що її особистість багато в чому визначалася її «бажанням дитинства бути одночасно найкрасивішою дочкою [свого] батька й найрозумнішим сином [матері]».[41] Через рік Фройд припинив аналітичні сесії Гелени Дойч, щоби попрацювати з Людиною-Вовком.

Після виступу Карла Абрагама на тему жіночності, концепції заздрості жінок до пеніса та Едіпового комплексу під час Гаазького з'їзду 1920 р. Гелена Дойч припинила дослідження з Фройдом для роботи з Абрагамом.[42] Під час Гаазького з'їзду вона презентувала свою роботу на тему «Психологія недовіри». У ньому вона стверджувала, що брехня — це захист від реальних подій, а також прояв творчості. У 1923 р. Дойч без чоловіка Фелікса та сина Мартіна переїхала до Берліна, щоби працювати з Абрагамом, у якого, на її думку, дослідження були ґрунтовнішими, ніж у Фройда.[43] Дойч почувалася розслаблено, працюючи з Абрагамом, і насолоджувалася його «холоднокровним аналітичним стилем». Під час сесії з Дойч Абрагам показав їй лист Фройда на його адресу. У ньому Фройд стверджував, що тема шлюбу Гелени з Феліксом не повинна порушуватися під час аналізу. Лише пізніше Абрагам зізнався, що не був у змозі дослідити її, бо мав «сильні почуття до неї».

У 1924 році Дойч повернулася до Австрії з Берліна. Вона також повернулася до Фелікса та Фройда. Її подальші стосунки з Фройдом були дружніми, але часом натягнутими. Однак після смерті Фройда Дойч часто називала себе його тінню. Наступного року, у 1925 році, вона опублікувала «Психоаналіз жіночих сексуальних функцій».[9] У ньому вона відійшла від фройдистської логіки. Вона стверджувала, що на фалічній стадії первинною ерогенною зоною дівчинки є «чоловікоподібний клітор», який загалом поступається чоловічому пенісу.[44] Саме це усвідомлення неповноцінності клітора, писала Дойч, змушує дівчинку рости пасивною, духовною та уникати свою «сексуальну активність».

Того ж року Дойч створила й стала першою президенткою Віденського Навчального Інституту.[45] У 1935 році Гелена Дойч еміґрувала з родиною з Відня до Бостона, штат Массачусетс, де продовжувала працювати психоаналітикинею до своєї смерті в 1982 році[35].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118524968 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б FemBio database
  4. ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  5. ↑ а б в Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 1. — P. 351. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  6. ↑ Wisdom, J.O. (1987). The middle years of Psychoanalysis: The two great ladies and others. Philosophy of the Social Sciences. 17: 523—534.
  7. ↑ Roazen, Paul (1985). Helene Deutsch: A Psychoanalyst’s Life. Doubleday. с. 3. ISBN 978-0-385-19746-5.
  8. ↑ Tréhel, G. (2010)
  9. ↑ а б в Helene Deutsch. American Psychoanalytic Association. APsaA. Архів оригіналу за 22 липня 2012. Процитовано 18 жовтня 2014.
  10. ↑ а б в г Roazen, Paul (1985). Helene Deutsch: A Psychoanalyst’s Life. Doubleday. с. 6. ISBN 978-0-385-19746-5.
  11. ↑ а б Appignanesi/Forrester, p.308
  12. ↑ а б в Appignanesi/Forrester, p.309
  13. ↑ Roazen, Paul (1985). Helene Deutsch: A Psychoanalyst’s Life. Doubleday. с. 7. ISBN 978-0-385-19746-5.
  14. ↑ Sayers, Janet (1991). Helene Deutsch. Mothers of Psychoanalysis: Helene Deutsch, Keren Horney, Anna Freud, Melanie Klein. W.W. Horton & Company. с. 25. ISBN 0-393-03041-5.
  15. ↑ Roazen, Paul (1985). Helene Deutsch: A Psychoanalyst’s Life. Doubleday. с. 8. ISBN 978-0-385-19746-5.
  16. ↑ Sayers, Janet (1991). Helene Deutsch. Mothers of Psychoanalysis: Helene Deutsch, Keren Horney, Anna Freud, Melanie Klein. W.W. Horton & Company. с. 27. ISBN 0-393-03041-5.
  17. ↑ Roazen, Paul (1985). Helene Deutsch: A Psychoanalyst’s Life. Doubleday. с. 9. ISBN 978-0-385-19746-5.
  18. ↑ а б в Sayers, Janet (1991). Helene Deutsch. Mothers of Psychoanalysis: Helene Deutsch, Karen Horney, Anna Freud, Melanie Klein. W.W. Horton & Company. с. 26. ISBN 0-393-03041-5.
  19. ↑ Roazen, Paul (1985). Helene Deutsch: A Psychoanalyst’s Life. Doubleday. с. 10. ISBN 978-0-385-19746-5.
  20. ↑ а б Appignanesi/Forrester, p. 310
  21. ↑ Paul Roazen "Deutsch-Rosenbach, Helene. Архів оригіналу за 17 серпня 2023. Процитовано 25 березня 2021.
  22. ↑ Otto Fenichel, The Psychoanalytic Theory of Neurosis (London 1946) p. 445 and p. 532
  23. ↑ Fenichel, p. 477
  24. ↑ Lisa Appignanesi/John Forrester, Freud's Women (London 2005) p. 322
  25. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 322
  26. ↑ Peter Gay, Freud: A Life for Our Time 9London 19880 p. 463
  27. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 307-8
  28. ↑ Roazen. Архів оригіналу за 17 серпня 2023. Процитовано 25 березня 2021.
  29. ↑ Sigmund Freud, On Sexuality (PFL 7) p. 390
  30. ↑ Eric Berne, A Layman's Guide to Psychiatry and Psychoanalysis (Penguin 1976) p. 134
  31. ↑ Eric Berne, Sex in Human Loving (Penguin 1970) p. 230
  32. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 327 and p. 308
  33. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 328
  34. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 307
  35. ↑ а б Biographie: Helene Deutsch: Ärztin, Psychoanalytikerin [Biography: Helene Deutsch: Physician, Psychoanalyst] (German) . 1 квітня 2014. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 2 жовтня 2014.
  36. ↑ а б в Appignanesi/Forrester, p. 315
  37. ↑ а б Appignanesi/Forrester, p. 316
  38. ↑ а б Sayers, Janet (1991). Helene Deutsch. Mothers of Psychoanalysis: Helene Deutsch, Keren Horney, Anna Freud, Melanie Klein. W.W. Horton & Company. с. 32. ISBN 0-393-03041-5.
  39. ↑ Sayers, Janet (1991). Helene Deutsch. Mothers of Psychoanalysis: Helene Deutsch, Keren Horney, Anna Freud, Melanie Klein. W.W. Horton & Company. с. 34. ISBN 0-393-03041-5.
  40. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 318
  41. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 319
  42. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 320
  43. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 321
  44. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 325
  45. ↑ Appignanesi/Forrester, p. 323

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).