YaChudo

Гаріаса

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Гаріаса (лат. Hariasa) — германська богиня. Гаріаса засвідчена на (нині втраченому) камені з латинським присвяченням їй. Камінь був знайдений у Кельні, Німеччина, і датований 187 роком нашої ери (CIL XIII 8185)[1].

Напис

Оригінал латинською мовою:

Deae Hariasae / HDTI Ulpius / Acutus du[p(licarius)] al(ae) / Sulp(iciae) sing(ularis) co(n)s(ularis) / cives Traianenses / v(otum) s(olvit) l(ibens) m(erito) Crispino et / Aeliano co(n)s(ulibus)[2]

Переклад:

За богиню Гаріасу - - - Ульпій Акт, дублікарій Ала Сульпіція і гвардійський вершник намісника, громадянин Ксантена, у 187 році (коли Криспін і Аеліан були консулами) виконав свою обітницю добровільно і відповідно до заслуг[3].

Під час фундаментних робіт для нового монастиря урсулинок, який мав бути побудований у 1674 році, був знайдений разом із вівтарем Гаріаси із чотирма іншими вотивними каменями на висоті вулиці Махабейн, на північ від собору в старому місті Кельна.[4] Проте камінь знову був втрачений. Тому форма і дизайн каменю, а також його розміри невідомі; збереглася лише сучасна копія напису. Оскільки консули Криспін і Еліан згадуються поіменно, напис можна датувати 187 роком нашої ери. Сам напис чітко читається, лише абревіатура «HDTI» залишається нерозшифрованою. Хартмут Ґальстерер підозрює, що це може бути унікальна формула, але виключає будь-які існуючі рецепти щодо можливих інших інтерпретованих контекстів. З огляду на обставини знахідки, коли вотивний камінь Гаріаси не мав жодного відношення до каменів Матрони, знайдених на місці, Галстерер підозрює, що він міг бути пізніше вилучений або використаний для інших цілей.[5]

Етимологія

Назва походить від давньонімецького *harjan = спустошувати, основний корінь слова — німецький *harja, що означає армія, битва. Зігфрід Гутенбруннер реконструює німецьку форму *Hari-ansus як богиню армії, богиню війни, він порівнює формально ідентичну форму імені богині Віганса.[6] Стосовно форми традиційної назви Hariasae обговорюється, чи носове n перед s було пропущено (позитивний висновок у теонімі Vihansa), як у Гутенбруннера, чи, як у Роберта Недома дається проста формація з s -суфіксом Harja-s.[7]

Рудольф Сімек стверджує, що як і давньоскандинавське ім'я валькірії Гер'я (Herja, Hariasa) походить від протогерманського слова Herjaza і що обидва можуть стосуватися богині війни, хоча можливий незалежний розвиток серед північногерманських народів і західногерманських народів. Крім того, ім'я Гаріаса також може означати «богиня з багатим волоссям»[8].

Подібними написами з елементом *harja є, окрім назви Harimella, серед інших написи на шоломі B з Неґау та написи на гребінці з болотної знахідки Вімосе або особистого імені Hariulfus[9] деякі з яких належать до найстаріших свідчень цього основного племені в германській скарбниці імен. Елемент *Harja є загальним попереднім елементом у створенні германських імен.[10]

Примітки

  1. ↑ Simek (2007:131).
  2. ↑ Corpus Inscriptionum Latinarum 13, 8185
  3. ↑ Hartmut und Birgit Galsterer: Die römischen Steininschriften aus Köln 1975, S. 67 Nr. 46.
  4. ↑ Hartmut und Birgit Galsterer: Die römischen Steininschriften aus Köln 1975, Nr. 25, 51, 151, 193. Corpus Inscriptionum Latinarum 13, 8176, Corpus Inscriptionum Latinarum 13, 8188, Corpus Inscriptionum Latinarum 13, 8223, Corpus Inscriptionum Latinarum 13, 8244
  5. ↑ Hartmut Galsterer, Birgit Galsterer: Die römischen Steininschriften aus Köln. Köln 1975, S. 67.
  6. ↑ Siegfried Gutenbrunner: Die germanischen Götternamen der antiken Inschriften, S. 101 f.
  7. ↑ Robert Nedoma: Die Inschrift auf dem Helm B von Negau. Fassbaender, Wien 1995, ISBN 3-900538-51-4, S. 51.
  8. ↑ Simek (2007:143). For Herja, Simek (2007:143).
  9. ↑ Corpus Inscriptionum Latinarum 13, 3682
  10. ↑ Robert Nedoma: Die Inschrift auf dem Helm B von Negau. Fassbaender, Wien 1995, ISBN 3-900538-51-4, S. 51. Ders. in: Personennamen in südgermanischen Runeninschriften. Studien zur altgermanischen Namenkunde I,1,1. Universitätsverlag Winter, Heidelberg 2004, ISBN 3-8253-1646-7, S. 330f.

Бібліографія

  • Brigitte Galsterer, Hartmut Galsterer: Die römischen Steininschriften aus Köln (I Köln2). (= Kölner Forschungen Bd. 10), unter Mitwirkung von Stefan Breuer, Bettina Goffin, Michael Herchenbach, Stefan Meusel, Sabine Schmall und Stefan Schrumpf. Philipp von Zabern, Mainz 2010, ISBN 978-3-8053-4229-2, S. 67 (Nr. 46).
  • Theodor von Grienberger: Germanische Götternamen auf rheinischen Inschriften. In: Zeitschrift für deutsches Altertum und deutsche Literatur 36, 1892, S. 308–310.
  • Siegfried Gutenbrunner: Germanische Götternamen der antiken Inschriften. Niemeyer, Halle/S. 1936.
  • Jan de Vries: Altgermanische Religionsgeschichte. Bd. 2, 3. Auflage. Walter de Gruyter, Berlin 1970, ISBN 3-11-002807-7.
  • Rudolf Simek: Lexikon der germanischen Mythologie (Kröners Taschenausgabe. Band 368). 3., völlig überarbeitete Auflage. Kröner, Stuttgart 2006, ISBN 3-520-36803-X.
  • Simek, Rudolf (2007) translated by Angela Hall. Dictionary of Northern Mythology. D.S. Brewer ISBN 0-85991-513-1

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).