Гаролд Вармус
| Гарольд Елліот Вармус | |
|---|---|
| Harold Elliot Varmus | |
 | |
| Народився | 18 грудня 1939 (86 років) Фріпорт, Нью-Йорк, США |
| Місце проживання | Нью-Йорк[1]  |
| Країна |  США |
| Діяльність | вірусолог, викладач університету, лікар |
| Alma mater | Емгерстський коледж, Колумбійський коледж лікарів і хірургів |
| Галузь | вірусологія |
| Заклад | Меморіальний онкологічний центр Слоан-Кеттерінг |
| Посада | Plan S Ambassadord, директор і директор |
| Науковий керівник | Джон Майкл Бішоп |
| Аспіранти, докторанти | Joshua M Kapland[2] |
| Членство | Лондонське королівське товариство Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук Європейська організація молекулярної біології |
| Відомий завдяки: | відкрив механізм вірусної неоплазматичної трансформації |
| Нагороди | премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження (1982)   EMBO Membershipd іноземний член Лондонського королівського товариства (26 травня 2005) |
| Особ. сторінка | mskcc |
 Гаролд Вармус у Вікісховищі | |
Гарольд Елліот Вармус (англ. Harold E. Varmus; народився 18 грудня 1939 року, Фріпорт, Нью-Йорк) — американський вірусолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1989 року «за відкриття клітинної природи ретровірусних онкогенів», яку він розділив з Майклом Бішопом. Президент і керуючий Меморіального онкологічного центру імені Слоуна — Кеттерінга (Нью-Йорк).
Біографія
Гарольд Вармус народився 18 грудня 1939 року у Фріпорті (Нью-Йорк). Закінчив Емгерстський коледж, потім вступив до Гарвардського університету, де провчився за спеціальністю література лише один рік, після чого перейшов в Колумбійський коледж лікарів і хірургів (Нью-Йорк). Після закінчення медичної школи пропрацював у Колумбійському пресвітеріанському госпіталі в 1968—1969 роках і пройшов коротке стажування в Національному інституті здоров'я, де почав вивчати як цАМФ регулює експресію бактеріальних генів. У 1970 році переїхав до Сан-Франциско в Університет Каліфорнії як постдокторант лабораторії Майкла Бішопа. З 1970 року — професор відділу мікробіології та імунології. З 1984 року — іменний професор молекулярної вірусології.
У 1989 році Бішоп та Вармус отримали за свої дослідження Нобелівську премію з фізіології і медицини.
Директор Національного інституту здоров'я (1993—1999). З 2000 року — президент і керуючий Меморіального онкологічного центру Слоан-Кеттерінг (Нью-Йорк).
Нагороди та визнання
- 1982: Премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження[3]
- 1984: Міжнародна премія Гайрднера
- 1984: Член Національної академії наук США[4]
- 1984: Премія Альфреда П. Слоуна-молодшого
- 1984: Simon M. Shubitz Cancer Prize and Lectureship
- 1989: Нобелівська премія з фізіології і медицини[5]
- 1991: Член Медичної академії
- 1994: Член Американського філософського товариства
- 2001: Національна наукова медаль США
- 2001: Премія Венівара Буша
- 2002: Шредингерівська лекція (Імперський коледж Лондона)
- 2005: Іноземний член Лондонського королівського товариства[6]
- 2011: Double Helix Medal[7]
- 2012: Медаль Гленна Т. Сіборга
Примітки
- ↑ https://web.archive.org/web/20080621031332/http://www.mskcc.org/mskcc/html/1780.cfm
- ↑ https://escholarship.org/uc/item/7dw8n36h
- ↑ The Lasker Foundation — 1982 Basic Medical Research Award. Архів оригіналу за 15 вересня 2015. Процитовано 19 серпня 2019.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Harold E. Varmus – Nobel Lecture: Retroviruses and Oncogenes I. nobelprize.org. Архів оригіналу за 13 січня 2013. Процитовано 19 серпня 2019.
- ↑ Professor Harold Varmus ForMemRS. London: Royal Society. Архів оригіналу за 13 жовтня 2015.
- ↑ Harold E. Varmus 2011 Honoree. Cold Spring Harbor Laboratory. Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 28 грудня 2016.
Посилання
- Автобіографія на Нобелівському сайті [Архівовано 5 липня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).