Гандзя

Гандзя — українська народна пісня^[1]. Відомостей про автора немає. Ймовірно, мелодію пісні написав Денис Бонковський у середині ХІХ століття. Пісні такого типу з головною героїнею Гандзею були відомі ще в XVIII ст. Пізніше мелодія пісні увійшла до складу маршу «Кавалерійська рись» Семена Чернецького (1938 р.)^[2].

• Т. Т. Безшлях, Укр. метелики
• Є. Турула, Укр. танкові пісні.., сторінка 4
• «З укр. нар. песни», М. — Л., 1952, сторінка 2, обр. Г. Давыдовского
• «З укр. нар. пісні», М., 1954, сторінка 17, обр. А. І. Орлова
• «Стародавні укр. нар. пісні та романси, упор. Ф. Надененко», К., 1955, сторінка 47
• «Укр. нар. пісні, обр. М. Тіц», К., 1956, сторінка 8
• «Праздничный концерт, состав. К. Ольхов и О. Коловский», М., 1957, сторінка 42
• П. Батюк, 5 нар. пісень, Харків, ДВУ, б/р, сторінка 13.

Чи є в світі молодиця,

Як та Гандзя білолиця?

Ох, скажіте, добрі люди,

Що зі мною тепер буде?

Приспів:

Гандзя душка, Гандзя любка,

Гандзя мила, як голубка.

Гандзя рибка, Гандзя птичка,

Гандзя цяця-молодичка.

Гандзю моя, Гандзю мила,

Чим ти мене напоїла?

Чи любистком, чи чарами,

Чи солодкими словами?

Важка ж моя гірка доля,

Знать, такая божа воля,

Щоб ніченьки я не спав,

За тобою пропадав!

Чи я мало сходив світу?

Чи я мало бачив цвіту?

Чим калина найкрасніша?

Чому Гандзя наймиліша?

Як на мене щиро гляне — :: Серце моє, як цвіт в'яне,

А як стане щебетати — :: Сам не знаю, що діяти…

Де ж ти, Гандзю, вродилася

Де ж ти чарів навчилася?

Що, як глянеш ти очима, — :: Аж заплачу, як дитина!

Гандзю, серце-молодичко!

Яке ж в тебе гарне личко.

І губоньки, і оченьки,

І ніженьки, і рученьки!

Гандзю, котку, не цурайся

Та на волю божу здайся,

Пригорнись до серця мого

Та не вважай ні на кого!

Коли ж така твоя воля,

Щоб ти мене не любила,

Лучче ж мені така доля,

Щоб злюбила мя могила.