Гальбан

Гальбан — це ароматична камедеподібна смола і є продуктом деяких зонтичних видів рослин у роду Ferula, головним чином Ferula gummosa (синонім F. galbaniflua) і Ferula rubricaulis. Рослини, з яких добувають гальбан, рясно ростуть на схилах гірських хребтів північного Ірану. Зазвичай має вигляд твердих або м'яких, нерівномірних, більш-менш напівпрозорих і блискучих грудок, або іноді у вигляді окремих краплинок, світло-коричневого, жовтуватого або зеленувато-жовтого кольору, і має неприємний, гіркий смак, своєрідний, трохи мускусний запах, інтенсивний зелений аромат. Питома вага 1,212. Містить близько 8 % терпенів; 65 % латексу, який містить сірку; приблизно 20 % смоли; і дуже невелику кількість безбарвної кристалічної речовини умбелиферону. Гальбан також містить α-пінен, β-пінен, лімонен, кадинен, 3-карне і оцимен.^[1]

У Книзі Виходу 30:34 згадується, що гальбан використовувався у створенні кеторету, який використовується, коли йдеться про посвячувальне кадило, описане в єврейській Біблії та Талмуді. Його також називають хакеторетом (ладаном). Речовину було запропоновано на спеціалізованому кадильному вівтарі в той час, коли Скинія була розташована в Першому і Другому Єрусалимських храмах. Кеторет був важливою складовою служби храму в Єрусалимі. Раші у 12-му столітті коментує цей уривок таким чином, що гіркий гальбан був включений до ладану, як нагадування про навмисних і нероскаяних грішників.

Гальбан іноді використовується у виробництві сучасних парфумів, і є інгредієнтом, який надає характерний запах ароматам «Must» від Cartier, «Vent Vert» від Balmain, "Chanel № 19" та «Vol De Nuit» від Guerlain. Дебют галбану у вишуканій сучасній парфумерії, як правило, вважається походженням «зеленої» сім'ї ароматів, на прикладі якої був аромат «Vert Vert», якого вперше запустили Balmain в 1945 році.

Гіппократ використовував його у медицині, а Пліній (Природнича історія xxiv. 13) приписує гальбану надзвичайні цілющі властивості, завершуючи свій висновок про це твердженням, що «легкого дотик його, змішаний з олією спондилія достатньо, щоб вбити змію». Препарат іноді використовується у сучасній медицині, у дозах від п'яти до п'ятнадцяти гранул. Володіє дією, загальною для речовин, які містять смолу і ефірну олію.

Латинська назва Ferula частково походить від Ferule, що є указкою шкільного вчителя, наприклад тростиною, палицею або плоскою лінійкою, які використовувалися для покарання дітей.^[2] Ферула, яка називається нартексом (або гігантським фенхелем), яка має аромат, подібний до гальбануму, має довгі, прямі і міцні порожнисті стебла, які сегментуються, як бамбук.^[3] Вони в давнину використовувалися як смолоскипи. Саме таким смолоскипом, згідно з грецькою міфологією, Прометей, який обдурив свого батька, вкрав частину його вогню, приніс вогонь людству.^[4] Вакханки були описані з використанням зброї, подібної до бамбукових стебел.^[3] Такі стрижні використовувалися, як тростини для ходіння, шини, для перемішування киплячих рідин і для тілесних покарань. Деякі з міфологій могли передати на відповідного гальбанума, значення якого було передано як священна «материнська смола».^[5] Давні єгиптяни високо цінували гальбан як священну речовину. Вважається, що «зелене» кадила єгипетської давнини було гальбаном. Смола гальбан має дуже інтенсивний зелений аромат, що супроводжується скипидарним запахом. Початкові ноти — це дуже гіркий, гострий і своєрідний аромат^[6][7][8] за яким слідує складний зелений, пряний, деревний, бальзамічний аромат. При розведенні аромат гальбану по-різному був описаний, який нагадує запах сосни (через вміст пінену і лімонену), вічнозелених, зелені бамбука, петрушки, зелених яблук, мускусу або просто інтенсивний зелений.^[9][10] Олія має топотин, подібний до соснового, запах якого менш виражений у смоловидному стані. Останній, у свою чергу, має більш деревний бальзамічний, хвойний смолистий характер.^[11][12] Гальбан часто фальсифікується сосновою ефірною олією.^{[9][10][13][14]}