YaChudo

Віто Аккончі

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Віто Аккончі
Vito Acconci
Народження24 січня 1940
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть27 квітня 2017
 Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
(інсульт і цереброваскулярні хвороби Редагувати інформацію у Вікіданих)
Національністьамериканець
Країна США[3][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрперформанс і Інсталяція Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняКоледж Святого Хрестаd і Regis High Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьархітектор, візуальний митець, поет, ландшафтний архітектор, ілюстратор, video artist, телепродюсер, фотограф, перформер, дизайнер, художник інсталяцій Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямокдизайн ландшафту, перфоманс, відео-арт
Роки творчості1962[2] — 2017[2]
ПрацівникБруклінський коледж Редагувати інформацію у Вікіданих
ТвориWalkways Through the Walld, Wall-Slided[5] і Wavewalld[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зMaria Acconcid і Rosemary Mayerd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекціїШтедель, Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Фінська національна галерея, Музей сучасного мистецтва, Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[8], Художній музей (Цюрих)[9], Художній музей (Цюрих)[10], Художній музей (Цюрих)[11], Stedelijk Museum voor Actuele Kunstd, Музей Ізраїлю, Національний музей сучасного мистецтва, Музей ван Аббе[12], Міський музей (Амстердам)[13][14][…], Смітсонівський музей американського мистецтва[16], Художній музей Берклі та Тихоокеанський кіноархівd[17], De Appeld[18][19], Музей скульптур просто неба Мідделгейм, ZKM Zentrum für Kunst und Medien Karlsruhed[1], Picker Art Galleryd, MTA Arts & Design Permanent Art Collectiond[5][6], Hessel Museum of Artd[20], Музей Гіршгорна і сад скульптур[21], M HKA - Museum van Hedendaagse Kunst Antwerpend, Print Collectiond[22], Photography Collectiond[23], Музей Бойманса - ван Бенінгена[24], Музей американського мистецтва Вітні, Michael C. Carlos Museumd[25], Художній музей Перес[26] і Музей Гронінгена[27] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

грант Гуггенгайма

Римська премія

New York Foundation for the Artsd (2000)

Сайтacconci.com
CMNS: Віто Аккончі у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Віто Аккончі (англ. Vito Acconci; 24 січня 1940, Нью-Йорк — 27 квітня 2017, там же)[28][29] — впливовий американський перформер, автор інсталяцій та відеоробіт, чия різноманітна практика включала скульптуру, архітектуру та ландшафтний дизайн. Його перформанс і відеоарт[30] характеризується «екзистенційним занепокоєнням», ексгібіціонізмом, дискомфортом, трансгресією (виходом за межі) та провокацією, а також дотепністю та зухвалістю[29], часто передбачав перетин кордонів, таких як державне — приватне, угода — незгода, і реальний світ — світ мистецтва.[31][32] Вважається, що його творчість вплинула на таких художників як Лорі Андерсон, Карен Фінлі, Брюс Науман, Трейсі Емін та інших.[31] Спочатку Аккончі цікавився прогресивною поезією, але наприкінці 1960-х він почав створювати перфоманси під впливом ситуаціоністів на вулиці або для невеликої аудиторії, які досліджували тіло та публічний простір. Дві з його найвідоміших творів — «Following» (Слідкуючи) (1969), в якій він вибирав випадкових перехожих на вулицях Нью-Йорка і слідував за ними стільки, скільки міг, і «Seedbed» (Сім'я-ложе) (1972), в якій він стверджував, що мастурбував, перебуваючи під підлогою у галереї Sonnabend, коли відвідувачі ходили над ним і чули його.[33]

Наприкінці 1970-х років він звернувся до скульптури, архітектури та дизайну, значно збільшивши масштаби своїх робіт.[29] Протягом наступних двох десятиліть він створював публічні твори мистецтва та парки, зони відпочинку в аеропортах, штучні острови та інші архітектурні проєкти. Серед відомих робіт цього періоду: Personal Island (Особистий острів), Нідерланди (1994); Walkways Through the Wall (Стежка крізь стіну) Мілвокі, Вісконсин (1998); та Murinsel, у Грац, Австрія (2003). Ретроспективи творчості Аккончі були організовані Музеєм Стеделійк в Амстердамі (1978) та Музеєм сучасного мистецтва, Чикаго (1980), а його роботи знаходяться в численних публічних колекціях, у тому числі в Музеї сучасного мистецтва та Музеї американського мистецтва Вітні. Він отримав стипендії від Національного фонду мистецтв (1976, 1980, 1983, 1993), Меморіального фонду Джона Саймона Гуггенхайма (1979) та Американської академії в Римі (1986).[32] Окрім художньої та дизайнерської роботи, Аккончі викладав у багатьох вищих навчальних закладах. Аккончі помер 28 квітня 2017 року на Мангеттені у віці 77 років.

Життя і робота

Освіта

Народився Віто Ганнібал Аккончі в Бронксі, штат Нью-Йорк, в 1940 році, відвідував римо-католицьку початкову школу, середню школу Нью-Йорку і коледж.[34] У 1962 році він отримав ступінь бакалавра літератури в Коледжі Святого Хреста і ступінь магістра літератури та поезії в Університеті Айови. Він зазначив: «У моїй класній кімнаті з дитсадка по магістратуру не було жодної жінки».[35]

1960-70-ті роки

Аккончі розпочав свою кар'єру як поет, редагуючи та самостійно видаючи поетичний журнал «0 TO 9» разом з Бернадетт Майєр наприкінці 1960-х років. Випущений тиражем від 100 до 350 примірників на номер, журнал демонстрував поєднання творів поетів і художників.[36][37][38]

Наприкінці 1960-х Аккончі переформувався на перформера та відео-артиста, використовуючи власне тіло як об'єкт для фотографії, кіно, відео та перформансу. Його перформанси та відеороботи були відзначені сильною конфронтацією та ситуаціонізмом. У середині 1970-х Аккончі спрямував свою діяльність глибше у сферу аудіо/візуальних інсталяцій.

Однією з перформативних робіт цього періоду, а можливо, його найвідомішою роботою, є Seedbed (Сім’я-ложе) (15–29 січня 1972 р.).[39][40][41] У цій роботі Аккончі лежав захований у підлозі галереї Sonnabend (під спеціально встановленою конструкцією), мастурбуючи та озвучуючи в гучномовець свої фантазії про відвідувачів, що ходять над ним по рампі.[42] Однією з мотивів Seedbed було залучення публіки до виробництва роботи шляхом створення ситуації взаємного обміну між художником і глядачем.[43][44]

Першим мистецтвознавцем, що написала про Аккончі була Сінді Немсер для журналу Arts Magazine у 1971 році[45] Пізніше Немсер також взяла з ним інтерв'ю, яке стало обкладинкою Arts Magazine. У статті «Відео: естетика нарцисизму»[46] Розалінд Краусс посилається на аспекти нарцисизму, проявлені у відеороботах Аккончі. У одному з творів Аккончі знімає, як показує пальцем на себе протягом приблизно 25 хвилин; таким чином він демонструє безглуздий жест, що ілюструє критичні аспекти твору мистецтва початку XX століття.

1980-ті роки

У 1980-х роках Аккончі звернувся до монументальних скульптур та масивних інсталяцій. Протягом цього періоду він пропонував глядачам створювати твори мистецтва, запускаючи техніку, яка встановлювала стіни та перегородки. Одним з найяскравіших прикладів цих «тимчасових» інсталяцій є Instant House (Дім швидкого будування), який вперше був створений у 1980 році, але повторно був виставлений влітку 2012 року в Музеї сучасного мистецтва Сан-Дієго.[47] Пізніше, у січні 1983 року, Аккончі давав майстер-класи у коледжі Міддлбері. Там він завершив Way Station 1, яка стала його першою постійною інсталяцією.[47] Робота викликала величезні суперечки в кампусі коледжу, і врешті-решт була спалена та знищена в 1985 році[47]. Незважаючи на це, скульптура ознаменувала перехід у кар’єрі Аккончі від перформансу до архітектурного дизайну.[47] Він звернувся до створення меблів і прототипів будинків і садів наприкінці 1980-х, а в 1988 році заснував Acconci Studio, яка зосередилася на теоретичному проектуванні та будівництві.

Художник зосередився на архітектурі та ландшафтному дизайні, який поєднує громадський та приватний простір. Одним із прикладів цього є «Walkways Through the Wall» (Стежки через стіну), які наче протікають через будівлі центру Вісконсину в Мілвокі, і мають місця для сидіння на обох кінцях. Прикладом такого інтересу до приватного-публічного простору є співпраця, яку він зробив з архітектором Стівеном Холлом, коли він доручив спільний проект будівництва для Storefront for Art and Architecture. Аккончі запропонував замінити існуючий фасад дванадцятьма панелями, які повертаються вертикально або горизонтально, і дають змогу відкрити (буквавльно) всю галерею на вулицю. Проект стирає межу між інтер'єром і екстер'єром і, розміщуючи панелі в різних конфігураціях, створює безліч різних можливих фасадів, і нині вважається сучасною архітектурною пам'яткою. Іншим прикладом його роботи є «Dirt Wall» (Стіна Бруду) (1992) в Скульптурному сад в Колорадо. Стіна починається за межами саду і простягається всередину, піднімаючись від рівня землі до висоти трохи більше 7 метрів (24 фути). Скляна стіна містить суміш вулканічних порід, різних типів піску, червоного доломіту та верхнього шару ґрунту, які видно крізь скляні панелі, і є спробою винести те, що знаходиться під землею нагору, а те, що знаходиться зовні, всередину.

2000-ті роки

У 2008 році в інтерв'ю для «Myartspace» Віто детально обговорив «Сім'я-ложе». Віто пояснив назву Seedbed і її зв'язок з перфомансом, заявивши: «Я знав, якою має бути моя мета: я повинен дати насіння, простір, у якому я перебуваю, повинен стати ложем насіння, полем насіння — а для того аби дати насіння, я повинен був мастурбувати — щоб мастурбувати, я повинен був збуджуватися».[48]

У 2010 році Аккончі завершив будівництво Waterfall Out & In (Водоспад назовні та всередину), водної інсталяції в центрі відвідувачів очисної станції Ньютаун-Крік в Грінпойнт, Бруклін. Частина твору знаходиться в приміщенні, а частина — на вулиці.

У 2013 році Way Station1 — робота Аккончі, яка була зруйнована і спалена в 1985 році після створення для коледжу Міддлбері, була повторно встановлена у музеї коледжу.[49]

У 2014 році Аккончі був представлений у відеосегменті, створеному Марком Санто, в якому він розповідає про кілька своїх улюблених проектів, які так і не були завершені. До прикладу скейт-парк у Сан-Хосе та музей голок в Ічіхарі, Японія. Він каже: «Я думаю, що речі які не побудуєш, це певне переосмислення, але не стільки минулого, а скільки того, що буде» — сказав він в інтерв'ю.[50]

Академічна кар'єра

Аккончі викладав у багатьох закладах, включаючи Коледж мистецтв і дизайну Нової Шотландії, Галіфакс; Інститут мистецтв Сан-Франциско; Каліфорнійський інститут мистецтв, Валенсія; Cooper Union; Школа Художнього інституту Чикаго; Єльський університет; Університет Айови, Інститут Пратта; і Школа дизайну Парсонса.

Перед смертю він викладав у Бруклінському коледжі на факультеті мистецтв у програмах перформансу та інтерактивного медіа-мистецтва, а також був професором Інституту Пратта на кафедрі архітектури та міського дизайну.

Особисте життя і смерть

Аккончі був одружений з художницею Розмарі Маєр, розлучилися вони у 1960-х роках.[51] Аккончі помер 28 квітня 2017 року в свому маєтку. Йому було 77 років.[28][29] Причина його смерті не розголошується на вимогу його заповіту. У нього залишилася вдова Марія Аккончі.[52]

Дивіться також

Примітки

  1. ↑ а б ZKM Zentrum für Kunst und Medien Karlsruhe — 1997.
  2. ↑ а б в г RKDartists
  3. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2018.
  4. ↑ Museum of Modern Art online collection
  5. ↑ а б https://new.mta.info/agency/arts-design/collection/wall-slide
  6. ↑ а б https://new.mta.info/agency/arts-design/collection/wavewall
  7. ↑ https://archive.org/details/NYC_Marriage_Index_Manhattan_1962/page/n101
  8. ↑ Artists + Artworks
  9. ↑ http://memobase.ch/fr#document/KH_ZH-1980_0008
  10. ↑ http://memobase.ch/fr#document/KH_ZH-1981_0043
  11. ↑ http://memobase.ch/fr#document/KH_ZH-1981_0044
  12. ↑ No One in the Plaza
  13. ↑ Claim Excerpts
  14. ↑ Remote Control
  15. ↑ Claim Excerpts
  16. ↑ Smithsonian American Art Museum person/institution ID
  17. ↑ https://webapps.cspace.berkeley.edu/
  18. ↑ Theme Song
  19. ↑ Full Circle
  20. ↑ https://bard.emuseum.com/people/1035/vito-acconci
  21. ↑ https://hirshhorn.si.edu/collection/search/result/?edan_q=Acconci%2C%2BVito
  22. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/117902
  23. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/25138
  24. ↑ колекція Бойманса онлайн — 2010.
  25. ↑ https://collections.carlos.emory.edu/people/18376/
  26. ↑ https://www.pamm.org/en/exhibition/this-is-america-selections-from-pamms-collection/
  27. ↑ Image Bank Postcard Show — 2024.
  28. ↑ а б Russeth, Andrew (28 квітня 2017). Vito Acconci, Whose Poetic, Menacing Work Forms Bedrock of Performance, Video Art, Dies at 77. ARTnews. Sarah Douglas. Art Media. Процитовано 28 квітня 2017.
  29. ↑ а б в г Kennedy, Randy (28 квітня 2017). Vito Acconci, Performance Artist and Uncommon Architect, Dies at 77. The New York Times. Архів оригіналу за 30 квітня 2017. Процитовано 30 квітня 2017.
  30. ↑ Scott, Andrea K. (28 квітня 2017). Postscript: Vito Acconci, 1940–2017. The New Yorker. Процитовано 20 березня 2018.
  31. ↑ а б Capps, Kriston (3 травня 2017). Vito Acconci and the Shelf Life of Sensational Art. The Atlantic. Процитовано 20 березня 2018.
  32. ↑ а б Vito Acconci, Guggenheim Collection Online. Solomon R. Guggenheim Museum. Процитовано 20 березня 2018.
  33. ↑ Seedbed, Vito Acconci, The Met Collection Online. Metropolitan Museum of New York. Процитовано 20 березня 2018.
  34. ↑ Gopnik, Blake (24 жовтня 2012). Vito Acconci Named Designer of the Year by Design Miami. The Daily Beast. Процитовано 5 серпня 2014.
  35. ↑ Richard Prince interviews Vito Acconci,, BOMB Magazine, referenced 25/4/12
  36. ↑ Vito Acconci (2006). Language to Cover a Page: The Early Writings of Vito Acconci. MIT Press. с. 12–. ISBN 978-0-262-01224-9.
  37. ↑ Vito Acconci and Bernadette Mayer - 0 to 9 : The Complete Magazine : 1967-1969.
  38. ↑ Terence Diggory (22 квітня 2015). Encyclopedia of the New York School Poets. Infobase Learning. с. 20–. ISBN 978-1-4381-4066-7.
  39. ↑ Tate. 'SEEDBED', Vito Acconci, 1972 - Tate.
  40. ↑ Zhong, Fan. Revisiting Vito Acconci's 5 Most Infamous—and Transgressive—Performance Art Works.
  41. ↑ Jones, Jonathan (23 листопада 2002). See Through, Vito Acconci (1969). the Guardian.
  42. ↑ Gloria Moure, ред. (2001). Vito Acconci. Barcelona: Ediciones Poligrafa. с. 154.
  43. ↑ Vito Acconci. Seedbed. 1972 - MoMA. The Museum of Modern Art.
  44. ↑ Vito Acconci - Seedbed - The Met. The Metropolitan Museum of Art, i.e. The Met Museum.
  45. ↑ Nemser, Cindy (Вересень–жовтень 1971). Subject=Object=Bedy Art. Arts Magazine.
  46. ↑ Krauss, Rosalind.
  47. ↑ а б в г Donadio, Emmie.
  48. ↑ "Art Space Talk: Vito Acconci", Myartspace, 17 April 2008.
  49. ↑ Pollak, Sally. Renowned architect confronted by resurrection of early work at Middlebury College. Burlington Free Press. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 19 грудня 2013.
  50. ↑ Santo, Marc. Unbuilt: Vito Acconci. Crane.tv. Архів оригіналу за 29 квітня 2017. Процитовано 27 лютого 2017.
  51. ↑ Rosemary Mayer (1943–2014), ARTFORUM, https://www.artforum.com/passages/id=49386 [Архівовано 2017-08-16 у Wayback Machine.]
  52. ↑ Davis, Ben (28 квітня 2017). Vito Acconci, Transgressive Progenitor of Performance Art, Dies at 77. artnet. artnet worldwide. Процитовано 28 квітня 2017.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).