Віліне

село Віліне
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Бахчисарайський район
Рада	Вілінська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA01020110010021583
Облікова картка	Віліне
Основні дані
Населення	6 913
Поштовий індекс	98433
Телефонний код	+380 6554
Географічні дані
Географічні координати	44°50′51″ пн. ш. 33°40′16″ сх. д. / 44.84750° пн. ш. 33.67111° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	37 м
Місцева влада
Адреса ради	98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Леніна, 50б
Карта
	Віліне
	Віліне
Мапа
	Віліне у Вікісховищі

Ві́ліне (до 1948 року — Бурлю́к, крим. Bürlük та Алма́-Тарха́н крим. Alma Tarhan) — село в Україні, у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим, центр Вілінської сільської ради.

Опис

Село розташоване в низов'ях річки Альма, на її правому березі, у приморській частині району. Протяжність населеного пункту вздовж шосе Новопавлівка — Піщане становить понад 5 км. Географічно тут починається Зовнішнє пасмо Кримських гір: степ поступово піднімається від рівня моря, утворюючи куесту. Висота центру села над рівнем моря — 37 м.^[2] Лівий берег долини в цьому районі високий і стрімкий, тоді як правий плавно переходить у степ.

Розташоване на перетині важливих автошляхів південно-західного Криму: Саки — Севастополь та Поштове — Піщане. Відстань до Бахчисарая становить близько 25 км (через гору Яшлав), до Сімферополя — 43 км, до Севастополя — 30 км. Найближчі залізничні станції — Бахчисарай та Поштова.

Ха даними сільради на 2009 рік, площа, яку займає село, 177 гектарів, на якій у 2763 дворах проживало 7,2 тисячі жителів.^[3] Село має практично всю необхідну соціальну та виробничу інфраструктуру — дві середні школи, лікарню, кілька підприємств, магазинів і ресторанів.^[4] У школі № 2 з 1996 року діють класи з кримськотатарською мовою навчання, є музична школа та дитячий садок «Берізка».

В околицях села розташований найбільший у колишньому СРСР колекційний виноградник Інституту виноградарства та вина «Магарач»^[5].

Назва

Історична назва села — Бурлюк. Точне походження топоніма не встановлено, проте народна етимологія пов'язує його з кримськотатарським словом бюрь (bür) — «брунька». За допомогою афікса -люк утворюється слово бурлюк, що може означати «місце, де багато бруньок» або «забрунькований об'єкт».^[6] За іншими даними — родове ім'я.^[7]

Після депортації кримськотатарського народу, 18 травня 1948 року указом Президії Верховної Ради Української РСР село Бурлюк було перейменоване на Віліне на честь генерал-майора радянської авіації Івана Петровича Віліна, загиблого в 1944 році.^[8] У 1965 році до складу села включили сусіднє село Красноармійське (до 1945 року Алма-Тархан, раніше Тарханлар.

У 2015 році село було внесено до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»^[9]. У 2023 році у проєкті Постанови Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів Автономної Республіки Крим» село запропоновано перейменувати на Алма-Тархан.^[10]

Історія

Поблизу сіл Віліного, Берегового та Піщаного знайдено кам'яні знаряддя праці доби палеоліту і бронзи, залишки двох пізньоскіфських поселень (III ст. до н. е.— III ст. н. е.). Городище і могильник того ж часу досліджуються біля Піщаного^[11].

Село вперше згадується в документах Кримського ханства 1621 року як Урлюк. В останній період існування ханства воно належало до Бахчисарайського каймаканства Бакче-сарайського кадилику.^[12]

Після анексії Кримського ханства Російською імперією у 1783 році село було приписане до Сімферопольського повіту Таврійської області. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 років, навесні 1788 року, відбулося примусове виселення кримських татар із прибережних селищ Альмінської долини у внутрішні райони півострова. Лише після завершення війни мешканцям дозволили повернутися.

Згідно з відомостями 1805 року, у Бурлюку налічувалося 36 дворів та 214 мешканців (кримські татари та роми). Землі довкола належали лейтенанту російського флоту Мавроміхалі.

8 (20) вересня 1854 року поблизу села відбулася Альмінська битва — перша велика битва Кримської війни. Безпосередньо в Бурлюку розташовувалися позиції 2-ї британської дивізії. Унаслідок бою російські війська, що займали лівий берег Альми, зазнали поразки.

Після війни та хвиль вимушеної еміграції кримських татар до Османської імперії населення села дещо скоротилося. На кінець XIX століття Бурлюк мав змішане населення. Станом на 1914 рік у селі діяли дві земські школи — кримськотатарська та російська. У 1915 році в селі проживало близько 432 осіб.^[13]

З 1921 року в Криму було встановлено радянську окупацію. За переписом 1926 року в Бурлюку проживало 517 осіб, з яких 259 були кримськими татарами, 175 росіянами, 31 українцем, а також німці, естонці та представники інших національностей.^[14]

18 травня 1944 року мешканці села — кримські татари були насильно депортовані до Центральної Азії. Цей акт геноциду призвів до різкої зміни демографічного складу регіону. На місце депортованих корінних жителів у вересні 1944 року почали переселяти колгоспників із РРФСР (Орловська та Брянська області), а на початку 1950-х років відбулася друга хвиля переселення — із різних областей України.

У 1960-х роках до Віліного були приєднані сусідні населені пункти: селище інституту виноградарства «Магарач», село Новофедорівка та село Красноармійське (історичний Алма-Тархан).

З березня 2014 року територія села перебуває під тимчасовою російською окупацією. У 2017 р. під час незаконних розкопок археологи знайшли фрагменти воріт, оборонного валу, сторожової вежі, бруківки. Серед дрібних предметів — черепиця, різні бронзові прикраси, наконечники стріл, дротики, давньоримська монета і т. д. Знахідки датують ІІ ст. до н. е. — І ст. н. е. і пов'язують з пізньоскіфським населенням.^[15]

Релігія

У селі діє мечеть Алма-Тархан. Збудована 2001 року під керівництвом Духовного управління мусульман Криму. Фінансував будівництво громадянин Саудівської Аравії.

Населення

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 6913 осіб^[16]. Мовний склад населення села був таким^[17]:


Мова	Число ос.	Відсоток
українська	593	8,58
російська	4682	67,73
кримськотатарська	1290	18,66
білоруська	22	0,32
вірменська	8	0,12
молдавська	7	0,1
болгарська	1	0,01
німецька	1	0,01
угорська	1	0,01