Вілючинськ
| місто Вілючинськ | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Вилючинск | |||||
| |||||
 | |||||
| Країна |  Росія | ||||
| Суб'єкт Російської Федерації | Камчатський край | ||||
| Муніципальний район | Селищна рада Вілючинськ | ||||
| Код ЗКАТУ | 30 535 000 000  | ||||
| Код ЗКТМО | 30 735 000 001 | ||||
| Основні дані | |||||
| Час заснування | 1968 | ||||
| Населення | 21 834 (2023) | ||||
| Площа | 341,24 км² | ||||
| Поштовий індекс | 684090–684093 | ||||
| Телефонний код | +7 41535 | ||||
| Географічні координати: | 52°56′00″ пн. ш. 158°24′00″ сх. д. / 52.933333333333° пн. ш. 158.4° сх. д. | ||||
| Висота над рівнем моря | 10 м | ||||
| Вебсторінка | viluchinsk-city | ||||
| Мапа | |||||
  Вілючинськ  Вілючинськ | |||||
 | |||||
 Вілючинськ у Вікісховищі | |||||
Вілючинськ (рос. Вилючинск) — місто-порт в Росії в Камчатському краї, що має статус ЗАТО[1].
Повне найменування — Вілючинський міський округ закрите адміністративно-територіальне утворення місто Вілючинськ Камчатського краю[2].
Розташований на берегах бухти Крашеніннікова Авачинської губи, за 25 км на південний захід від Петропавловська-Камчатського та за 26 км південніше аеропорту Єлізово.
Населення — 21 834 чол. (2023[3]). Велика частина населення — військовослужбовці та члени їх сімей.
Історія
У серпні 1938 в Тар'їнській бухті Авачинської губи була створена база дизельних підводних човнів. Саме з цього часу майбутній Вілючинськ став містом підводників.
У 1959 за особистим рішенням М. С. Хрущова в Радянському була утворена 4-а Тихоокеанська океанографічна експедиція[4], що дала потужний поштовх розвитку міста. В 1963 році з'явилася ТОГЕ-5[5].
З кінця 1959 стала розвиватися судноремонтна промисловість, а за кілька років в бухти Крашеніннікова влаштувалися атомні підводні човни Тихоокеанського флоту. У 1959-60 рр. у Рибальському була розміщена військова частина морських льотчиків-протичовників, створені військові частини № 26942, 31268 і 63878.
Місто Вілючинськ було створене 16 жовтня 1968 Указом Президії Верховної Ради РРФСР шляхом злиття робітничих селищ Рибачий (база атомних підводних човнів), Приморський (берегові частини забезпечення Тихоокеанського флоту) і Сельдева (судноремонтний завод Військово-Морського флоту). Назву отримав від імені сусіднього вулкану — Вілючинського. Власне селища отримали статус мікрорайонів.
Клімат і природа
Клімат міста помірний, з рисами морського і мусонного клімату, близький до клімату Петропавловська-Камчатського. Взимку зазвичай на 1-2 градуси холодніше, а влітку на кілька градусів тепліше, ніж в крайовому центрі. Як і в Петропавловську-Камчатському, трапляються рясні опади у вигляді дощу або снігу. Особливо часто це трапляється в жовтні і в березні, коли за кілька днів може випасти майже місячна норма опадів. Природа міста представлена великими лісами, гірськими масивами, акваторією бухти Крашеніннікова.
Примітки
- ↑ Указ Президента Російської Федерації від 02.07.1999 № 865 Про затвердження меж закритого адміністративно — територіального утворення — міста Вілючинська Камчатської області
- ↑ Паспорт Вілючинську міського округу. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 24 грудня 2013.
- ↑ 2023. Архів оригіналу за 22 червня 2023. Процитовано 3 серпня 2024.
- ↑ тоге-4 [Архівовано 9 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Союз ветеранів кораблів вимірювального комплексу імені адмірала Ю. І. Максюти. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 5 січня 2016.
|
Це незавершена стаття з географії Камчатського краю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).