Вільям Бікфорд

Громадянство	Королівство Велика Британія і Сполучене Королівство
Дата народження	1774
Місце народження	Ашбертон
Дата смерті	1834
Рід діяльності	винахідник
Зображений на	William Bickford (1774–1834), Inventor of the Safety Fused
Вільям Бікфорд у Вікісховищі

Вільям Бікфорд ((англ.)William Bickford) (січень 1774, Ешбертон, графство Девон, Великобританія — 1834) — англійський винахідник і промисловець.

Вільям Бікфорд народився на початку 1774 року в Ешбертоні.

Займався обробкою та торгівлею шкірою у Труро, а потім у Такінгмілл у графстві Корнуолл. Працюючи в районі зі швидким зростанням гірничої справи та індустрії, часто ставав свідком аварій із вибухами на шахтах. Часті нещасні випадки траплялися через труднощі з ініціюванням зарядів вибухових речовин.

В 1830 Бікфорд виготовив, і в 1831 запатентував перший безпечний вогнепровідний шнур і технологію його виготовлення. У виробі, що набув широкої популярності як бікфордів шнур, стопін (пучок оброблених селітрою ниток), покритий пороховою м'якоттю, укладений в подвійне текстильне обплетення, верхній шар якого для захисту від вогкості просочений бітумом. Стопін забезпечував стійкість горіння шнура, порохова м'якоть достатню силу полум'я, подвійне обплетення гнучкість і цілісність серцевини. Бітум, крім захисту від вогкості, також дозволяв пороховим газам при горінні прориватися назовні, а кисню надходити до зони горіння. Власного кисню паливному складу не вистачало, оскільки він мав низький вміст селітри — основного постачальника кисню. Відносна рівномірність горіння нового шнура дозволяла легко розраховувати необхідні довжину та час горіння, достатній для безпечного використання ^[1].

У 1834 році Бікфорд разом із зятем Джорджем Смітом заснували в Такінгміллі фабрику з виробництва бікфордова шнура (Bickford-Smith & Company), і в перший же рік виготовили його понад 72 кілометри (45 миль). У 1836 році була заснована перша в США фабрика з виробництва бікфордова шнура в Сімсбері, Коннектикут. Згодом вона розвинулася до відомої компанії «Інсайн-Бікфорд» (Ensign-Bickford Company), яка до свого злиття у 2003 році з компанією «Діно Нобель» продовжувала випуск сучасних засобів вогневого ініціювання вибуху.

Бікфордовий шнур має ряд недоліків, що не відповідають сучасним вимогам надійності та безпеки: він гасне у воді, швидкість горіння недостатньо стабільна, бітум при низьких температурах тріскається і втрачає свої якості. Проте роль винаходу У. Бікфорда у поліпшенні безпеки гірничих робіт важко переоцінити, і навіть сучасні зразки вогнепровідних шнурів часто традиційно називають «бікфордовим шнуром».