Віллеміт
| Віллеміт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[1]  |
| Абревіатура | Wlm[2] |
| Хімічна формула | Zn2[SiO4] |
| Nickel-Strunz 8 | VIII/A.01[3][4] |
| Nickel-Strunz 10 | 9.AA.05 |
| Dana 8 | 51.1.1.2 |
| Ідентифікація | |
| Колір | безбарвний, іноді зеленувато-жовтий або червонуватий |
| Сингонія | тригональна |
| Вид симетрії | тригональна-ромбоедричнаd |
| Просторова група | кристалографічна група 148 |
| Твердість | 5—6 |
| Блиск | скляний, жирний |
| Густина | 3,89—4,18 |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Віллем I[5] |
| Типова місцевість | Kelmisd[5] |
 Віллеміт у Вікісховищі | |
Віллемі́т, Вілемі́т — мінерал класу силікатів, ортосилікат острівної будови Zn2[SiO4], безбарвний, іноді зеленувато-жовтого, або червонуватого кольору.
Історія
Віллеміт був названий на честь Віллема I (1772-1843, король Нідерландів). Мінерал вперше був виявлений в Кельмісі в 1830 році (раніше також відомий як Альтенберг і, перш за все, через цинкову шахту і ливарний завод Вієль Монтань) і описаний французьким математиком і мінералогом Армандом Леві.
Загальний опис
Густина 3,89—4,18 г/см³.
Твердість 5—6.
Блиск скляний, жирний.
Руда цинку, поширений мінерал зони окиснення цинкових родовищ. Зустрічається також у метасоматично змінених гранітах.
Віллеміт, як правило, утворюється як зміна раніше існуючих сфалеритів рудних тіл і зазвичай асоціюється з вапняком. Він також міститься в мармурі і може бути результатом метаморфізму більш ранніх геміморфітів чи смітсонітів.[6]
Кристали мають вигляд шестикутних призм, закінчених ромбоедричними площинами: є чіткі розщеплення, паралельні граням призми та основі. Гранульовані маси та маси розщеплення зустрічаються частіше[7].
Поширення
Бельгія (Альтенберг), Намібія (Цумеб), Замбія (Брокен-Гілл — Кабве), Квебек, Канада, Південна Австралія. Значні скупчення віллеміту відомі у США (шт. Аризона, родовище цинку, заліза, марганцю Франклін, шт. Нью-Джерсі).
Застосування
У великих масах може використовуватися як руда цинку. Використовують, зокрема, при виготовлені флуоресціюючих екранів. Цінується колекціонерами. Використовується в ювелірній справі, особливо цінуються жовті прозорі різновиди.
Див. також
Примітки
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Штрунц Г., Теннісон К. Mineralogische Tabellen : Eine Klassifizierung der Mineralien auf kristallchemischer Grundlage, mit einer Einfuhrung in die Kristallchemie — 8 — Лейпциг: Akademische Verlagsgesellschaft, 1982.
- ↑ а б Lévy A. Der Willemit // Jahrbuch für Mineralogie, Geognosie, Geologie und Petrefaktenkunde / Hrsg.: K. C. von Leonhard, H. G. Bronn — He: Verlag von Georg Reichard, 1830. — Vol. 1. — S. 71–71. — ISSN 0934-6880
- ↑ Klein, Cornelis (2007). The Manual of Mineral Science, p.484. John Wiley and Sons, Inc., Hoboken. ISBN 9780471721574.
- ↑
Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Spencer, Leonard James (1911). Willemite. У Chisholm, Hugh (ред.). // Encyclopædia Britannica (англ.). Т. 28 (вид. 11-те). Cambridge University Press. с. 658.
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Віллеміт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Віллеміт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
Посилання
- Віллеміт. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
- Mineral galleries
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).