YaChudo

Вікіноміка

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

«Вікіноміка»
АвторДон Тепскотт, Ентоні Д. Вільямс
Назва мовою оригіналуWikinomics: How Mass Collaboration Changes Everything
КраїнаСША
Моваанглійська
ТемаМасова співпраця, Веб 2.0, Економіка знань
Жанрділова та науково-популярна література
ВидавництвоPortfolio
Виданогрудень 2006
Сторінок324
ISBN978-1-59184-138-8
Вебсайтwikinomics.com Редагувати інформацію у Вікіданих

«Вікіноміка: як масова співпраця змінює все» (англ. Wikinomics: How Mass Collaboration Changes Everything) — книга канадських авторів Дона Тепскотта та Ентоні Д. Вільямса, присвячена впливу масової співпраці на підприємництво, організацію виробництва й створення знань. Уперше опублікована у США видавництвом Portfolio у грудні 2006 року. Перше видання містить 324 сторінки.[1][2]

У книзі розглянуто, як поширення Інтернету, інтерактивних інтернет-сервісів, вікі-технологій і програмного забезпечення з відкритим кодом створює нові можливості для співпраці великої кількості незалежних учасників. Автори обстоюють думку, що компанії можуть залучати до розроблення продуктів і розв'язання проблем не лише власних працівників, а й клієнтів, дослідників, постачальників та онлайн-спільноти. Як приклади наведено Linux, Вікіпедію, Second Life та ініціативи промислових компаній.[3][4]

Назва Wikinomics утворена від слів wiki та economics («економіка»). У викладі Тепскотта й Вільямса «вікіноміка» — не назва окремої інтернет-технології, а сукупність економічних і організаційних практик, пов'язаних із масовим залученням учасників до створення цінності. Їхня концепція охоплює не лише добровільні проєкти, а й комерційні форми співпраці.[3]

Передумови та головна ідея

Тепскотт і Вільямс пов'язують виникнення нових моделей співпраці зі зниженням вартості комунікації, поширенням доступу до інтернету, цифровими інструментами спільної роботи та змінами в поведінці користувачів. На їхню думку, ці процеси дають змогу координувати діяльність людей, які раніше не могли б ефективно працювати разом через географічну віддаленість, організаційні бар'єри або великі витрати на обмін інформацією.[3]

Вікіноміка споріднена з краудсорсингом, аутсорсингом і практиками відкритих інновацій, але не тотожна жодному з цих понять. На відміну від звичайного аутсорсингу, що передбачає передавання завдання визначеному зовнішньому виконавцю, описувані у книзі моделі часто залучають відкриті спільноти або мережі учасників, які можуть самі пропонувати завдання, рішення й способи співпраці. Їхня участь може бути як оплачуваною, так і добровільною.[3][4]

Автори наголошують, що співпраця не обов'язково скасовує комерційну конкуренцію, управління чи право власності. Їхня основна теза полягає у зміні меж між діяльністю, організованою всередині компанії, і діяльністю, яку виконують зовнішні учасники та спільноти.[3]

Чотири принципи вікіноміки

Тепскотт і Вільямс виокремлюють чотири принципи, на яких, за їхнім визначенням, ґрунтується вікіноміка.[3]

  1. Відкритість (англ. openness) — готовність організацій використовувати зовнішні ідеї, відкривати частину інформації, застосовувати відкриті стандарти та співпрацювати за межами традиційної корпоративної структури. Відкритість не обов'язково означає відмову від усіх прав на інтелектуальну власність.
  2. Рівноправна мережева співпраця (англ. peering) — координація діяльності учасників без жорсткої вертикальної ієрархії, з більшою роллю добровільного внеску, репутації та компетентності. Автори наводять як приклади спільноти розробників Linux і редакторів Вікіпедії. Тут слово peering стосується організації співпраці, а не пірингу як взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж.
  3. Спільне використання ресурсів (англ. sharing) — надання іншим учасникам доступу до знань, даних, технологій, інфраструктури чи окремих результатів досліджень, коли це допомагає створювати додаткову цінність. У книжці це питання розглянуто також у зв'язку з ліцензуванням і захистом інтелектуальної власності.
  4. Діяльність у глобальному масштабі (англ. acting globally) — організація досліджень, розроблення й виробництва за участю людей та організацій з різних країн, використання міжнародних мереж знань і ланцюгів постачання. Цей принцип пов'язаний із глобалізацією економіки.

Сім моделей масової співпраці

У книзі описано сім моделей співпраці. Вони представлені в окремих розділах як різні способи залучення зовнішніх і внутрішніх учасників до створення знань, продуктів і послуг.[3][5]

Піонери рівноправної співпраці

«Піонери рівноправної співпраці» (англ. peer pioneers) — спільноти, учасники яких спільно розробляють продукти або створюють інформаційні ресурси, часто без централізованого корпоративного керування. Основними прикладами є Linux і Вікіпедія. Автори пов'язують їхню діяльність із можливістю розділити великий проєкт на окремі завдання, перевіряти внески інших учасників та координувати роботу через інтернет.[3]

Ідеагори

Ідеагори (англ. ideagoras; від idea — «ідея» та agora — «агора») — онлайн-майданчики, де зустрічаються замовники складних завдань і люди, які можуть запропонувати їхні розв'язки. У книжці розглянуто, зокрема, платформу InnoCentive, через яку організації публікували дослідницькі проблеми та пропонували винагороду за їх вирішення. Також згадано підходи Procter & Gamble до залучення сторонніх винахідників і використання зовнішніх розробок.[3][4]

На відміну від внутрішнього дослідницького підрозділу, ідеагора дає змогу звернутися до експертів, які не працюють у компанії та можуть мати досвід з інших галузей.

Прос'юмери

Прос'юмери (англ. prosumers; поєднання producer — «виробник» та consumer — «споживач») — користувачі, які не лише споживають товари чи послуги, а й беруть участь у їхньому створенні, удосконаленні або пристосуванні до власних потреб. Як приклади у книзі розглянуто створений користувачами цифровий вміст у віртуальному світі Second Life, а також модифікування продуктів, зокрема програм і пристроїв, самими користувачами.[3][4]

Автори розглядають таку участь як можливе джерело інновацій і спосіб отримання зворотного зв'язку від клієнтів, хоча вона порушує питання авторських прав, контролю якості та розподілу економічної вигоди.

Нові александрійці

«Нові александрійці» (англ. new Alexandrians) — модель колективного накопичення, відкриття та поширення знань, названа на честь Александрійської бібліотеки. Йдеться насамперед про наукові спільноти, цифрові сховища інформації та міжорганізаційні дослідницькі проєкти, у яких відкритий доступ до результатів може прискорювати нові відкриття. Одним із прикладів, обговорюваних авторами, є дослідження геному людини.[3][4]

Платформи участі

Платформи участі (англ. platforms for participation) — продукти або технологічні інфраструктури, власники яких надають зовнішнім розробникам та організаціям можливість створювати додаткові сервіси й рішення. Автори розглядають модель, за якої цінність формується не лише розробником платформи, а й навколишньою спільнотою користувачів та партнерів.[3]

Глобальний виробничий майданчик

«Глобальний виробничий майданчик» (англ. global plant floor) — модель кооперації підприємств, постачальників і розробників у міжнародних виробничих мережах. На відміну від попередніх моделей, вона охоплює також створення складних матеріальних виробів. Серед прикладів у книзі — Boeing та організація взаємодії із численними постачальниками під час розроблення й виготовлення літаків.[3][4]

Вікі-робоче середовище

Вікі-робоче середовище (англ. wiki workplace) — використання інструментів спільної роботи, внутрішніх спільнот і горизонтальних зв'язків між працівниками для обміну знаннями та координації діяльності. Автори вважають, що такі підходи можуть послаблювати ізоляцію корпоративних підрозділів, сприяти управлінню знаннями й поліпшувати взаємодію між командою та зовнішніми учасниками.[3]

Приклади з книги

Goldcorp Challenge

Одним із центральних прикладів, з якого починається книжка, є конкурс Goldcorp Challenge. У 2000 році канадська золотодобувна компанія Goldcorp, очолювана Робом Мак'юеном, оприлюднила геологічні дані про родовище поблизу Ред-Лейка в Онтаріо й запропонувала загальний призовий фонд 575 тисяч доларів США за пропозиції щодо пошуку покладів золота. За викладом Тепскотта і Вільямса, до аналізу долучилися понад тисячу учасників із приблизно 50 країн; серед них були не лише геологи, а й фахівці з інших дисциплін. Автори пов'язують результати конкурсу з подальшим виявленням перспективних ділянок родовища.[3][4]

Цей приклад ілюструє тезу, що оприлюднення завдання та вихідних даних іноді дає змогу знайти рішення поза межами компанії. Водночас значення конкурсного підходу для Goldcorp у книзі подано як конкретний успішний випадок, а не як гарантію результату для кожного підприємства.

Співпраця в цифрових та промислових проєктах

Інші приклади охоплюють розроблення Linux, колективне наповнення Вікіпедії, участь користувачів у створенні віртуального світу Second Life, співпрацю промислових підприємств із міжнародними постачальниками та обмін науковою інформацією. Книга поєднує історії волонтерських спільнот із прикладами комерційних компаній, щоб продемонструвати різні стимули та способи організації масової співпраці.[3][6]

Вікіноміка і трансакційні витрати

У розділі «Ідеальний шторм» (англ. The Perfect Storm) автори пояснюють економічні передумови співпраці через поняття трансакційних витрат і праці економіста Рональда Коуза «Природа фірми» (англ. The Nature of the Firm, 1937). Коуз досліджував, чому частину господарських операцій доцільно організовувати всередині фірми, а частину — через ринковий обмін. Одним із пояснень він вважав витрати на використання ринкового механізму, зокрема пошук інформації, узгодження умов та укладання угод.[7]

Спираючись на цей підхід, Тепскотт і Вільямс стверджують, що цифрові мережі знижують витрати на пошук партнерів, передачу інформації та координацію деяких видів діяльності поза фірмою. Звідси вони виводять можливість створення гнучкіших організацій, які покладаються на співпрацю із зовнішніми учасниками. Описане авторами переосмислення меж фірми іноді називають «інверсією закону Коуза», однак це їхня інтерпретація економічних наслідків нових технологій, а не окрема формальна теорема Коуза.[3][4]

У рецензії Федерального резервного банку Міннеаполіса зауважено, що інтернет-технології можуть знижувати не лише витрати на ринкові операції, а й витрати на координацію всередині компаній. Тому зниження комунікаційних витрат саме собою не доводить, що фірми неодмінно мають зменшуватися або передавати дедалі більше функцій зовнішнім учасникам.[4]

Участь читачів у створенні книги

Видання 2006 року також містило елемент експерименту з масовою співпрацею. У вступі автори розповіли, що залучили інтернет-користувачів до обговорення можливого підзаголовка. Останній розділ, The Wikinomics Playbook, був задуманий як запрошення спільно виробити практичні рекомендації на сайті книги, а не як завершений довідник, написаний усіма читачами до її виходу.[3][4]

Цю спробу поширити принципи вікіноміки на саму книгу рецензенти оцінювали по-різному: зокрема, в огляді Федерального резервного банку Міннеаполіса звернули увагу на проблеми структурованості та перевірки якості матеріалів, створюваних учасниками такого проєкту.[4]

Сприйняття та критика

Книга отримала помітний відгук у діловій пресі. У рецензії для The Guardian від 22 вересня 2007 року Емілі Белл позитивно оцінила її як доступний виклад змін у бізнесі, пов'язаних із Вебом 2.0, водночас звернувши увагу на надмірне захоплення авторів новими термінами та недостатню увагу до складнощів відкритої співпраці.[6]

В іншій рецензії The Guardian, опублікованій 15 вересня 2007 року, Рут Сандерленд відзначила цікаві практичні приклади, але розкритикувала складний стиль викладу й надто оптимістичні прогнози. Серед недостатньо висвітлених питань вона назвала безпеку, захист інтелектуальної власності, відбір і перевірку ідей, а також те, наскільки справедливим є розподіл винагород між компаніями та учасниками спільнот.[8]

В огляді Федерального резервного банку Міннеаполіса висловлено подібні застереження: відкриття корпоративної інформації може бути ризикованим, переваги масової співпраці залежать від обставин, а велика кількість внесків не гарантує якості результату. Окремо рецензент відзначив суперечність між закликом до відкритого обміну інформацією та традиційним захистом тексту книги авторським правом.[4]

Книгу також рецензували в академічних виданнях, зокрема в Journal of Communication (2008) та Journal of Information Technology & Politics (2008).[9][10]

Видання та продовження

Оригінальне видання вийшло 2006 року у видавництві Portfolio (Нью-Йорк) та мало 324 сторінки, ISBN 978-1-59184-138-8. У Великій Британії книгу видавало Atlantic Books; британське видання 2007 року також зафіксоване в бібліографічних каталогах.[1][5]

У квітні 2008 року видавництво Portfolio випустило розширене видання обсягом 368 сторінок. Відомості про обсяг видання 2008 року не слід переносити на перше видання 2006 року.[11]

28 вересня 2010 року Тепскотт і Вільямс опублікували продовження — «Макровікіноміка» (англ. Macrowikinomics: New Solutions for a Connected Planet). У ньому автори розширили сферу застосування своїх ідей від компаній та бізнес-моделей до суспільних інститутів, освіти, охорони здоров'я, науки, державного управління та інших галузей.[12]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Wikinomics: how mass collaboration changes everything. WorldCat (англ.). OCLC. Процитовано 13 жовтня 2026.
  2. ↑ Tapscott, Don; Williams, Anthony D. (2006). Wikinomics: How Mass Collaboration Changes Everything (англ.). New York: Portfolio. ISBN 978-1-59184-138-8.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Tapscott, Don; Williams, Anthony D. (2006). Wikinomics: How Mass Collaboration Changes Everything (англ.). New York: Portfolio. ISBN 978-1-59184-138-8.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н Wikinomics: How Mass Collaboration Changes Everything. The Region (англ.). Federal Reserve Bank of Minneapolis. 2007. Процитовано 13 жовтня 2026.
  5. ↑ а б Wikinomics: how mass collaboration changes everything. Open British National Bibliography (англ.). Процитовано 13 жовтня 2026.
  6. ↑ а б Bell, Emily (22 вересня 2007). There's gold in that thar web. The Guardian (англ.). Процитовано 13 жовтня 2026.
  7. ↑ Coase, R. H. (1937). The Nature of the Firm. Economica (англ.). 4 (16): 386—405. doi:10.1111/j.1468-0335.1937.tb00002.x.
  8. ↑ Sunderland, Ruth (15 вересня 2007). With a little help from your friends. The Guardian (англ.). Процитовано 13 жовтня 2026.
  9. ↑ Fuchs, Christian (2008). Book reviews: Wikinomics: How mass collaboration changes everything. Journal of Communication (англ.). 58 (2): 402—403. doi:10.1111/j.1460-2466.2008.00391_5.x.
  10. ↑ Hurwitz, Roger (2008). Wikinomics: How Mass Collaboration Changes Everything, by Don Tapscott and Anthony Williams. Journal of Information Technology & Politics (англ.). 5 (2): 259—262. doi:10.1080/19331680802294487.
  11. ↑ Wikinomics by Don Tapscott, Anthony D. Williams. Penguin Random House (англ.). 17 квітня 2008. Процитовано 13 жовтня 2026.
  12. ↑ Macrowikinomics by Don Tapscott, Anthony D. Williams. Penguin Random House (англ.). 28 вересня 2010. Процитовано 13 жовтня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).