Віктор Франке

Віктор Франке
Віктор Франке
нім. Victor Franke
	Гауптман Франке (1907).
Народився	21 липня 1865 ; Zlaté Horyd
Помер	7 серпня 1936 (71 рік) ; Гамбург, Німецький Рейх
Країна	Німеччина
Діяльність	офіцер
Знання мов	німецька
Учасник	Перша світова війна і German campaign in Angolad
Військове звання	генерал-майор
Нагороди
Лицарський хрест ордена Корони (Вюртемберг)	Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
	Медіафайли у Вікісховищі ;

Еріх Віктор Карл Август Франке (нім. Erich Victor Carl August Franke; 21 липня 1866, Цукмантель — 7 вересня 1936, Гамбург) — німецький офіцер, генерал-майор запасу рейхсверу. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія

Син землевласника. Франке розпочав свою військову кар'єру після закінчення середньої школи у 1887 році, вступивши до Сілезького саперного батальйону №6 у Найссе. 20 травня 1896 року він покинув Прусську армію, на той час у званні оберлейтенанта, і 26 травня 1896 року приєднався до Імперських сил самооборони Німецької Південно-Західної Африки. Лише через місяць він почав свою службу в Свакопмунді. Спочатку він служив окружним начальником Отжимбінгве, потім Омаруру. З кінця 1897 по березень 1898 року він брав участь у боротьбі з кланом Свартбуї. У 1899 році він прийняв керівництво округом Оутджо, звідки вирушив у велику дослідницьку поїздку в північний і на той час практично невідомий Овамболенд. В 1901 він став окружним начальником Сесфонтейна, а в 1903 році отримав звання гауптмана і повернувся в Омаруру.

У 1904 році Франке брав участь у військових конфліктах між самообороною та повстанцями Бондельсварта на півдні країни. Отримавши звістку про повстання гереро в районі Окаханджі, він і його рота здійснили 400-кілометровий, тривалістю чотири з половиною дні, суворий похід, унікальний в історії самооборони, і після важких боїв вибили гереро з Окаханджі та Омаруру. Франке не брав участі у вирішальній битві при Ватерберзі.

Щоб пережити труднощі, згідно з його щоденниками, він неодноразово вдавався до морфію. Згідно чуток, Франке пристрастився до алкоголю та морфію, а його місцева коханка народила від нього дітей, докладнішої інформації про яких немає^[1].

Після війни з гереро Франке повернувся до командування в Оутджо, звідки здійснив кілька походів в Овамболенд і уклав договори про захист із п'ятьма племенами, що там жили. В 1910 році він отримав звання майора.

На початку Першої світової війни німецького окружного гауптмана Оутджо Ганса Шульце-Єну було вбито у форті Науліла в сусідній португальській колонії Ангола. 18 грудня 1914 року загін під командуванням Віктора Франка штурмував форт у битві при Наулілі. У листопаді 1914 року, після загибелі командира самооборони Йоахіма фон Гейдебрека, Франке був призначений оберстлейтенантом і командувачем імперськими силами самооборони в Німецькій Південно-Західній Африці. 9 липня 1915 року Франке здався в Хорабі переважаючим за чисельністю силам оборони Союзу, що наступали з Південної Африки, рятуючи німецькі збройні сили від нищівної поразки, і підписав протокол про капітуляцію. Пізніше дехто звинувачував його в безчесті. До кінця війни Франке був інтернований на фермі Окавайо поблизу Карибіба. Після закінчення війни та повернення до Німеччини у 1920 році президент Фрідріх Еберт присвоїв йому звання генерал-майора запасу, і він вийшов у відставку.

В 1921 році Віктор Франке одружився у Гамбурзі з Марією Дікманн, дочкою оптового торговця, і з 1927 по 1930 рік жив фермером у маєтку Гросс-Швасс недалеко від Ростока. Франке, який страждав на хронічні тропічні захворювання з моменту прибуття в Німецьку Південно-Західну Африку, спочатку переїхав з дружиною в родовий маєток у Сан-Паулу з фабрикою мінеральної води в Ітажаї через погіршення здоров'я. Пізніше вони переїхали до Жоїнвіль, але у 1936 році через погіршення здоров'я він був змушений повернутися до Німеччини, де сподівався отримати медичну допомогу в Інституті тропічної медицини імені Бернгарда Нохта в Гамбурзі. Він помер бездітним у Гамбурзі 7 вересня 1936 року.

Після кремації, з невідомих причин, його прах вирушив у подорож через Берлін до Бразилії. Його вдові, Марії Франке, ймовірно, було відмовлено у дозволі поховати урну в Омаруру. Останки Віктора Франку були остаточно поховані на цвинтарі Ольсдорф у Гамбурзі 2 вересня 1957 року. Могила розташована у квадраті P7 над Старим гамбурзьким меморіальним цвинтарем.

Нагороди

Столітня медаль
Медаль «За кампанію в Південно-Західній Африці» з п'ятьма застібками
Орден Червоного орла 3-го класу з мечами і короною
Орден Корони (Пруссія) 4-го класу з мечами
Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років)
Рятувальна медаль
Орден «За військові заслуги» (Баварія) 3-го класу з мечами
Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу
Орден Вюртемберзької корони, лицарський хрест з мечами і левами
Pour le Mérite (2 листопада 1905)^[2]

Вшанування пам'яті

У 1904 році муніципалітет Омаруру спорудив на честь Віктора Франке меморіальну вежу — Вежу Франке, яка збереглася до наших днів.
Важкий шлях із півдня Південно-Західної Африки в Окаханджу став легендарною частиною німецької колоніальної історії, надихнувши на написання безлічі книг та захоплюючих розповідей про битви. Зокрема життя Віктора Франке здобуло широку популярність у 2003 році завдяки роману Гергарда Зейфріда «Гереро». Основним джерелом інформації для автора книги послужили докладні щоденники Франке, що зберігаються у Федеральному архіві в Кобленці за номером BArch NL 30/1–16. Видавництво «Namibiana Buchdepot», що опублікувало у 2003 році перший том щоденників Франке, наразі редагує наступні щоденники Франке у трьох томах.
У колишньому домі Франке в Оутйо знаходиться музей Оутйо, також відомий як дім-музей Франке.

Примітки

↑ Gisela Graichen; Horst Gründer: Deutsche Kolonien, Traum und Trauma. Ullstein Tb 2007, ISBN 3-548-36940-5, S. 139.
↑ Preußisches Kriegsministerium (Hrsg.): Rangliste der Königlich Preußischen Armee und des XIII. (Königlich Württembergischen) Armeekorps für 1914. E.S. Mittler & Sohn, Berlin 1914, S. 1351.

Література

Heribert Sturm: Biographisches Lexikon zur Geschichte der böhmischen Länder. Herausgegeben im Auftrag des Collegium Carolinum (Institut), Bd. I, 1979, R. Oldenbourg Verlag München Wien 1979, ISBN 3-486-49491-0, S. 376
Mährisch-schlesische Heimat. (MSH), I (1955/1956) - 20 (1975), Bd. 11 (1960), S. 230.
Die Tagebücher des Schutztruppenoffiziers Victor Franke. Band 1, Delmenhorst 2003, ISBN 3-936858-00-4.
Richard Hennig: Deutsch-Südwest im Weltkriege. Verlag Süsseroth GmbH, Berlin 1920.
Wilhelm Rohr: Franke, Erich Victor Carl August. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 5, Duncker & Humblot, Berlin 1961, ISBN 3-428-00186-9, S. 347 f. (Digitalisat). mit weiterer Literatur

Посилання

[gg139-1] Gisela Graichen; Horst Gründer: Deutsche Kolonien, Traum und Trauma. Ullstein Tb 2007, ISBN 3-548-36940-5, S. 139.

[Rangliste1914-2] Preußisches Kriegsministerium (Hrsg.): Rangliste der Königlich Preußischen Armee und des XIII. (Königlich Württembergischen) Armeekorps für 1914. E.S. Mittler & Sohn, Berlin 1914, S. 1351.

[1]

[2]