Віктор Міркін

Віктор Міркін
Загальна інформація
Народження	19 грудня 1909  Катеринослав, Російська імперія
Смерть	24 листопада 1944 (34 роки)  Громаньї  (вогнепальна рана )
Alma Mater	Паризький університет
Військова служба
Війни / битви	Битва за Бір-Хакейм
орден Почесного легіону
Віктор Міркін у Вікісховищі

Віктор Міркін (19 грудня 1909, Катеринослав, Російська імперія — 24 листопада 1944, Громаньї, Франція) — французький адвокат єврейського походження, діяч сіоністського руху. Учасник Другої світової війни.

Народився 19 грудня 1909 року в Російській імперії, у місті Катеринослав (нині Дніпро, Україна).

1925 року родина Міркіна емігрувала до Франції. Там навчався в ліцеї Пастера, а згодом закінчив юридичний факультет Сорбонни. Пройшовши військову службу, почав адвокатську роботу в Колегії адвокатів Парижа.

У 1930-х роках брав участь у діяльності сіоністської організації Бейтар у Ризі. На курсах оборонного спорту, організованих Бейтаром, працював заступником Єремії Гальперна. Згодом емігрував до Великої Британії, де також працював у колегії адвокатів, а 1937 року оселився в місті Хайфа у Палестині. Там працював заступником директора Палестинського єврейського колонізаційного товариства, відповідав за управління сільськогосподарськими колоніями, створеними Едмоном де Ротшильдом.

З початком бойових дій Другої світової війни Міркіна мобілізували та відправили у Сирію. У липні 1940 року був демобілізований.

У жовтні того ж року приєднався до «Вільної Франції» Шарля де Голля. У складі 1-го полку морської піхоти брав участь у війні в Лівійській пустелі. Згодом отримав звання капітана і брав участь у Сирійсько-Ліванській кампанії, під час якої в червні 1941 року дістав осколкове поранення.

У січні 1942 року переведений до 2-ї вільної французької бригади, у складі якої у квітні того ж року продовжив воювати в Лівії. У жовтні брав участь у другій битві при Ель-Аламейні, а на початку 1943 року — в Туніській кампанії. З вересня 1943 року служив у штабі 1-ї французької вільної дивізії. У травні 1944 року воював в Італії.

У серпні 1944 року брав участь в операції «Драгун» з висадки військ союзників на півдні Франції. Брав участь у звільненні від нацистських військ Тулона. В одному з боїв 23 серпня Міркіну вдалося з допомогою двох танків домогтися капітуляції 800 німецьких солдатів. Згодом був підвищений до звання командира батальйону й очолив штаб 4-ї французької вільної бригади.

20 листопада 1944 року Міркін зазнав ушкоджень від вибуху міни під час бою поблизу Роншама. 24 листопада поблизу Громаньї Міркін загинув у бою, діставши вогнепальне поранення в голову. Похований у Національному некрополі Ружмона.

• Орден Почесного легіону
• Медаль Опору
• Орден Визволення (посмертно, 7 липня 1945)^[1]

• Broche, François. L'épopée de la France libre : 1940—1946, Paris, Pygmalion, 2000 ISBN 2-85704-633-2. (фр.)
• Marcot, François. Dictionnaire historique de la résistance, Robert Laffont, 2006 ISBN 2-221-09997-4. (фр.)
• Mémorial des Compagnons 1940—1945 : Compagnons morts entre le 18 juin 1940 et le 8 mai 1945, Paris, Imprimerie nationale, 1961. (фр.)
• Notin, Jean-Christophe. 1061 compagnons: Histoire des Compagnons de la Libération, Éditions Perrin, 2000, 822 p. ISBN 2-262-01606-2. (фр.)
• Trouplin, Vladimir. Dictionnaire des Compagnons de la Libération, Elytis, 2010, 1230 p. ISBN 2-356-39033-2. (фр.)
• Wieviorka, Olivier. Histoire de la Résistance : 1940—1945, Paris, Éditions Perrin, 2013, 575 p. ISBN 978-2-262-02799-5. (фр.)
• Российское зарубежье во Франции, 1919—2000 : биогр. слов. : в 3 т / под общ. ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. — М. : Наука: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — Т. 2. — ISBN 978-5-02-036267-3. (рос.)