Відпуст

Відпуст (грец. απολυσις) — у Православ'ї це сооблива молитва, яка читається на закінчення богослужіння священником, стоячи на амвоні обличчям до людей.^[1] Часто при відпусті священник або єпископ благословляє людей.^[2]

Розрізняють два види відпустів — великий і малий. Великий відпуст вживається під час Літургії, Великої Вечірні та Утрені (якщо вона відбувається в неділю або на свято, яке містить читання Євангелія у вранішній службі). Відпуст також може містити частини, специфічні для поточного дня тижня, свята або певного періоду богослужбового циклу, самої служби, або ж святого, на честь якого побудовано храм.

У католицькій традиції «відпуст» (індульгенція) — це особлива духовна ласка, яку Церква надає вірним для часткового або повного усунення так званої тимчасової кари за гріхи, уже прощені в сповіді. Гріх прощається через покаяння і сповідь, але після прощення лишаються певні духовні наслідки або «кара». Відпуст має допомогти звільнитися від цієї кари. Ця традиція має дуже давнє коріння, започаткована приблизно з III—VI ст., коли суворі публічні покути могли скорочуватися або замінюватися іншими покутними діями. Як оформлена система відпустів, пов'язана з паломництвами, храмами, вівтарями, святами й особливими молитвами, вона особливо розвинулася в середньовічній Західній Церкві, приблизно з XI—XIII ст. Ця практика діє дотепер у Католицькій Церкві. Її сучасне розуміння було переглянуте й упорядковане після Другого Ватиканського собору, зокрема апостольською конституцією Павла VI Indulgentiarum doctrina 1967 року.^[3] Тепер відпусти не вимірюються «днями» чи «роками», як у давнішій практиці, а поділяються на повні (звільнення від усієї тимчасової кари) й часткові (звільнення лише від її частини). Ще з середньовіччя Папа Римський чи архієпископи могли «наділяли відпустами» храми, каплиці чи навіть вівтарі, де вірні, відвідавши це місце у певне свято, помолившись і висповідавшись, могли отримати відпуст.

Українська греко-католицька церква, яка є Східною Католицькою Церквою в єдності з Римом, менше наголошує на юридичній мові відпустів, ніж латинська. У практиці УГКЦ частіше говорять про покаяння, сповідь, молитву, прощі, духовну користь тощо. Наприклад, відпуст у Зарваниці, де розташований всесвітній марійський відпустовий центр — це паломницьке свято, під час якого вірні прибувають до Зарваницької святині для молитви, сповіді, причастя і можуть також отримати церковний відпуст у властивому значенні — індульгенцію.^[4]