YaChudo

Віджаянагара (місто)

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Віджаянагара.


Віджаянагар
Координати 15°19′30″ пн. ш. 76°27′54″ сх. д. / 15.325° пн. ш. 76.465° сх. д.
Країна
 Індія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РайонВіджаянагар
Площа650 км² Редагувати інформацію у Вікіданих
GeoNames8133989
OSM ↑12255259 ·R (Vijayanagara District)
Віджаянагар. Карта розташування: Індія
Віджаянагар
Віджаянагар
Віджаянагар (Індія)
Мапа
CMNS: Віджаянагар у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Віджаянагара (означає «Місто Перемоги») — колишня столиця історичної Віджаянагарської імперії[2]. Розташоване на берегах річки Тунґабгадра, воно простягалося на великій території та охоплювало об'єкти в сучасних районах Віджаянагар, Балларі та прилеглих землях. Частина руїн Віджаянагара, відома як Пам'ятки Гампі, внесена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО[3].

Гампі — давнє людське поселення, згадуване в індуїстських текстах, містить храми та пам'ятки довіджаянагарського періоду[4]. На початку XIV століття панівні династії Какатії, Ядави з Девагірі, Хойсали та короткочасне королівство Кампілі, які населяли плато Декан, зазнали вторгнення та розграбування з боку військ династії Халджі, а пізніше Туґлак Делійського султанату[5].

Місто Віджаянагара було засноване на цих руїнах братами Сангама, які служили воїнами в королівстві Кампілі під проводом Кампалідеварая[2][5][6]. Місто стрімко зростало. Імперія слугувала бастіоном проти мусульманських султанатів на півночі, що сприяло відродженню індуїстського культурного й наукового життя, розвитку багатоконфесійного життя, розвитку інфраструктури та економіки[2][7][8]. Поряд із індуїзмом Віджаянагара приймало громади інших віросповідань, таких як Джайнізм та Іслам, що призвело до створення багатоконфесійних пам'яток і взаємовпливу культур[9][10]. Хроніки перських та європейських мандрівників описують Віджаянагару як надзвичайно багате й квітуче місто.

До 1500 року Гампі-Віджаянагара був другим за величиною середньовічним містом у світі (після Пекіна) і, ймовірно, найбагатшим в Індії того часу, приваблюючи купців із Персії та Португалії[11][12].

Однак війни між мусульманськими султанатами та Віджаянагарою тривали протягом усього XVI століття. У 1565 році правитель Віджаянагари Рамарая Аравіду потрапив у полон і був страчений[13][14], а місто впало під натиском коаліції деканських султанатів. Захоплена столиця грабувалася та руйнувалася протягом 6 місяців, після чого перетворилася на руїни[3][15][16].

Розташування та історія

Гампі-Віджаянагара на початку XVI століття. Священний центр включав головні індуїстські храми та ринки; міське ядро охоплювало царський центр; передмістя простягалися від сучасного Ґанґаваті до Хосапете.[17][18]

Віджаянагара розташована у сучасному індійському штаті Карнатака, уздовж берегів річки Тунґабгадра. Місто швидко виросло з давнього паломницького центру в XIII столітті до столиці Віджаянагарської імперії на початку XIV століття, перетворившись на велике місто площею близько 650 км² на початку XVI століття[18]. До 1500 року воно стало другим за величиною містом у світі після Пекіна[11][12]. Спогади іноземців оцінюють населення приблизно в 500 000 осіб, хоча деякі дослідники вважають цю оцінку перебільшеною або, навпаки, занадто консервативною[11][12][18].

Архітектура столиці навмисно гармоніювала з природним ландшафтом міста ще від часів Рами[19]. Віджаянагара була заснована навколо релігійного індуїстського храмового комплексу Пампа Тіртха та Кішкіндха, які вже існували в Гампі. Назва центральної частини міста, Гампі, походить від імені Пампа — іншого імені богині Парваті в індуїстській теології. За Стхала-пураною, Парваті (Пампа) вела аскетичний спосіб життя на берегах річки Тунгабхадра, на пагорбі Хемакута, щоб здобути прихильність аскета Шиви та повернути його до сімейного життя. Шива також відомий як Пампапаті («чоловік Пампи»)[20], а річка стала відома як Пампа[21]. Санскритське слово Pampa трансформувалося в слово мовою каннада Hampa, а місце, де Парваті досягла своєї мети, стало називатися Гампе або Гампі[20][21][22]. Релігійне значення міста також пов'язане з розділами епосу Рамаяна, де Рама та Лакшмана зустрічають Ханумана, Сугріву та мавпяче військо у пошуках викраденої Сіти[23].

До заснування міста Гампі відвідували індуїсти та правителі різних династій. Царі Імперії Хойсала будували й підтримували паломницький центр у Гампі до XIV століття[23][24][25]. На початку XIV століття армії Делійського султанату під проводом Ала уд-Діна Халджі, а згодом Мухаммада бін Туґлака, вторглися на південь Індії та розграбували її. Імперія Хойсала та храмові міста, такі як Халебід, Белур і Соманатхапура, зазнали руйнувань[26][27][5]. З руїн цього колапсу постала Віджаянагарська імперія та її нова столиця. Місто заснували брати Харіхара I та Букка з династії Сангама[28].

Статуя Угранарасімхи в Гампі

У X столітті місто вже було священним місцем паломництва для послідовників Шиви. У XIV—XVI століттях воно перетворилося на найпотужніший міський центр у Декані й увійшло до десятки найбільших міст світу. Португальські та перські купці описували його як дивовижне досягнення містобудування[29].

Місто було оплотом індуїстських цінностей, протистоячи експансії мусульманських султанів з півночі, які незабаром об'єдналися навколо Голконди[29]. Династія Сангама вела постійні війни з Бахманідським султанатом. Пізніше султанат Бахмані розпався на п'ять султанатів. Правитель Крішнадеварая після битви при Райчурі зберіг владу одного із султанів, щоб запобігти подальшому роздробленню. Однак наступним царям Віджаянагара довелося протистояти коаліції мусульманських держав[30]. Віджаянагара встановила дружні відносини з Португальською імперією, дозволивши їй захопити Гоа. У відповідь деканські султанати об'єдналися проти Віджаянагари[31].

Тривала війна призвела до битви при Талікоті у 1565 році, яка відбулася приблизно за 175 км на північ. Вона завершилася полоном і стратою регента Рамарая Аравіду, панікою у військах Віджаянагари та нищівною поразкою[13][32][30]. Армія султанатів увійшла до Віджаянагари, грабувала, нищила та спалювала його протягом кількох місяців. Про це свідчать пласти деревного вугілля, розтріскані від високої температури фундаменти й обвуглені архітектурні деталі, знайдені археологами. Місто було залишене жителями й відтоді перетворилося на руїни[33][16][34].

Італієць Чезаре Федерічі, який писав через два роки після поразки імперії, зазначав: «Місто Беценегер (Віджаянагара) не повністю зруйноване, будинки все ще стоять, але порожні, і в них не живе ніхто, крім тигрів та інших диких звірів»[35].

Археологічні дані свідчать про те, що хоча міське поселення було покинуте, низка сільських поселень у столичному регіоні не спорожніла повністю. Деяка кількість населення залишилася в регіоні (хоча немає точної оцінки того, скільки саме), а низка поселень, заснованих у період Віджаянагари, залишаються заселеними донині[35].

Руїни міста були заново відкриті для наукового світу на початку XIX століття британським дослідником і картографом полковником Коліном Маккензі[36].

Опис

Найдавніша відома карта Віджаянагари, складена за кресленнями 1785 року, опублікована в 1820 році

Назва міста перекладається як «Місто Перемоги» (від санскритського vijaya — перемога, та nagara — місто). Як багата столиця наймогутнішого південноіндійського царства свого часу, Віджаянагара приваблювала мандрівників з усього світу[37].

Після розгрому Делі Тимуром Північна Індія залишалася слабкою та роздробленою. Південна Індія перебувала в кращому становищі, а найбільшим і наймогутнішим із південних королівств було Віджаянагара. Ця держава та місто приваблювали багатьох індуїстських біженців із півночі. З сучасних описів випливає, що місто було багатим і надзвичайно красивим — «око не бачило, а вухо не чуло про жодне місце на землі, схоже на це», — зазначає Абдур-Раззак із Центральної Азії. Тут були аркади та розкішні галереї для базарів, а над усім цим височів палац короля, оточений «численними струмками та річками, що текли по каналах із тесаного, відполірованого й рівного каменю». Усе місто було сповнене садів, і саме завдяки їм, як пише італійський мандрівник Ніколо Конті, що відвідав місто у 1420 році, його окружність становила шістдесят миль. Пізнішим відвідувачем був Паес, португалець, який прибув у 1522 році після відвідин італійських міст епохи Відродження. Місто Віджаянагара, за його словами, «таке ж велике, як Рим, і дуже мальовниче»; воно сповнене чарівності та дивовижності завдяки незліченним озерам, водним артеріям та фруктовим садам. Це «найзабезпеченіше місто у світі», і «усе тут у надлишку». Палати палацу були оздоблені великою кількістю слонової кістки, а у верхній частині були викарбувані троянди та лотоси — «воно настільки багате й прекрасне, що навряд чи десь ще можна знайти щось подібне».

Зруйноване місто є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, відомим як «Пам'ятки Гампі». Упродовж тривалого часу існувало занепокоєння щодо пошкодження пам'яток через інтенсивний рух транспорту й будівництво мостів поблизу. ЮНЕСКО навіть уносило Гампі до списку об'єктів під загрозою знищення, але пізніше виключило його після вжиття заходів щодо збереження території[39].

Сучасні дослідники зазначають:

Масивні стіни, сліди яких можна побачити й досі, оточували територію площею понад шістдесят квадратних миль, значну частину якої займали поля та сади, що зрошувалися каналами від річки. Чисельність населення неможливо точно оцінити, але, судячи з мірок XV століття, вона, безперечно, була дуже великою. Переважна більшість будинків, звісно, була невеликою й непримітною, але серед них розкидані палаци, храми, громадські будівлі, широкі вулиці з магазинами, затінені деревами, жваві ринки та все, що властиво великому й заможному місту. Головні споруди були зведені в традиційному індуїстському стилі, прикрашені орнаментальним різьбленням, і тих уламків, що збереглися, цілком достатньо, щоб зрозуміти захоплення людей, які бачили місто в часи його розквіту.

Історик Санджай Субрахманьям зазначає, що Віджаянагара, можливо, була одним із трьох центрів цього періоду з населенням понад 100 000 осіб у Південній Індії, і що, за сучасними даними та тим, що залишилося від його простору, власне місто та передмістя мали населення від 500 000 до 600 000 осіб. Він зазначає, що Домінго Паес оцінював його розмір у 100 000 будинків[41].

Територія

Археологічний комплекс Віджаянагари включає:

  • Гампі — об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО.
  • Анегунді — на північному березі річки Тунґабгадра в районі Коппал.
  • Камалапура — храмове містечко на південний схід від Царського центру, де розташований археологічний музей.
  • Госапет — місто та залізничний вузол на південний захід.
  • Численні пам'ятки, розташовані у навколишніх районах.

Див. також

Примітки

  1. ↑ 450 Years Ago, This Battle Changed the Course of Indian History // історія
  2. ↑ а б в Vijayanagara, Encyclopaedia Britannica
  3. ↑ а б Anila Verghese, 2002, pp. 1—18
  4. ↑ Fritz та Michell, 2016, pp. 12—33, 66—69.
  5. ↑ а б в David M. Knipe (2015). Vedic Voices: Intimate Narratives of a Living Andhra Tradition. Oxford University Press. с. 38—39. ISBN 978-0-19-026673-8.
  6. ↑ Burton Stein (1989). The New Cambridge History of India: Vijayanagara. Cambridge University Press. с. 18—19. ISBN 978-0-521-26693-2.
  7. ↑ Verghese, Anila; Eigner, Dieter (1998). A Monastic Complex in Vithalapura, Hampi Vijayanagara. South Asian Studies. 14 (1): 127—140. doi:10.1080/02666030.1998.9628555.
  8. ↑ Fritz, John M. (1986). Vijayanagara: Authority and Meaning of a South Indian Imperial Capital. American Anthropologist. 88 (1): 44—55. doi:10.1525/aa.1986.88.1.02a00030. S2CID 143926888.
  9. ↑ Fritz та Michell, 2016, pp. 77—81, 97.
  10. ↑ Catherine B Asher (1985), 'Islamic Influence and the Architecture of Vijayanagara', in A. L. Dallapiccola et al (Eds), Vijayanagara: City and Empire— New Currents of Research, Weisbaden: Steiner Verlag, pp. 188-95
  11. ↑ а б в Michael C. Howard (2011). Transnationalism and Society: An Introduction. McFarland. с. 77—78. ISBN 978-0-7864-8625-0.
  12. ↑ а б в Nicholas F. Gier (2014). The Origins of Religious Violence: An Asian Perspective. Lexington. с. 11—14. ISBN 978-0-7391-9223-8., Цитата: «In its peak of glory, ca. 1500, with a population of about 500,000 and sixty square miles in area, Vijayanagara was the second largest city in the world behind Beijing.»
  13. ↑ а б Hermann Kulke; Dietmar Rothermund (2004). A History of India. Routledge. с. 191. ISBN 978-0-415-32920-0.
  14. ↑ Eaton, 2006, pp. 98.
  15. ↑ Fritz та Michell, 2016, pp. 11—23.
  16. ↑ а б Lycett, Mark T.; Morrison, Kathleen D. (2013). The Fall of Vijayanagara Reconsidered: Political Destruction and Historical Construction in South Indian History 1. Journal of the Economic and Social History of the Orient. 56 (3): 433—470. doi:10.1163/15685209-12341314.
  17. ↑ Verghese, Anila (2000). Archaeology, Art and Religion: New Perspectives on Vijayanagara. Oxford University Press. с. vi—viii. ISBN 978-0-19-564890-4.
  18. ↑ а б в KD Morrison and CM Sinopoli (2006), Vijayanagara: Archaeological Explorations, J. Fritz et al (eds.), VPR Monograph, Manohar, pages 423—434
  19. ↑ Dallapiccola, Anna (1998). Gods, Patrons and Images: Stone Sculpture at Vijayanagara. Paradigms in Indian Architecture (English) (вид. 1st). Routledge. с. 141. ISBN 9781315026923.
  20. ↑ а б Fritz та Michell, 2016, pp. 14—15.
  21. ↑ а б Anila Verghese, 2002, pp. 6—7, 40, 92
  22. ↑ Devakunjari, D. (2007). World Heritage Series: Hampi. Delhi: Eicher Goodearth Ltd, for Archaeological Survey of India. с. 8. ISBN 978-81-87780-42-7.
  23. ↑ а б Kaminsky, Arnold P.; Long, Roger D. (2016). Nationalism and Imperialism in South and Southeast Asia. Taylor & Francis. с. 75—76. ISBN 978-1-351-99742-3.
  24. ↑ Devaraj, D. V.; Patil, C. S. (1987). Vijayanagara, Progress of Research. Directorate of Archaeology & Museums. с. 112—113.
  25. ↑ Burton Stein (1989). The New Cambridge History of India: Vijayanagara. Cambridge University Press. с. 31—32. ISBN 978-0-521-26693-2.
  26. ↑ Abraham Eraly (2015). The Age of Wrath: A History of the Delhi Sultanate. Penguin Books. с. 155—157. ISBN 978-93-5118-658-8.
  27. ↑ Roshen Dalal (2002). The Puffin History of India for Children, 3000 BC – AD 1947. Penguin Books. с. 195. ISBN 978-0-14-333544-3.
  28. ↑ Sen, Sailendra (2013). A Textbook of Medieval Indian History. Primus Books. с. 103—106. ISBN 978-9-38060-734-4.
  29. ↑ а б Kale, Vishwas S. (2014). Landscapes and Landforms of India. Springer Science+Business Media. с. 200. ISBN 9789401780292.
  30. ↑ а б Jackson, William J. (2002). Vijayanagara Voices: Exploring South Indian History and Hindu Literature. Cambridge University Press. с. 209. ISBN 9781317001935.
  31. ↑ Kohn, George Childs (2013). Dictionary of Wars. Routledge. с. 526. ISBN 9781135954949.
  32. ↑ Eaton, 2006, pp. 96—101.
  33. ↑ Fritz та Michell, 2016, p. 23.
  34. ↑ Verghese, Anila (2004). Deities, cults and kings at Vijayanagara. World Archaeology. 36 (3): 416—431. doi:10.1080/1468936042000282726812a. S2CID 162319660.
  35. ↑ а б Falconer, Steven E.; Redman, Charles L. (2009). Polities and Power: Archaeological Perspectives on the Landscapes of Early States. University of Arizona Press. с. 37. ISBN 9780816526031.
  36. ↑ Vijayanagara Research Project at the British Library. blogs.bl.uk (англ.). Процитовано 6 травня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  37. ↑ Pratap, Vijaya (18 лютого 2017). Revisiting history. The New Indian Express (англ.). Процитовано 6 червня 2025.
  38. ↑ Nehru, Jawaharlal (2004). The Discovery of India. Penguin Books India. ISBN 978-0-14-303103-1., стор. 257
  39. ↑ Hampi no more on list of endangered heritage sites. The Hindu. 2 серпня 2006.
  40. ↑ Moreland, W. H.; Chatterjee, Atul Chandra (1962) [first edition 1936]. A Short History of India (вид. 4th). New York: David McKay. с. 177.
  41. ↑ Subrahmanyam, Sanjay (2002). The Political Economy of Commerce: Southern India 1500–1650. Cambridge University Press. с. 22, 23. ISBN 9780521892261.

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).