YaChudo

Втікачі (опера)

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Опера «Втікачі»
КомпозиторВериківський Михайло Іванович Редагувати інформацію у Вікіданих
Автор лібретоВериківський Михайло Іванович Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова лібретоукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Джерело сюжетуДорогою ціною Редагувати інформацію у Вікіданих
Рік створення1948 Редагувати інформацію у Вікіданих
Перша постановка13 листопада 1957 Редагувати інформацію у Вікіданих
Інформація у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Втікачі.
М. І. Вериківський. «Втікачі» за оповіданням «Дорогою ціною» М. М. Коцюбинського. Фрагмент лібрето. Автограф. 1948 р. ЦДАМЛМ України, ф. 1250, оп. 1, од. зб. 71, арк. 1.

«Втікачі» — камерна опера Михайла Вериківського, написана 1948 року на власне лібрето за мотивами повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною». Композитор визначив жанр твору як «оперний етюд у трьох фрагментах», що відповідає його камерному характеру, фрагментарній композиції та зосередженню на психологічному розвитку образів.

Сюжет і персонажі

Дійові особи:

  • Соломія — сопрано;
  • Остап — тенор.

У літературі наводяться назви трьох частин: «Біля перелазу», «В дорозі», «На полонині». Назва останньої потребує перевірки за авторським рукописом, оскільки відповідні події повісті Михайла Коцюбинського розгортаються в дунайських плавнях[1].

Вибір літературної першооснови — повісті про втечу кріпаків за Дунай у пошуках волі — органічно вписується у творчий доробок композитора, значною мірою зорієнтований на національно-історичну тематику. Більшість його оперних творів написано за творами класиків української літератури: Тараса Шевченка («Сотник», «Наймичка»), Миколи Гоголя («Вій»), Леоніда Глібова («Байка про Будяка й Троянду»).

Повість Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», написана у 1899—1901 роках і вперше опублікована 1902 року, відтворює події 1834—1836 років — часу після ліквідації Задунайської Січі, коли в Україні ще існувало кріпацтво, а втеча за Дунай залишалася одним зі шляхів пошуку особистої свободи[2].

Звернення Вериківського до повісті «Дорогою ціною» було закономірним виявом його сталого інтересу до історичної тематики. Як зазначала музикознавиця Надія Некрасова-Яворська, композитора привабили «значущість змісту, прекрасний образний текст, сила характерів головних героїв, у чиїх серцях могутньо лунала пісня волі…». На думку дослідниці, стійкий інтерес композитора до історичної тематики повною мірою виявився і в цьому творі[3].

Композитор-лібретист виокремив із повісті три композиційно завершені епізоди, що відповідає авторському визначенню твору як «оперного етюду у трьох фрагментах». Як зазначає Наталія Толошняк, кожен із них є завершеним епізодом і водночас складовою цілісної драматургії твору[4][5].

На думку Ніни Шурової, Вериківський оригінально переосмислив драматичний і насичений подіями твір Михайла Коцюбинського, виразно посиливши в ньому оповідальне начало. Для композитора важливими були не стільки самі події, скільки переживання та почуття героїв, психологічні деталі й музичне розкриття їхніх характерів. Як зазначає В. Остапчук, жанрові особливості опери зумовили її лаконізм і камерність: твір не потребує великої сцени, складних декорацій та значної кількості виконавців[6].

Драматургія «Втікачів» має риси, близькі до моноопери: психологічну зосередженість, камерність, переважання внутрішньої дії та монологічного висловлювання. Твір можна розглядати «Втікачів» як своєрідну «дуооперу», оскільки драматургія твору вибудовується навколо двох головних персонажів — Остапа і Соломії. Таке осмислення жанрової природи твору дає ключ до розуміння його драматургії[2].

Для досягнення драматургічної цілісності Вериківський наділив героїв лейтмотивами, найважливішим серед яких є лейтмотив Соломії. Значну роль відіграють оркестровий супровід і самостійні оркестрові епізоди. У перших двох фрагментах більше уваги приділено образу Соломії, тоді як третій фактично є монологом Остапа. Кожен із них по-своєму розкриває історію трагічного кохання героїв, що завершується загибеллю Соломії[4].

Опера «Втікачі» є сміливим жанровим експериментом, спрямованим на оновлення музично-театральної мови в контексті національно-психологічної драми. Саме експериментальна жанрова природа твору визначає його новаторське місце у творчості Вериківського[2].

Сценічна доля твору

Опера мала складну сценічну долю. Негативне ставлення офіційної критики після постанови ЦК КП(б)У «Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва в Україні» від 23 травня 1948 року призвело до того, що за життя композитора твір не був поставлений на театральній сцені. Як писав Вериківський у щоденнику, «у Спілці композиторів „Втікачів“ поховали по першому розряду»[7].

Р. Розенберг наголошувала на сміливості творчого задуму Вериківського, який у складній суспільно-політичній ситуації 1948 року відійшов від усталених «канонів» дозволеної опери та звернувся до експериментальної камерної форми.

Почути виконання своєї опери композиторові все ж вдалося[2]. Прем'єра відбулася 13 листопада 1957 року в Києві у форматі радіовистави. На думку Л. Архімович, саме радіоформат дав змогу особливо виразно передати найтонші особливості камерного твору Вериківського, адже «найлегше зітхання, тихий шепіт мікрофон доносить до слухача якнайвиразніше»[1].

Перша сценічна постановка «Втікачів» відбулася вже в незалежній Україні — 10 березня 1996 року в київському Будинку актора у постановці театрального осередку «Бенефіс». Режисером вистави був Едуард Митницький, зять композитора[6].

Примітки

  1. ↑ а б Архімович, Л. (1970). Шляхи розвитку української радянської опери. Київ: Музична Україна. с. 342.
  2. ↑ а б в г Кармазін, А. О. (30 травня 2026). Опера «Втікачі» Михайла Вериківського в контексті культурно-мистецької спадщини України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Література та культура Полісся (укр.). 114 (28f): 154—161. doi:10.31654/2520-6966-2026-28F-114-154-161. ISSN 2618-0022.
  3. ↑ Некрасова, Н. (1996). У віддзеркаленні часу. Музика (5): 10—11.
  4. ↑ а б Остапчук В. Стильові особливості творчості М. Вериківського // Михайло Вериківський у контексті української музичної культури та освіти: зб. наук. пр. до 120-ї річниці з дня народження. Кременець: ВЦ КОГПА, 2016. С. 80–87
  5. ↑ Толошняк Н. Камерна опера М. Вериківського // Музика. Київ, 1986. № 6 (65). С. 20–21.
  6. ↑ а б Шурова Н. Майстер сучасної опери // Михайло Іванович Вериківський: погляд з 90-х: зб. наук. ст. / ред.-упоряд. О. Торба. Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1997. С. 12–15
  7. ↑ Розенберг Р. О своеобразии сценарной драматургии и либретто оперы М. Вериковского «Втікачі» // Михайло Іванович Вериківський: погляд з 90-х: зб. наук. ст. / ред.-упоряд. О. Торба. Київ, 1997. С. 20–23.

Джерела

  • Штейнпресс Б. Оперные премьеры XX века. 1941—1960: Словарь.— М.: Сов. композитор, 1986.— С. 26

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).