YaChudo

Втрата слуху

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Втрата слуху
Стилізоване біле вухо, оточене двома білими смугами, на синьому тлі.
Міжнародний символ глухоти та втрати слуху
Міжнародний символ глухоти та втрати слуху
Інші назвиПорушення слуху, вади слуху; акузус або анакузія – повна глухота[1]
СпеціальністьОториноларингологія, аудіологія
СимптомиПогіршення слуху
УскладненняОдинокість, Соціальна ізоляція[2]
ТипиКондуктивна, сенсоневральна, та змішана втрата слуху, центральна слухова дисфункція[3]
ПричиниГенетика, старіння, вплив шуму, певні інфекції, ускладнення при народженні, травми вуха, певні ліки або токсини[2]
Метод діагностикиОбстеження слуху
ПрофілактикаІмунізація, належний догляд під час вагітності, уникнення гучного шуму, уникнення певних ліків[2]
ЛікуванняСлухові апарати, жестова мова, кохлеарні імплантати, субтитри[2]
Частота1,33 млрд. / 18,5% (2015)[4]
Класифікація та зовнішні ресурси
DiseasesDB19942 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Auditory loss у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Втрата слуху, також відома як порушення слуху – це часткова або повна нездатність чути[5]. Глуха людина майже не чує або взагалі не чує[2].

Втрата слуху може виникнути в одному або обох вухах[2]. У дітей проблеми зі слухом можуть впливати на здатність вивчати розмовну мову, а у дорослих – створювати труднощі під час спілкування та на роботі[6]. Втрата слуху може бути тимчасовою або постійною. Втрата слуху, пов'язана з віком, зазвичай вражає обидва вуха та зумовлена втратою волоскових клітин завитки[7]. У деяких людей, особливо у людей похилого віку, втрата слуху може призвести до самотності[2].

Втрата слуху може бути спричинена низкою факторів, зокрема: генетикою, старінням, впливом шуму, певними інфекціями, ускладненнями при народженні, травмою вуха та певними ліками або токсинами[2]. Поширеним захворюванням, що призводить до втрати слуху, є хронічні вушні інфекції[2]. Деякі інфекції під час вагітності, такі як цитомегаловірус, сифіліс та краснуха, також можуть спричинити втрату слуху у дитини[2][8]. Діагноз втрати слуху ставиться, коли обстеження слуху виявляє, що людина не чує 25 децибелів принаймні на одне вухо[2]. Перевірка слуху рекомендована усім новонародженим[6].

Втрату слуху можна класифікувати як легку (від 25 до 40 дБ ), помірну (від 41 до 55 дБ) дБ), помірно-важку (від 56 до 70 дБ), важку (від 71 до 90 дБ) або глибоку (більше 90 дБ)[2]. Існує три основні типи втрати слуху: кондуктивна втрата слуху, сенсоневральна втрата слуху та змішана втрата слуху[3].

Близько половини випадків втрати слуху в усьому світі можна запобігти за допомогою заходів охорони здоров'я[2]. Такі заходи включають імунізацію, належний догляд під час вагітності, уникнення гучних звуків та використання персональних аудіоплеєрів до години на день, щоб зменшити вплив шуму[9]. Раннє виявлення та підтримка особливо важливі для дітей[2]. Для багатьох глухих людей корисними є жестова мова, кохлеарні імплантати та субтитри[2]. Читання по губах – ще одна корисна навичка, яку розвивають деякі люди, що погано чують[2]. Однак доступ до встановлення слухових апаратів обмежений у багатьох регіонах світу[2].

Станом на 2013 рік, втрата слуху тою чи іншою мірою вражає близько 1,1 мільярда людей[10]. Вона є причиною інвалідності приблизно у 466 мільйонів людей (5% населення світу), в тому числі середньої і тяжкої інвалідності у 124 мільйонів людей[2][11][12]. З тих, хто має середню та тяжку інвалідність, 108 мільйонів живуть в країнах з низьким та середнім рівнем доходу[11]. З тих, хто втратив слух, у 65 мільйонів вона почалася в дитинстві[13]. Ті, хто користується жестовою мовою і є представниками культури глухих, вважають себе не хворими, а просто іншими[14]. Більшість членів культури глухих виступають проти спроб вилікувати глухоту[15][16][17], а деякі представники цієї спільноти з побоюванням ставляться до кохлеарних імплантатів, оскільки вони можуть знищити їхню культуру[18] і вважають то культурним ґеноцидом. Термін «порушення слуху» в спільноті людей, що погано чують, часто сприймається негативно, оскільки він підкреслює те, що люди щось не можуть робити[14].

Посилання

  1. ↑ Elsevier, Dorland's Illustrated Medical Dictionary, Elsevier, архів оригіналу за 11 січня 2014, процитовано 6 серпня 2020.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Deafness and hearing loss Fact sheet N°300. Березень 2015. Архів оригіналу за 16 травня 2015. Процитовано 23 травня 2015.
  3. ↑ а б Deafness and Hereditary Hearing Loss Overview. GeneReviews [Internet]. Seattle (WA): University of Washington, Seattle. 2014. PMID 20301607. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  4. ↑ Global Burden of Disease Study 2013 Collaborators (Жовтень 2016). Global, regional, and national incidence, prevalence, and years lived with disability for 310 diseases and injuries, 1990-2015: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2015. Lancet. 388 (10053): 1545—1602. doi:10.1016/S0140-6736(16)31678-6. PMC 5055577. PMID 27733282.
  5. ↑ {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  6. ↑ а б Lasak JM, Allen P, McVay T, Lewis D (Березень 2014). Hearing loss: diagnosis and management. Primary Care. 41 (1): 19—31. doi:10.1016/j.pop.2013.10.003. PMID 24439878.
  7. ↑ Schilder, Anne Gm; Chong, Lee Yee; Ftouh, Saoussen; Burton, Martin J. (2017). Bilateral versus unilateral hearing aids for bilateral hearing impairment in adults. The Cochrane Database of Systematic Reviews. 12: CD012665. doi:10.1002/14651858.CD012665.pub2. ISSN 1469-493X. PMC 6486194. PMID 29256573.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання)
  8. ↑ Fowler KB (Грудень 2013). Congenital cytomegalovirus infection: audiologic outcome. Clinical Infectious Diseases. 57 Suppl 4 (suppl_4): S182-4. doi:10.1093/cid/cit609. PMC 3836573. PMID 24257423.
  9. ↑ 1.1 billion people at risk of hearing loss WHO highlights serious threat posed by exposure to recreational noise (PDF). who.int. 27 лютого 2015. Архів (PDF) оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 2 березня 2015.
  10. ↑ Global Burden of Disease Study 2013 Collaborators (Серпень 2015). Global, regional, and national incidence, prevalence, and years lived with disability for 301 acute and chronic diseases and injuries in 188 countries, 1990-2013: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2013. Lancet. 386 (9995): 743—800. doi:10.1016/s0140-6736(15)60692-4. PMC 4561509. PMID 26063472.
  11. ↑ а б WHO (2008). The global burden of disease: 2004 update (PDF). Geneva, Switzerland: World Health Organization. с. 35. ISBN 9789241563710. Архів (PDF) оригіналу за 24 червня 2013.
  12. ↑ Olusanya BO, Neumann KJ, Saunders JE (Травень 2014). The global burden of disabling hearing impairment: a call to action. Bulletin of the World Health Organization. 92 (5): 367—73. doi:10.2471/blt.13.128728. PMC 4007124. PMID 24839326.
  13. ↑ Elzouki, Abdelaziz Y (2012). Textbook of clinical pediatrics (вид. 2). Berlin: Springer. с. 602. ISBN 9783642022012. Архів оригіналу за 14 грудня 2015.
  14. ↑ а б Community and Culture - Frequently Asked Questions. nad.org. National Association of the Deaf. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 31 липня 2014.
  15. ↑ Sound and Fury - Cochlear Implants - Essay. www.pbs.org. PBS. Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
  16. ↑ Understanding Deafness: Not Everyone Wants to Be 'Fixed'. www.theatlantic.com. The Atlantic. 9 серпня 2013. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 1 серпня 2015.
  17. ↑ Williams, Sally (13 вересня 2012). Why not all deaf people want to be cured. www.telegraph.co.uk. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
  18. ↑ Sparrow, Robert (2005). Defending Deaf Culture: The Case of Cochlear Implants (PDF). The Journal of Political Philosophy. 13 (2): 135—152. doi:10.1111/j.1467-9760.2005.00217.x. Архів (PDF) оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).