Всевобуч

Всевобуч (рос. всеобщее военное обучение) — назва системи обов'язкової військової підготовки громадян, яка існувала в РРФСР, а також в Радянській Україні.

Система затверджена декретом ВЦВК РРФСР (22 квітня 1918 року) «Про обов'язкове навчання військовій справі». Спочатку всевобуч надавав робітникам і селянам знання і навички, необхідні для бійців Червоної Армії. Згодом, у ході громадянської війни, перед Всеобучем були поставлені завдання щодо формування резервів для фронту. Тому функції Всеобучу були розширені, що призвело до перебудови його структури. Система Всевобучу передбачала ознайомлення школярів до 16 років з основами військової справи, допризовну підготовку громадян від 16 до 18 років і навчання чоловіків призовного віку (з 18 до 40 років) без відриву від виробництва. Жінки проходили всевобуч на добровільних засадах. Система Всевобучу в такому вигляді була скасована в 1923 році.

Україна

При утвореному 29 січня 1919 року Народному комісаріату по військових справах Української Радянської Республіки було і управління загального військового навчання трудящих (Всевобуч). Це управління навіть випустило в 1919 році один номер військово-наукового журналу «Всевобуч»

Під контролем Всеобучу знаходилися майже всі спортивні організації. У 1921 до програми шкіл всевобучу введено футбол (8 тижнів), у 1921 і 1922 першість УСРР по футболу організував Всевобуч України і Криму. При районних військових комісаріатах були створені відділення спорту і допризивної підготовки. Саме Всеобучу належить ініціатива щодо будівництва й обладнання спортивних майданчиків і Червоного стадіону біля підніжжя Черепанової гори в Києві.

Джерела

Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.
Тимошенко Ю. О. Мілітарна парадигма фізичної культури в підрадянській Україні (1920-30 р.р.)^{[недоступне посилання з червня 2019]} // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 21 (256) ч. 2. 2012