YaChudo

Волокитине

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

село Волокитине
Золоті ворота
Золоті ворота
Золоті ворота
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район Конотопський район
Тер. громада Путивльська міська громада
Код КАТОТТГ UA59020150060012884 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване до 1619[1]
Населення 515 (2001)
Поштовий індекс 41510
Телефонний код +380 5442
Географічні дані
Географічні координати 51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д. / 51.45778° пн. ш. 33.81028° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		158 м
Водойми Клевень, Есмань
Місцева влада
Адреса ради 41500, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Путивль, вул. Князя Володимира, буд. 50
Карта
Волокитине. Карта розташування: Україна
Волокитине
Волокитине
Волокитине. Карта розташування: Сумська область
Волокитине
Волокитине
Мапа
Мапа

CMNS: Волокитине у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Волоки́тине — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Розташоване на берегах річок Клевень та Есмань.

Населення за переписом 2001 року становило 515 чоловік.

До 2018 року було адміністративним центром Волокитинської сільської ради, у яку, крім нього, входили села Кочерги, Кубарева і Щербинівка.

Географія

Село Волокитине знаходиться на правому березі річки Есмань в місці впадання її в річку Клевень, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Кочерги, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Щербинівка, на протилежному березі — села Кагань і Ротівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці (Ржавка) і заболочені озера.

Історія

Заснування та козацька доба (XVII–XVIII ст.)

Волокитине було засноване до 1619 року як Волокитин. [1] Після переходу чернігово-сіверських земель під владу Речі Посполитої (червень — початок липня 1619 року) воно увійшло до складу Підпутивльського стану Новгород-Сіверського повіту як село, де налічувалося 5 працездатних підданих. За часів московської влади поселенням володів Ігнат Тараканов.[1] За часів Речі Посполитої Волокитине мало статус шляхетського села і належало польському шляхтичу Пісочинському.[2] Станом на 1638 рік у Волокитині налічувалося 3 двори. У жовтні 1639 року права власності Пісочинських на поселення були офіційно закріплені королівським підтвердженням, причому в документах цього року воно згадується зі статусом «деревня».[1]

У період Хмельниччини (1648–1657) та за наступних гетьманів село перебувало під загальновійськовим управлінням («військовою диспозицією») українських гетьманів. Згодом селом тимчасово володів Кирило Грушинський — господар (управитель двору) гетьмана Івана Самойловича. Наприкінці XVII століття Волокитине перейшло у власність козацької старшини з роду Миклашевських: за універсалом гетьмана Івана Мазепи та царською жалуваною грамотою 1689 року за військові заслуги село отримав генеральний осавул (згодом — стародубський полковник) Михайло Миклашевський.[2]

Станом на 1729–1731 роки село було поділене: син Михайла, бунчуковий товариш Степан Миклашевський, володів тут 9 дворами, а брат колишнього власника Кирила — бунчуковий товариш Опанас Дорофійович Грушинський — володів 40 дворами (побудованими на купленій землі) на підставі універсалу гетьмана Івана Скоропадського та царської жалуваної грамоти.[2]

Волокитинська порцелянова мануфактура 19 ст.

Протягом 1839 — 1861 рр. у маєтку поміщика Миклашевського працював порцеляновий завод, який уславив край далеко за межами України. Вироби з волокитинської порцеляни тепер зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта.

Волокитинські золоті ворота

Ворота «Золоті Ворота» в селі Волокитине

Золоті ворота. Автор невідомий, друга половина XIX століття. Мавританські ворота, які відкривали в'їзд на садибу поміщика Миклашевського. Ворота складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Верх воріт оформлений зубцями. Поряд з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа.

Покровська церква

Докладніше див. Покровська церква (Волокитине)
Колишня Покровська церква села Волокитине.

Колишня Покровська церква — мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква збудована коштом Андрія Миклашевського (1801—1895) 1857 року в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму.[3]

Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю. В інтер'єрі містився великий порцеляновий іконостас, виготовлений в садибі поміщика, на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських.[3] Усе церковне начиння також було порцеляновим: кіоти, дарохоронильниці, панікадило, полікадила, метрової висоти свічники тощо.[4] Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955—1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для … "побудови корівника".[5] При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М. Гречухи. Проте це не допомогло. І в 1958 році М. Цапенко зафотографував процес розбирання руйнованих залишків церкви.

В 20 столітті

Богадільня Миклашевських,[6] побудована на початку 20 століття в стилі «цегляний» модерн. До 2016 року розташовувалася загальноосвітня школа

У 50-ті рр. XX ст. маєток Міклашевського, де також була унікальна пам'ятка архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише «Золоті ворота» (мавританський стиль) в парку позаду садиби, частини Покровської церкви (сходи та парапет), готичні в'їзні ворота до садиби, з обох сторін прикрашені порцеляновими гербами (вони збереглися, проте втратили елементи декору), старий фундамент садиби, і пейзажний парк (25 га, закладений у 1829—1830 рр.).[7]

Поблизу села є чимало археологічних пам'яток, зокрема величезний курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).

Сучасність

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Путивльської міської громади[8].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Путивльського району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району[9].

Населення

У 1926 — село Глухівського району, 367 дворів, 1759 мешканців[10].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 602 особи, з яких 269 чоловіків та 333 жінки.[11]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 511 осіб.[12]

Динаміка зміни кількості населення та дворів у Волокитине за історичними даними та матеріалами переписів:

Рік 1619 1638 1730 1859 1892 1901 1924 1926 1989 2001
Населення (осіб) 5[1] — — 869[13] 1447[14] 1240[15] 1896[16] 1759[10] 602[11] 511[12]
Кількість дворів — 3[1] 49[2] 104[13] 211[14] — 370[16] 367[10] — —

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[17]

Мова Чисельність Відсоток
українська 471 91,46%
російська 44 8,54%
Усього 515 100%

Економіка

Відомі люди

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Кулаковський П. М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). — Київ : Темпора, 2006. — С. 424, 442. — ISBN 966-8201-17-5.
  2. ↑ а б в г Василенко М. П. Матеріали для історії економічного, юридического та суспільного побуту Старої Малоросії. Випуск І: Генеральне слідство про маєтності Ніжинського полку 1729-1730 рр.. — Чернігів : Типографія Губернського Земства, 1901. — С. 32.
  3. ↑ а б Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 68. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
  4. ↑ Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 68—69. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
  5. ↑ Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 69. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
  6. ↑ Бородянський, Володимир Володимирович (10 лютого 2020). Наказ № 630 (PDF) (укр.). Міністерства культури, молоді та спорту України. с. 284 [Богадільня Миклашевських].
  7. ↑ Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 66—80. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
  8. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області». kmu.gov.ua. Процитовано 25 жовтня 2021.
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  10. ↑ а б в Список населених місцевостей Глухівщини / УСРР‒ЦСУ. Глухівське Округове Статистичне Бюро. ‒ Глухів: Друкарня В-ва "Червоне Село”, 1927. ‒ 66 с.,с.12
  11. ↑ а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. ↑ а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  13. ↑ а б Списки населених місць Російської імперії за відомостями 1859 року. — Т. XLVIII: Чернігівська губернія / оброблений членом упоряд. ком. Н. Штигліцом. — СПб. : Центральний статистичний комітет Міністерства внутрішніх справ, 1866.
  14. ↑ а б Список населених місць Чернігівської губернії, що мають не менше 10 жителів за даними за 1892 рік. — 1892.
  15. ↑ Чернігівський губернський статистичний комітет. Список населених місць Чернігівської губернії, що мають не менше 10 жителів за даними 1901 року. — Чернігів : Друкарня губернського правління, 1902.
  16. ↑ а б Центральне статистичне управління УСРР. Список населених місць Чернігівської губернії / Чернігівське губернське статистичне бюро. — Чернігів : Держполілітографія, 1924.
  17. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Джерела

  • Волокитино //  Путивль : фотопутеводитель / сост. В. Вечерский, И. А. Гильбо, А. В. Луговской. —  Киев : Мистецтво, 1992. — С. 160—170 : фот. — (рос.).
  • Осадчий Є. М. Замки та фортеці Сумщини XVII  XVIII ст. : довідник / Є. М. Осадчий, О. В. Коротя. — Київ, 2015. — С. 31—32 : іл.
  • Тупик С. Волокитине // Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села : історико-краєзнавчі нариси. — Суми : Університетська книга, 2015. — С. 283—299 : фот. — Бібліогр.: 11 назв.
  • Тупік С. В. Путивль туристичний : путівник. — Суми, 2008. — С.38—39 : фот.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).