Марина Владі

Марина Владі
фр. Marina Vlady
Ім'я при народженні	Марина Володимирівна Полякова-Байдарова
Народилася	10 травня 1938[1][2][…]  Кліші[1]
Померла	24 вересня 2026[4] (88 років)
Національність	росіяни
Громадянство	Франція
Діяльність	співачка, кіноакторка, скульпторка, комікеса, акторка, прозаїк
Роки діяльності	1949 — 2018
У шлюбі з	Володимир Висоцький, Робер Оссейн і Жан-Клод Бруйєd
Батьки	Militsa Envaldd
Брати / сестри	Елен Вальєd, Ольга Варенd і Оділь Версуа
IMDb	nm0900557
Нагороди та премії
Приз за найкращу жіночу роль (1963) Приз Сюзанни Б'янкетті (1954) Étoile de cristald (1970) Prix Reconnaissance des cinéphilesd (2008)
artmedia.fr/fiche.cfm/165965-marina_vlady.html
Марина Владі у Вікісховищі

Марина Володимирівна Полякова-Байдарова (фр. Catherine Marina de Poliakoff-Baïdaroff), відома як Марина Владі (фр. Marina Vlady; 10 травня 1938, Кліші, О-де-Сен — 24 вересня 2026^[6]) — французька акторка театру, кіно та телебачення, співачка, скульпторка, письменниця. Переможниця призу за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю (1963)^[7]. Номінантка на премію «Золотий глобус» (1964)^[8].

Молодша із чотирьох дочок виконавця російських і циганських романсів в Парижі Володимира Полякова (який народився у Білорусі^[9]). Псевдонім Владі взяла після смерті батька на його честь. Сестри Гелен Вельєр, Оділь Версуа, Ольга Варен теж були акторками.

Навчалася в балетній школі Паризької опери. Тоді ж, у 10-річному віці, почала зніматися в кіно: у 1948 роцы у стрічці «Літня громовиця» зіграла разом зі старшою сестрою Оділь. Першого успіху досягла в фільмі А. Кайята «Перед потопом» (1953).

Європейську славу здобула фільмом «Нечистий, забирайся до пекла» (1955). Тоді ж одружилася з актором Робером Оссейном (його мати — з Молдови).

Головна роль у французько-шведському фільмі «Чаклунка» (1956) принесла 17-річній Марині Владі світову славу (стрічка демонструвалась у більшості країн світу). Через 6 років на Каннському кінофестивалі за роль у фільмі «Королева бджіл» (інша назва «Сучасна історія») Владі одержала престижний приз.

Знімалася в стрічках Р. Оссейна: «Пробачте наші образи», «Ти… ненависть», «Ніч шпигунів».

Потім працювала в кінострічках «Дні кохання» (1954) Джузеппе Де Сантіса, «Вагомі докази» Марка Феррері, «Дві чи три речі, які я знаю про неї» Жана-Люка Годара.

Після високомистецьких стрічок віддала перевагу в основному комерційному кіно: «Принцеса Клевська», «Чарівна ошуканка», «Викрадачі Джоконди».

Знімалась і в фільмах СРСР. 1970 року С. Юткевич запросив Владі на роль коханої Антона Чехова Ліки Мізінової.

1980—1990-ті роки були найпродуктивнішими у творчому житті: Владі щороку знімалася в фільмах, виступала на сцені, співала, займалась скульптурою. Написала кілька книжок, зокрема, «Мій вишневий сад» (2001).

Владі померла 24 вересня 2026 року у віці 88 років^{[10][11][12][13]}. Згідно із заявою її дітей, вона померла «вдома, в оточенні близьких та своїх тварин»^[14].

Будучи лівою активісткою^[15], вона вступила до Комуністичної партії Франції (PCF) у 1968 році^[16].

У 1971 році Владі підписала Маніфест 343-х, публічно заявивши, що зробила аборт, аби підтримати право на переривання вагітності, хоча на той час ця процедура була незаконною у Франції^[17].

У 1970-х роках вона була членом президії асоціації «Франція — СРСР»^[18].

Владі та її партнер Леон Шварценберг брали участь у протестах проти депортації арабських робітників з Франції^[19]. Вона погодилася зіграти роль у фільмі про гей-пару з Ірану^[20].

• Батько — оперний співак Володимир Васильович Поляков-Байдаров, (19.01.1890 — 04.04.1952), артист оперних театрів у Парижі й Монте-Карло, уродженець Москви, який переїхав до Франції під час Першої світової війни^{[21][~ 1]}, щоб взяти в ній участь (за законами Російської імперії він, як єдиний син овдовілої матері, не міг вступити на службу).
• Мати — Міліця Євгенівна Енвальд (1899—1972), балерина, дочка російського генерала Євгена Васильовича Енвальда (1862—1925), яка емігрувала до Белграда з Петрограда в 1919 році. Марина була молодшою з чотирьох дочок у сім'ї. Псевдонім «Владі» Марина взяла на честь батька після його смерті^[23].

• Ольга (Olga de Poliakoff-Baïdaroff; 5 травня 1928 року — 3 вересня 2009 року), телережисер, псевдонім Ольга Варен.
• Таня (Tania de Poliakoff-Baïdaroff; 15 червня 1930 року — 23 червня 1980 року), актриса, псевдонім Оділь Версуа.
• Міліця (Militza de Poliakoff-Baïdaroff; 2 лютого 1932 року — 1 серпня 1988 року), актриса, псевдонім Елен Вальє.

Згідно з випуском журналу «Paris Match» від 11 червня 1955 року, літера «V», спільна для всіх чотирьох псевдонімів, обраних нею разом із сестрами, відповідає літері «V» у слові «Victoire».

Марина Владі була одружена три рази^[24]:

• Перший чоловік (23 грудня 1955  — 1959) — актор і режисер Робер Оссейн (1927—2020)^[25].
  • син Ігор (нар. 1956), живе в Піренеях у Франції^[25].
  • син Петро (П'єр, нар. 1959), гітарист і балалаєчник, живе на півдні Франції^[25].
• Другий чоловік (1963—1966) — пілот і власник авіакомпанії в Африці Жан-Клод Бруйе (1925—2016)^[25].
  • син Володимир (нар. 1964), живе на Таїті^[25].
• Третій чоловік (1970—1980) — актор театру та кіно, поет Володимир Висоцький (1938—1980). Владі була останньою дружиною Висоцького і є автором книги спогадів про нього — «Володимир, або Перерваний політ …» (1987); вона також виконувала пісні на його музику та вірші. У 2006 році Марина Владі спільно з режисером Жаном-Люком Тардьє поставила виставу французькою мовою «Володимир, або Перерваний політ…» за однойменною книгою.

Вона також жила з французьким лікарем-онкологом Леоном Шварценбергом з 1981 року до його смерті у 2003 році^[26].

• Командор ордена Мистецтв та літератури (16 червня 1994 року)^[27].
• Медаль Пушкіна (2 квітня 2012 року, Росія) — за великий внесок у розвиток культурних зв'язків з Російською Федерацією, збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном^[28].
• Головний приз — «Золота пальмова гілка» XVI Міжнародного Каннського кінофестивалю в номінації «Краща жіноча роль» (фр. Prix d'interprétation féminine) за виконання ролі Реджіни у франко-італійському фільмі «Сучасна історія: Королева бджіл» (1963)^[29].
• Медаль імені Михайла Чехова (2009 рік, Будинок російського зарубіжжя імені Олександра Солженіцина)
• У 2006 році в Єкатеринбурзі відкрито пам'ятник Володимиру Висоцькому та Марині Владі.

• 1973: Il est à moi, Le Voleur de chevaux, 45 об/хв (2 сингли) CBS
• 1981: Berceuse cosaque, La jeune fille se promenait dans les bois, Berceuse pour endormir l'orage, Petite berceuse, російською мовою, Le Chant Du Monde — 100 402, перевидання для компіляції Éternelle Russie5 1995)

Відомі видання записів пісень Володимира Висоцького у виконанні Марини Владі (деякі спільно з Висоцьким):

• 1987/1988 — Vissotsky Vladimir, Marina Vlady (LP «Мелодія» / CD «Le Chant Du Monde» (Франція) — записи 1974 року)

До альбомів увійшли такі пісні у виконанні М. Владі:

• «Пісня про два красиві автомобілі / Sans Traces Ni Interdits»
• «Так димно … / Noyé Sous La Fumée»
• «Я несла свою Біду … / J'ai porté mon malheur»
• «Березня / Les Pleurs De Maria»
• Так сталося, чоловіки пішли / Et Ainsi Les Hommes Sont Partis
• «Пісня про Волгу / Le Long De La Volga Notre Mere…»

— записані у квітні 1974 року в супроводі ансамблю «Мелодія» під керуванням Г. М. Гараняна на Всесоюзній студії грамзапису «Мелодія».

• Бабуся, оповідання, співавтори — Hélène Vallier, Odile Versois, Olga Varen, Издательство Fayard, Paris, 1979. ISBN 2-213-59644-1.
• Les Jeunes filles, роман В. Висоцького, передмова Марини Владі, Éditions Alinea, 1989. ISBN 2-904631-86-0.
• Оповідання Міліци, Издательство Fayard, Paris, 1989. ISBN 2-213-02320-4.
• Le Collectionneur de Venise, роман, Fayard, Paris, 1990. ISBN 978-2-213-02542-1.
• Du cœur au ventre, есе, Fayard, Paris, 1996. ISBN 2-213-59643-3.
• Ma Ceriseraie, роман, Fayard, Paris, 2001. ISBN 2-213-61009-6.
• Ballades, поезія В. Висоцького, передмова Марини Владі, Les Éditions de Janus, Paris, 2003. ISBN 2-912668-14-X.
• 24 images/seconde, мемуари, Fayard, Paris, 2005. ISBN 2-213-62358-9.
• Sur la plage, un homme en noir, роман, Fayard, Paris, 2006. ISBN 2-213-62885-8.
• Le Fol Enfant, récit, Fayard, Paris, 2009. ISBN 978-2-213-63700-6.
• Владі М. Володимир, або Перерваний політ = фр. Vladimir ou le vol arrêté. — М.: Прогресс, 1989. — ISBN 5-17-023892-4, ISBN 966-03-2305-0, ISBN 5-01-001751-2, ISBN 5-338-00613-8.
• Видавнича серія: «Романи Марини Владі»:
  • Мой вишнёвый сад / Пер. с фр. Ю. В. Абдуловой. — М.: Время, 2023. — 368 с., ил. — (Документальний роман). — ISBN 978-5-9691-2377-9.
  • Путешествие Сергея Ивановича. (Художній роман) / Пер. с фр. Ю. В. Абдуловой. — М.: Время, 2023. — 272 с. — ISBN 978-5-9691-2349-6.

• Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

• Вірш В. Висоцького, присвячений Марині Владі
• Фото М. Владі [Архівовано 12 травня 2008 у Wayback Machine.]
• Стаття про М. Владі на www.krugosvet.ru [Архівовано 4 липня 2008 у Wayback Machine.]
• М. Владі

Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «~», але не знайдено відповідного тегу <references group="~"/>