Остап Вишня

Остап Вишня
Павло Михайлович Губенко
Остап Вишня, 1920-ті роки
Ім'я при народженні	Павло Михайлович Губенко
Псевдонім	Остап Вишня
Народився	1 (13) листопада 1889[1] або 11 листопада 1889  Чечва, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія[1]
Помер	28 вересня 1956 (66 років)  Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія  УНР  СРСР
Національність	українець
Діяльність	прозаїк
Сфера роботи	література[2]
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Знання мов	українська[2][3]
Мова творів	українська
Жанр	оповідання, гумореска, усмішка
Magnum opus	Моя автобіографія
Батько	Губенко Михайло Кіндратович
Брати, сестри	Губенко Кость Михайлович і Чечвянський Василь Михайлович
Автограф
Остап Вишня у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у Вікіджерелах

Оста́п Ви́шня (Павло Михайлович Губенко; 1 (13) листопада 1889 або 11 листопада 1889 , Чечва, Полтавська губернія  — 28 вересня 1956 , Київ ) — український та радянський письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття.

Народився 1 (13) листопада 1889 року^[4] на хуторі біля містечка (тепер село) Грунь, нині Охтирський район Сумської області, в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни, до шлюбу Балаш^[5]. Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебедині шевцем, дід по матері — у Груні хліборобом^[6].

Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером — спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці^[7]. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету^[8]; однак невдовзі залишив навчання та цілком віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до більшовиків потрапив 1919 року в ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, у яких лежали хворі офіцери й вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки^[9].

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався в Харкові до 1921 року — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Визволив» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: попри військовий стан, немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: була ленінська в'язниця і сталінський концтабір.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року.^[10]

У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921 року, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочалися часи його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Прізвисько Остап Вишня вперше з'явилося 22 липня 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 році було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

Його знайомі оповідали, що Вишня рятував своїх товаришів матеріально й гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919-го по весну 1921 року; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933-го по весну 1934 року, і в концтаборі на Печорі в 1934—1943 роках. Коли 1931 року був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Миколою Хвильовим, Миколою Кулішем і Олесем Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безпорадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів на гостини.

До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го року в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні» ^{[джерело?]}.

1933-го року Остап Вишня був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу^[11]. У в'язниці контактував з відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був в'язнем. 1934 року в табірному щоденнику Остапа Вишні з'явився запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»^{[джерело?]}

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943 року. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно деокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945-1946 роках з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає^[12].

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоби приховати свою справжню сатиру, він відточив образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, задиристого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. Протягом 1952-1956 років жив у будинку письменників на Великій Васильківській № 6, де на його честь встановлено пам'ятну дошку. 1955 року був реабілітований судовими органами СРСР.

Помер від чергового серцевого нападу 28 вересня 1956 року^[13]. Похований на центральній алеї Байкового кладовища разом з родиною (ділянка № 2). Надгробний пам'ятник — граніт, скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса, встановлений у 1958 році.^[14]

У власних творах Остап Вишня найбільше висміював особисті слабкості (духовне ледарство), своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири й гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Увів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч „фейлетон“ уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово „усмішка“ нашіше від „фейлетону“»^[15].

Загалом автор «Вишневих усмішок» зробив значний внесок у розвиток української сатиричної літератури та значно доповнив традиції жартівливого жанру в українській літературі, розпочатого його попередниками — Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Лесем Мартовичем.

У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких були поширені.

Був головою кооперативу літераторів під час спорудження для них житла в Харкові, заселеного з 1930 року.^[16]

• Перша дружина — Олена Смирнова, дочка хатньої господині, в якої Остап Вишня квартирував, З першою дружиною письменник розлучився. 17 березня 1933 року вона померла у Харкові від епідемічного висипного тифу. Сина забрала теща.^{[джерело?]}
• Друга дружина Варвара Маслюченко — українська акторка.
• Син В'ячеслав Павлович Губенко (1923—2003) — лікар-травматолог, полковник медичної служби, головний травматолог Київського військового округу.^[17]
• Старший брат — письменник-гуморист Василь Чечвянський, розстріляний за часів єжовщини в 1937 році.

• 1925 — Вишневі усмішки кримські
• 1926 — Українізуймось
• 1928 — Вишневі успішки побутові
• 1930 — Як із Харкова зробити Берлін
• 1956 — Мисливські усмішки
• Вишневі усмішки закордонні
• Вишневі усмішки сільські
• Вишневі усмішки театральні

• «Зенітка» (1967, мультфільм, за мотивами твору Остапа Вишні)
• «Парасолька на полюванні» (1973, мультфільм, за мотивами оповідань Остапа Вишні «Мисливські усмішки»)
• «Ні пуху, ні пера» (1973, фільм, режисер В. Іванов, за мотивами мисливських оповідань Остапа Вішні)

Монета «Остап Вишня»

• Вулиця Остапа Вишні — вулиця в місті Жмеринка Вінницької області.
• Вулиця Остапа Вишні (Київ)
• Вулиця Остапа Вишні (Полтава)
• Вулиця Остапа Вишні (Чернігів)
• Вулиця Остапа Вишні (Дніпро)
• Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні в Груні Охтирського району Сумської області, на батьківщині письменника, відкрили в кінці 1982 року вдячні земляки, шануючи пам'ять про великого гумориста^[18][19].
• Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні — музей у селі Кринки Олешківського району Херсонської області.
• 1991 — «Із житія Остапа Вишні» — український документальний фільм режисера Ярослава Ланчака про страждання Остапа Вишні в засланні до Сибіру.
• 1989 року на честь 100-річчя від дня народження Остапа Вишні односельці висадили на алеї, що веде до Будинку- музею Остапа Вишні, 100 каштанів^[20].
• 2014 — Остап Вишня — ювілейна монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Присвячена 125-річчю від дня народження Остапа Вишні — видатного українського письменника, майстра гумористичних оповідань, фейлетонів, шаржів. Монету було введено в обіг 29 жовтня 2014 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

• Вулиця Остапа Вишні

• Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 314—315.
• Українська Радянська Енциклопедія. — Т. 2. — С. 254.
• Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 286.
• Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 265.
• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 65–66.
• …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 101—103.
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 115—116.
• Юркова О. Вишня Остап // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 111.
• Юркова О. В. Вишня Остап // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 521—522.
• Маківчук Ф. Життя і творчість Остапа Вишні // Вишня Остап. Усмішки. Книга перша. — К., 1969. — С. 5–24.
• І сміх, і сльози, і любов Остапа Вишні // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 224—279.
• Лавріненко Юрій. Остап Вишня // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — Книга перша. — К., 1994. — С. 480—487.
• Дорошенко В. Шевченкові джерела ранньої творчості Остапа Вишні // Слово про Шевченка. — Х.: Основа, 1998. — С. 66–76.
• Будзей Олег. Остап Вишня і Кам'янець: Дебюти // Подолянин. — 2006. — 27 жовт. — С. 7.
• Велет українського гумору: до 125-річчя від дня народження Остапа Вишні (1889—1956) // Дати і події, 2014, друге півріччя: календар знамен. дат № 2 (4) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 122—126.

• Остап Вишня. Вибрані твори. Українське видавництво: Краків — 1940. — 170 с.
• Олександр Гриценко. Остап Вишня в українській культурі пам'яті: «король тиражів», «народний гуморист», суспільна інституція, знаряддя пропаганди, «національний мученик». Частина 1. Historians, 26.01.2020
• Остап Вишня | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)
• Біографія та твори Остапа Вишні.
• Біографія і твори в бібліотеці Українського Центру
• Вишня Остап: Біографія
• Вишня Остап в Електронній бібліотеці «Культура України»
• Твори для дітей Остапа Вишні в бібліотеці дитячої літератури TOU
• ЦРУ розсекречує архіви: бандерівці в Одесі та націоналіст Остап Вишня