Вестрон (мова)

Вестрон (англ. Westron) або Всезагальна мова (Common Speech) — у легендаріумі Толкіна найрозповсюдженіша мова Середзем'я Третьої Епохи. Мовою вестрон розмовляли більшість людських народів, а також гобіти, орки, тролі, гігантські орли Імлистих гір, гігантські павуки Морок-лісу та багато інших рас. У розмові з чужинцями вестроном користувались рогірими, гноми та ельфи. Мовою вестрон написана Багряна книга — основна розповідь про мандрівку Більбо та події Війни Персня.

Предки нуменорців — три народи аданів або едайн (народ Беора, народ Гадора та народ Галет) — говорили різними діалектами мови таліска, що сформувалась під впливом наріччя аварів та мови гномів. Діставшись до Белеріанду, вони вивчили також мову сірих ельфів синдарин (народ Беора перейшов на неї повністю, а народ Гадора широко використовував, але своєї мови не забув).

Після Війни Гніву, коли адани переселились на острів Нуменор, під впливом ельфійських мов таліска трансформувалась у мову адунаїк. Мовою адунаїк нуменорці користувались на рівні з ельфійськими до часів короля Ар-Адунахора, що заборонив ужиток ельфійських мов.

При зустрічі з людськими народами західного узбережжя (особливо у гирлі Андуїну) нуменорці виявили, що мешканці узбереж говорять схожими на їхню мову наріччями. Із суміші цих мов з нуменорською і сформувався вестрон^[1].

Після падіння Нуменору Еленділ привів вцілілих ельфодрузів на Північний Захід Середзем'я. Там жили люди, що мали нуменорське походження, але з них мало хто знав ельфійські мови. З самого початку дунедайн було набагато менше, ніж менших людей, серед яких вони жили і якими правили, володіючи довгим життям та великою премудрістю. Тому вони й користувались Всезагальною мовою, вдосконаливши її та доповнивши словами і поняттями з ельфійської^[1].

Структура та особливості мови Толкіном не наводяться. Майже всі слова, включно з іменами та географічними назвами, перекладаються англійською, змінюються давньоанглійськими або давньогерманськими аналогами.

У Всезагальній мові існує суттєва різниця між фамільярною та шанобливою формами у займенниках другої (а часто і третьої) особи. Однак у ширському діалекті шаноблива форма звертання — всього лиш трансформована повсякденна мова. Це особливо помітно у розмовах фермерів Західної Четі, коли вони хочуть висловити приязнь та дружнє ставлення. Для гондорців це виглядає щонайменше дивно. Наприклад, у перші дні перебування у Мінас-Тіріті Перегрін Тук вживав прийняту в Ширі «фамільярну» форму спілкування до всіх без винятку, в тому числі й до Правителя Денетора. Правителя це забавляло, а ось слуг дуже дивувало. Ймовірно, саме природна фамільярність гобітів змушувала гондорців ставитись до Перегріна як до знатного вельможі^[2].

Ельдари вправні в риториці, володіли всіма можливими стильовими формами, але надавали перевагу давньому діалекту вестрону. Гондорці також користувались високими формами вестрона, однак з більш поширеними гортанними звуками.

Орки й тролі користувались спрощеними та грубими формами мови, більш схожими на говірку кокні Іст-Енду.

Деякі слова з вестрону можна зустріти у додатках до «Володаря Перснів». Так, назва Морок-Лісу Таур-е-Ндаеделос («Ліс Великого Жаху»), Барандуїну — Брендівинна (спотворена вимова ельфійської назви), Рівендолу — Карнінгул, Ширу — Суза та Сузат.

Імена головних героїв роману: Фродо Торбина — Маура Лабінг, Семвайза Гемджі — Баназір Гелбасі, Меріадока Брендіцапа — Калібак (веселий, радісний) Брендіцап.

Таркіл — людина з Нуменору (від нього походить слово «тарк», яким орки називали гондорців).