Вернер Марх
| Вернер Марх | |
|---|---|
| нім. Werner March | |
Гауптман Марх (січень 1944) | |
| Народився | 17 січня 1894[1][2][…] Шарлоттенбург, округ Потсдамd, Провінція Бранденбург, Прусське королівство |
| Помер | 11 січня 1976[1][2][3] (81 рік) Далем, Штегліц-Целєндорф, Берлін |
| Поховання | Luisenfriedhof IId |
| Країна | |
| Діяльність | архітектор, викладач університету |
| Галузь | архітектура[5] |
| Alma mater | Берлінський технічний університет і Ludwig Cauer primary schoold |
| Знання мов | німецька[5] |
| Заклад | Берлінський технічний університет |
| Учасник | Перша світова війна |
| Членство | Q40745517?, Association of German Architectsd і Deutsche Akademie für Städtebau und Landesplanungd |
| Роки активності | з 1930 |
| Magnum opus | Олімпійський стадіон і Carinhalld |
| Військове звання | Гауптман |
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[6] |
| Батько | Otto Marchd[1] |
| Брати, сестри | Walter Marchd[1] |
| Нагороди | |
Вернер Юліус Марх (нім. Werner Julius March; 17 січня 1894, Шарлоттенбург — 11 грудня 1976, Берлін) — німецький архітектор.
Біографія
Син архітектора Отто Марха, онук фабриканта Ернста Марха. Починаючи з 1912 року, вивчав архітектуру у Вищій технічній школі Дрездена, потім навчався у Вищій технічній школі Берліна-Шарлоттенбурга.
У 1914 році пішов солдатом-добровольцем на фронт, демобілізувався в 1918 році вже офіцером і в 1919 році закінчив свою архітекторську освіту.
З 1923 року Марх працював у будівельному управлінні Рейхсбанку над проєктом житлового кварталу в Берліні для банківських службовців. Із 1925 року працював самостійно. З 1926 року Вернер Марх став членом Спілки німецьких архітекторів.
У 1930 році обраний головою земельного округу Союзу «Бранденбург». 1 травня 1933 року Марх вступив у НСДАП, потім став членом організаційного комітету Олімпійських ігор 1936 року в Берліні. Найвідомішою спорудою Марха є Олімпійський стадіон у Берліні.
У 1936 році Адольф Гітлер присвоїв Марху звання професора архітектури, він став членом Академій мистецтв у Берліні й у Мюнхені. У роки Другої світової війни Марх служив штабс-офіцером в абвері у Вільгельма Канаріса, пізніше — референт Генерального штабу групи військ в Італії.
Після закінчення війни Марх керував відновленням Собору і Ратуші в Міндені. У 1948 році вступив у відновлений Союз німецьких архітекторів, займав у ньому різні посади. З 1953 року — професор Вищої технічної школи в Берліні, працював тут аж до відходу на пенсію в 1960 році. З 1955 року — член Німецької академії містобудування.
Нагороди
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
- 2 олімпійські медалі з мистецьких змагань
- Золота медаль за містобудівні проекти
- Срібна медаль за архітектуру
- Німецький Олімпійський знак 1-го класу
- Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
- Почесний сенатор Вищої технічної школи Берліна (1962)
- Почесний громадянин міста Мінден (1973)
Вибрані витвори
- Німецький Спортфорум (1926-36), Берлін
- Мисливський маєток Карінгалл (для Германа Герінга, 1933)
- Олімпійський стадіон (1934-36), Берлін
- Управління водного господарства (1938-39), Потсдам
- Будівля посольства Югославії в Берліні (1938-39)
- Відновлення Мінденською собору (Mindener Dom, 1946-57)
- Відновлення Мінденською ратуші (1946-54)
- Відновлення Апостольської церкви (1951-52), Гютерсло
- Музей старожитностей (1953-56), Багдад
- Собор Св. Петра (1953), Білефельд.
-
Олімпійський стадіон (Берлін). -
Відновлена ратуша (Мінден). -
Відновлена Апостольська церква (Гютерсло)
Посилання
Примітки
- ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #118730851 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ а б Munzinger Personen
- ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ FactGrid: A database for historians — 2018. — doi:10.17616/R31NJMQR
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).





