Вермонт

Штат Вермонт
англ. State of Vermont
Прапор Печатка  Герб
Прізвисько: Штат зелених гір (англ. The Green Mountain State )
Девіз: Freedom and unity
Столиця	Монтпілієр
Найбільше місто	Берлінгтон
Країна	США
Офіційна мова	нема
Населення
• повне	643 077 осіб (1 квітня 2020)[1]  (30ий)
• густота	25,8/км2
Етнікон	англ. Vermonter
Площа
• повна	24,923 км2 (43ій)
• суші	23,974 км2
• води	949 км2
• % води	3.8
• ширина	130 км
• довжина	260 км
• широта	42°44'N по 45°0'43"N
• довгота	71°28'W по 73°26'W
Висота
• середня	300 м
• максимальна	1,340 м м (Менсфілд )
• мінімальна	29 м м (Озеро Шамплейн )
Часовий пояс	Східний час: UTC-5/-4
Перед приєднанням	Республіка Вермонт
Приєднання до США	4 березня 1791 (14ий)
Губернатор	Філ Скотт
Законодавча влада	Генеральна асамблея Вермонту
Сенатори	Патрік Легі (D) Берні Сандерс (I/D)
Вебсайт	vermont.gov
Скорочення
• ISO 3166-2:US	US-VT
• Абревіатури	VT
Карта США з відміченим штатом Вермонт
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вермонт

Вермо́нт (англ. Vermont) — штат на північному сході США в регіоні Нова Англія. Межує з Массачусетсом на півдні, Нью-Гемпширом на сході, Нью-Йорком на заході та канадською провінцією Квебек на півночі. Площа: 24 923 км². Населення: 648 493 особи (2024).^[2] Вермонт є другим за найменшим населенням та шостим за найменшою площею з 50-ти штатів США. Столиця штату — місто Монтпілієр — є найменш населеною столицею штату у США. Найнаселеніше місто — Берлінгтон — є найменш населеним з американських найбільш населених міст штатів. Статистика Вермонту за рівнем злочинності за період 2016—2018 років робить його найбезпечнішим штатом у державі.

Офіційний девіз штату — «Свобода та єдність» (англ. Freedom and Unity). Офіційне прізвисько — «Штат Зелених гір» (слово Вермонт походить від фр. vert mont — «зелена гора»). Прийняте в США скорочення для назви штату — VT.

У період між 8500 та 7000 роком до н. е., за часів моря Шамплена, корінні народи США заселили та провадили мисливство на території нинішнього Вермонту. Упродовж архаїчного періоду (8 тисячоліття — 1000 р. до н. е.) перебували в стані постійного переселення. Упродовж вудлендського періоду (1000 р. до н. е. — 1600 р. н. е.) корінні народи заклали поселення та торгові мережі, розробили технології виготовлення кераміки, луків і стріл. Станом на 1500 рік, їхнє населення оцінюється чисельністю 10000 осіб.

Упродовж колоніального періоду, коли відбувалось заселення французькими колонізаторами, на цій території в основному мешкали абенацькі племена, відомі як Міссіквої або Сококи. Східну частину штату ймовірно також заселяли андроскоґґінські та пеннакукські народи.

Західніше Місісквої воювали як з ірокезькими Могавками, що заселяли велику Могавкську долину, так і з Могіканами. Велика частина племен згодом утворила Вабанакську конфедерацію за часів Війни Короля Філіпа. Воєнна кампанія англійських колонізаторів розбила та розпорошила більшість вижилих племен абенаків.

Вважається, що першим європейцем, що побував у Вермонті, 1535 року став мореплавець Жак Картьє. 30 липня 1609 року французький мореплавець Самюель де Шамплен заявив про претензію на цю територію як на частину Нової Франції. 1666 року французькі колонізатори звели форт Сент-Анне на острові Айсль-ла-Мотт, створивши перше європейське поселення у Вермонті.

15 січня 1777 року представники Нью-Гемпширських наділів оголосили про незалежність Вермонту. Упродовж шести місяців свого існування, незалежна держава називалась Республікою Новий Коннектикут.

2 червня 1777 року відбувся другий з'їзд 72-х делегатів, за рішенням якого державі було дано назву Вермонт. Це відбулось за порадою дружнього пенсильванця д-ра Томаса Янґа, що був товаришем і ментором Ітана Аллена. Д-р Янґ давав поради щодо того, як досягти прийняття до віднедавна незалежних Сполучених Штатів Америки в ролі 14-го штату. 4 липня було завершено написання Конституції Вермонту у Віндзорській таверні, а відтак 8 липня її було прийнято. Цей документ став першою конституцією в Північній Америці, яка забороняла рабство серед дорослих, оголошуючи про здобуття волі рабами-чоловіками у віці 21 року, а жінками у віці 18 років. Конституція також забезпечувала загальне право голосу серед чоловіків, а також оголошувала про підтримку громадських шкіл. Конституція Вермонту була чинною з 1777 по 1786 рік.

Битва під Беннінгтоном 16 серпня 1777 року стала визначальною подією в історії штату Вермонт і США загалом. Об'єднані американські війська під керівництвом генерала Джона Старка атакували Гессенську колону в місті Гусік (штат Нью-Йорк), що розташований відразу біля Беннінгтона. Внаслідок бойових дій загинули або були взяті в полон практично всі воїни Гессенського війська. Генерал Берґойн, не зумівши впоратись із цими втратами, 17 жовтня того ж року разом із 6000 вцілілими бійцями здався в Саратозі (штат Нью-Йорк).

Битви під Беннінгтоном та Саратогою вважаються переломною точкою в Війні за незалежність США, позаяк вони завершились першими значними поразками британської армії. Річниця битви досі відзначається у Вермонті як офіційне свято.

Битва під Габбардтоном (7 липня 1777 року) була єдиною битвою під час Війни за незалежність у межах нинішніх кордонів Вермонту. Не зважаючи на технічну поразку Континентальних сил, ослаблена британська армія навіть не стала далі доганяти американців, які відступили з форту Тікондероґа.

Вермонт залишався самоврядною суверенною республікою з центром у містечку Віндзор упродовж 14 років. Незалежний Вермонт випускав власні монети з 1785 по 1788 роки, а також володів власною національною поштовою службою. Томас Чіттенден обіймав посаду губернатора Вермонту упродовж 1778—1789 та 1790—1791 років.

Оскільки штат Нью-Йорк продовжував заявляти про права на територію Вермонту, останній не міг бути прийнятим до Союзу відповідно до частини 3, статті IV Конституції, допоки не буде досягнуто згоди з боку Нью-Йорку. 6 березня 1790 року законодавчі збори Нью-Йорку дали свою згоду на основі досягнутої угоди про точні кордони між двома штатами. Під час зустрічі членів комісій від Нью-Йорку та Вермонту, перемовники з боку останнього наполягали на вирішенні конфліктів щодо прав власності на майно з ньюйоркцями, аби не відкладати цю справу для подальшого вирішення у федеральному суді. Перемовини було успішно завершено в жовтні 1790 року зі згодою Вермонту виплатити Нью-Йорку 30 000$, що будуть розподілені між тими ньюйоркцями, які заявляли про своє право на землю у Вермонті, передбачене земельними патентами Нью-Йорку. У січні 1791 року з'їзд у Вермонті проголосував 105—4 за петицію до Конгресу щодо вступу до федерального союзу. 18 лютого 1791 року Конгрес ухвалив рішення про прийняття Вермонту до Союзу на правах 14-го штату від 4 березня 1791 року. Вермонт став першим штатом, що вступив до Союзу після первісних 13-ти штатів.

Переглянута конституція 1786 року, яка встановлювала сильніший розподіл державної влади, була чинною до 1793 року, ще два роки після того, як Вермонт було прийнято до Союзу.

Згідно з законом «Про забезпечення свободи для всіх мешканців штату», рабство було офіційно заборонено у Вермонті 25 листопада 1858 року, менш ніж за три роки до Громадянської війни в США. Вермонтці забезпечували низку притулків для втікаючих до Канади рабів, що потім увійде до історії під назвою Підпільна залізниця.

Із середини 1850-х років частина вермонтців стали активістами, виступаючи проти рабства, яке раніше з докладеними зусиллями було обмежене до функціонування на Півдні. Уродженець Вермонта аболіціоніст Таддеус Стівенс представляв округ Пенсильванія в Конгресі. Він став національним лідером і просувачем радикальних республіканських цілей після Громадянської війни в США. Із занепадом Партії вігів постала Республіканська партія, кандидатів від якої підтримував сам Вермонт. 1860 року штат проголосував за Авраама Лінкольна на виборах президента США, забезпечивши йому найстрімкішу перемогу серед усіх штатів.

Упродовж Громадянської війни в США Вермонт відправив 33 288 чоловіків до служби у збройних силах США. 5 224 вермонтці (понад 15 %) загинули, були смертельно поранені в бою або померли від інших хвороб.

Найпівнічнішою воєнною сутичкою став Рейд у Сент-Олбанс — пограбування трьох банків у місті Сент-Олбанс, що відбулося в жовтні 1864 року, виконане 21 агентом Конфедерації. Поліційний загін переслідував рейдерів Конфедерації аж до Канади, де декількох із них було впіймано. Затриманих відповідно до закону було передано канадським органам. Канада відшкодувала втрати банків, відпустила, а відтак повторно заарештувала декого зі злочинців.

Починаючи з середини XIX століття, промисловість Вермонта приваблювала численних ірландських, шотландських та італійських іммігрантів, що додало до мешканців переважно англійського та деяких франко-канадських корінь. Багато іммігрантів переселилися до Барру, де багато хто працював каменярями граніту, для чого існував національний ринок. Вермонтський граніт використовувався у великих громадських будівлях по всій території США.

У цей період багато італійських і шотландських жінок керували пансіонатами для підтримки своїх сімей. Такі заклади допомагали залучати нових мешканців і навчали їх новій культурі; Кількість європейських іммігрантів досягла піку між 1890 і 1900 роками. Зазвичай іммігранти проживали з людьми свого етнічного походження.^[3]

Поступово нові іммігранти асимілювалися в штаті. На початку XX століття деякі вермонтці були стурбовані занепадом сільських районів; люди залишали фермерство і переїжджали до міст, а інші, здається, не могли вписатися в суспільство. Крім того, відбулася хвиля імміграції франко-канадців, і протестанти англо-американці боялися бути витісненими новими іммігрантами, які збільшили католицьке населення ірландців та італійців. Виходячи з колоніального минулого, деякі жителі янкі вважали, що франко-канадці надто часто вступали в шлюби з корінними американцями.^[4]

У 1970 році населення Вермонта становило 444 732 особи. До 1980 року кількість зросла більш ніж на 65 000 і досягла 511 456. Ця зміна, збільшення на 15 %, стала найбільшим приростом населення Вермонта з часів Війни за незалежність.^[5]

Середньорічна температура в штаті становить 6 °C. Вермонт розміщений в зоні вологого континентального клімату з багнистими веснами, здебільшого легким раннім літом, спекотним серпнем; осені барвисті: пагорби Вермонту набувають червоного, помаранчевого та (цукрові клени) золотистого листяного забарвлення з наближенням холодної погоди. Зими холодніші з підвищенням висоти. За класифікацією кліматів Кеппена, у Вермонті наявний теплий вологий континентальний клімат (Dfb).

Рельєф височинно-гористий (Зелені гори); мішані ліси, в горах хвойні. У Вермонті розрізняють п'ять різних фізико-географічних регіонів. Категоризовані за геологічними та фізичними властивостями, це: Північно-східні нагір'я, Зелені гори, Таконічні гори, Шамплейнове пониззя та Підніжжя Вермонту.

Вермонт розташований у біомі помірних широколистяних та мішаних лісів. Більша частина штату, особливо Зелені гори, вкрита хвойними та північними твердолистяними порісами лісів Нової Англії та Акадії. Західний кордон із штатом Нью-Йорк і територія навколо озера Шамплейн розташовані в низинних лісах сходу Великих озер. Південно-західний кут штату та частини річки Коннектикут вкриті північно-східними прибережними лісами зі змішаного дуба.^[6]

У штаті проживає 41 вид рептилій і амфібій, 89 видів риб;^[7] 193 види гніздових птахів, 58 видів ссавців, понад 15 000 видів комах і 2 000 вищих видів рослин, а також гриби, водорості та 75 різних типів природних спільнот.^[8] У Вермонті мешкає один вид отруйної змії — гримучник лісовий, який мешкає на кількох акрах землі на заході округу Ратленд.^[9]

Станом на 2024 рік чисельність населення штату становила 648 493 особи.^[2]

89,33 % мешканців штату самовизначилися як білошкірі неіспаномовного та нелатиноамериканського походження (2024).^[10] За результатами перепису населення 2010 року, Вермонт був другим найбілішим штатом США після Мену.

За сімейним станом, 11,5 % чоловіків та 12,9 % жінок штату^[2] є розлученими (загальнодержавні показники відповідно становлять 8,8 % та 11,7 %).^[11]

Медіанний вік вермонтців становив 43,9 роки^[2] (загальнодержавний показник — 39,2 років).^[11]

Вермонт посідає перше місце за кількістю людей, що ідентифікують себе належними до ЛГБТ-спільноти — 5,3 % мешканців штату. Густина ЛГБТ-населення є другою за величиною в США, поступаючись лише округу Колумбія.

У слід за загальнодержавною тенденцією споживання опіоїдів (майже потроєння), кількість осіб, що звертаються за медичною допомогою у зв'язку із залежністю від опіоїдів, зросла з 650 осіб 2011 року до 7 500 осіб 2016 року.

Станом на 2024 рік, у Вермонті проживали 2459 осіб українського походження, що становило 0,379 % від всього населення штату.^[16]

У Вермонті є 9 інкорпорованих міст:

Найбільшим містом за чисельністю населення є Берлінгтон. Його метрополійна територія також є найнаселенішою в штаті з оціненою чисельністю населення 218 395 осіб (2017).

Хоч ці містечка і є достатньо великими, щоб називатись містами, втім вони не є інкорпоровані.

Молочне тваринництво, вирощування овочів та фруктів (яблука, кленовий сироп); видобуток мармуру, граніту; лісові господарства; виробництво меблів, офісного устаткування, паперу та устаткування для паперової промисловості.^{[джерело?]} Видобувається біла глина, граніт, мармур, сланець. Є туризм, місця для зимових видів спорту.

• Честер Артур,
• Калвін Кулідж,
• Джон Девей.

• 
• 
• 

• Albers, Jan (2000), Hands on the Land: A History of the Vermont Landscape, MIT Press, ISBN 978-0-262-01175-4.
• Allen, Ira (1969) [1798]. The natural and political history of the State of Vermont, one of the United States of America. Charles E Tuttle Co. ISBN 978-0-8048-0419-6.
• Bryan, Frank; McClaughry, John (1989), The Vermont Papers: Recreating Democracy on a Human Scale, Chelsea Green, ISBN 978-0-930031-19-0.
• Burlington (city) QuickFacts, US: Census Bureau, 18 жовтня 2011, архів оригіналу за 27 березня 2012.
• Cohen, David Elliot; Smolan, Rick (2004), Vermont 24/7, DK, ISBN 978-0-7566-0086-0.
• Coffin, Howard (1995), Full Duty: Vermonters in the Civil War, The Countryman, ISBN 978-0-88150-349-4.
• Doyle, William T (1987), The Vermont Political Tradition and Those Who Helped Make It, Doyle, ISBN 978-0-9615486-1-2.
• Duffy, John J (2000), Vermont: An Illustrated History, American Historical Press, ISBN 978-1-892724-08-3.
• Duffy, John J.; Hand, Samuel B.; Orth, Ralph H., ред. (2003), The Vermont Encyclopedia, Lebanon, New Hampshire: University Press of New England, ISBN 978-1-58465-086-7.
• Editors (1937), Vermont: A guide to the Green Mountain State, Federal Writers' Project of the Works Progress Administration for the State of Vermont, Houghton Mifflin.
• Grant, Kim та ін. (2002), Vermont: An Explorer's Guide, The Countryman, ISBN 978-0-88150-519-1.
• Klyza, Christopher McGrory; Trombulak, Stephen C (1999), The Story of Vermont: A Natural and Cultural History, University Press of New England, ISBN 978-0-87451-936-5.
• Potash, P Jeffrey та ін. (2004), Freedom and Unity: A History of Vermont, Vermont Historical Society, ISBN 978-0-934720-49-6.
• Hall, Benjamin Homer (1858), History of eastern Vermont, с. 480.
• Meeks, Harold A (1968), Vermont's Land and Resources, The New England Press, ISBN 978-0-933050-40-2.
• Rodgers, Stephen 'Steve' (1998), Country Towns of Vermont, McGraw-Hill, ISBN 978-1-56626-195-1.
• Sherman, Joseph 'Joe' (2000), Fast Lane on a Dirt Road: A Contemporary History of Vermont, Chelsea Green, ISBN 978-1-890132-74-3.
• Sletcher, Michael (2004), New England, Westport, CT.
• Vermont Atlas & Gazetteer, DeLorme, 2000, ISBN 978-0-89933-322-9.
• Van Deusen, David (2014). Neither Washington Nor Stowe—Common Sense For The Working Vermonter. Green Mountain Anarchist Collective. Montpelier, Vermont: Catamount Tavern Press. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 11 січня 2016.
• Van de Water, Frederic Franklyn (1974). The Reluctant Republic: Vermont 1724–1791. The Countryman Press. ISBN 978-0-914378-02-0. (1941 ed. link)

• Вермонт // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.