Верена Беккер
| Верена Беккер | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | нім. Verena Christiane Becker |
| Псевдо | Паула[1] |
| Народилася | 31 липня 1952[2] (74 роки) Вільмерсдорфd, Шарлоттенбурґ-Вільмерсдорф, Берлін |
| Країна | |
| Діяльність | терористка |
| Знання мов | німецька |
| Членство | Фракція Червоної армії (1989) і Рух 2 червня (1975) |
Вере́на Крі́стіан Бе́ккер (нім. Verena Christiane Becker; нар. 31 липня 1952, Берлін, Федеративна Республіка Німеччина) — західнонімецька терористка, членкиня ліворадикальних терористичних організацій «Рух 2 червня» та «Фракція Червоної Армії» (RAF).
Життєпис
Терористична діяльність
Народилася у Берліні 31 липня 1952 року. У віці 19 років разом зі своєю подругою Інгою Вієт приєдналася до «Руху 2 червня». Вперше була заарештована вже за кілька місяців потому, 21 липня 1972 року. У 1974 році Беккер засудили до шести років ув'язнення за причетність до вибуху бомби в Берлінському британському яхт-клубі, в результаті якого загинув човняр Ервін Беліц[3].
Менш ніж за рік терористку звільнили в обмін на викраденого «Рухом 2 червня» німецького політика Петера Лоренца. 27 лютого 1975 року Тідеманн, разом з іншими ув'язненими західнонімецькими терористами Габріеле Крьохер-Тідеманн, Інгрід Зіпманн, Рольфом Гайслером і Рольфом Поле, була звільнена і вилетіла до Південного Ємену. Згодом Беккер приєдналася до «Фракції Червоної армії».
Арешт
Вранці 3 травня 1977 року Беккер і Гюнтер Зонненберг були зупинені поліцією в кафе «Гансер» у Зінгені для перевірки документів. Обидва терористи приїхали потягом з Бонна до Зінгена напередодні ввечері і хотіли втекти до Швейцарії. Коли вони не змогли надати документів, двоє поліцейських супроводили їх до автомобіля, де терористи, аби уникнути арешту, відкрили вогонь по офіцерах. Обидва правоохоронці були поранені, один з них — смертельно, після того, як Зонненберг вистрілив у нього кілька разів з близької відстані, поки магазин його пістолета не спорожнів. Жоден з офіцерів не встиг зробити жодного пострілу у відповідь[4].
Беккер і Зонненберг викрали автомобіль, що проїжджав повз, але після погоні й чергової перестрілки, під час якої Зонненберг зазнав поранення в потилицю, а Беккер у гомілку, обох злочинців заарештували. У Беккер вилучили знаряддя убивства, з якого, як пізніше виявилося, вбито генерального прокурора Німеччини Зігфріда Бубака та двох його супроводжуючих[5].
Судовий процес над Вереною Беккер розпочався 28 листопада 1977 року. За місяць її засудили до довічного ув'язнення за замах на вбивство[6]. Після дванадцяти років ув'язнення її помилував тодішній федеральний президент Ріхард фон Вайцзеккер і вона звільнилася з в'язниці Вілліх 30 листопада 1989 року — в день убивства Альфреда Герргаузена, організованого RAF.
Справа Зігфріда Бубака
21 квітня 2007 року стало відомо, що Верена Беккер у 1980-х роках дала свідчення про те, що член RAF Штефан Вишневський був виконавцем убивства Зігфріда Бубака[7]. Підозри, що до убивства була причетна жінка, виникли ще раніше. У 2007 році цю версію знову озвучили син Бубака Міхаель[5] та станція SWR[8]. У квітні наступного року Федеральна прокуратура знову почала розслідування справи Верени Беккер. Початковий аналіз ДНК спочатку зняв з неї цю підозру[9], однак 20 серпня 2009 року прокуратура оголосила про виявлення слідів ДНК Верени Беккер на листі зізнання у вбивстві генерального прокурора Бубака. Сліди її слини знайшли на марках і конвертах, якими надіслано листи зізнання[10].
27 серпня 2009 року Верену Беккер заарештували за підозрою в причетності до замаху на Зігфріда Бубака й доставили до берлінського слідчого ізолятора. Наступного дня видано ордер на її арешт[11]. 23 грудня ордер на арешт був скасований Федеральним судом після її апеляції від 11 листопада того ж року[12]. Судді Федерального суду визнали участь Беккер у злочині скоріше пособництвом, ніж співучастю, через що подальше тримання її під вартою було недоцільним[13].
Через 33 роки після вбивства генерального прокурора Зігфріда Бубака основний судовий процес розпочався 30 вересня 2010 року в Шостому кримінальному сенаті Вищого земельного суду в приміщенні в'язниці Штаммгайм[14].
В особистій заяві, зачитаній у Вищому земельному суді Штутгарта 14 травня 2012 року, Верена Беккер заперечила свою причетність до замаху на Бубака, за її словами під час злочину вона перебувала в Ємені[15]. В ході судового процесу федеральне обвинувачення і захист погодилися, що Беккер не могла бути на мотоциклі, з якого в 1977 році був застрелений Зігфрід Бубак. Тому її адвокати у своєму заключному слові вимагали виправдання обвинуваченої[16]. Раніше федеральне обвинувачення вимагало тюремного ув'язнення терміном на чотири роки і шість місяців за співучасть у вбивстві[17].
6 липня 2012 року Беккер визнали винною у пособництві та підбурюванні до замаху на Бубака і двох співробітників Федеральної прокуратури і засудили до чотирьох років позбавлення волі. Однак оскільки два з половиною роки вона вже відбула за попереднім вироком про довічне ув'язнення[18][19], а ще чотири місяці попереднього ув'язнення також врахували, термін ув'язнення скоротили до одного року і двох місяців[20]. 12 лютого 2014 року Вищий земельний суд Штутгарта призупинив виконання цього вироку[21].
Примітки
- ↑ Frankfurter Rundschau / Hrsg.: — 111222 — F: (untranslated), 1945. — ISSN 0940-6980
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #14263879X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Gast, Wolfgang; Gast, Wolfgang (14 травня 2012). Frühere RAF-Terroristin Verena Becker: Die Agentin. Die Tageszeitung (нім.). ISSN 0931-9085. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Es war nichts Persönliches (нім.). Schwäbische. 2 травня 2010. Архів оригіналу за 29 грудня 2014. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ а б Seit 30 Jahren nichts gehört (нім.). Süddeutsche. 17 травня 2010. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Die RAF-Gespenster (нім.). SWR. 11 березня 2011. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Terrorismus: Wisniewski soll Buback-Mörder sein. Der Spiegel (нім.). 21 квітня 2007. ISSN 2195-1349. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Buback-Mord: DNA-Gutachten entlastet Ex-Terroristin Becker. Der Spiegel (нім.). 22 липня 2008. ISSN 2195-1349. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Medick, Veit (6 липня 2007). RAF: Neue Spekulationen im Mordfall Buback. Die Tageszeitung (нім.). ISSN 0931-9085. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Leyendecker, Hans (30 вересня 2010). Die DNS des Terrors (нім.). Süddeutsche. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Fall Buback: Ex-RAF-Terroristin Becker festgenommen. Der Spiegel (нім.). 28 серпня 2009. ISSN 2195-1349. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Verena BeckerEx-RAF-Mitglied aus Untersuchungshaft entlassen (нім.). Focus Online. 23 грудня 2009. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Beschluss des BGH zur Aufhebung des Haftbefehls (PDF) (нім.). Karlsruhe: Der Bundesgerichtshof. 2009.
- ↑ Prozess gegen Ex-RAF-Mitglied beginnt in Stammheim (нім.). Reuters. 30 вересня 2010. Архів оригіналу за 3 жовтня 2010. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Ex-RAF-Terroristin: Verena Becker bricht im Buback-Prozess ihr Schweigen (нім.). Die Welt. 14 травня 2012. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Friedrichsen, Gisela (26 червня 2012). Buback-Prozess: Verena Beckers Verteidiger fordern Freispruch. Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Rath, Christian (26 червня 2012). Letztes Plädoyer im Becker-Prozess: Freispruch für Ex-RAFlerin gefordert. Die Tageszeitung (нім.). ISSN 0931-9085. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Sontheimer, Michael (6 липня 2012). Verena Becker im RAF-Prozess: Richter konnten Fall Buback nicht klären. Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ Haft für Ex-Terroristin Becker wegen Beihilfe (нім.). Tagesschau. 6 липня 2012. Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ 6. Strafsenat wird über Strafaussetzung zur Bewährung bezüglich der Reststrafe von Verena Becker entscheiden (нім.). Oberlandesgericht Stuttgart. Процитовано 7 вересня 2025.
- ↑ 6. Strafsenat hat Reststrafe gegen Verena Becker zur Bewährung ausgesetzt (нім.). Oberlandesgericht Stuttgart. Процитовано 7 вересня 2025.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).