YaChudo

Веприн

Переглядів: 0. Оновлено 29.10.2026.

село Веприн
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський район
Тер. громада Вишевицька сільська громада
Код КАТОТТГ UA18040090020013005 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Населення 830 (2001)
Площа 34,195 км²
Густота населення 24,27 осіб/км²
Поштовий індекс 12212
Географічні дані
Географічні координати 50°39′28″ пн. ш. 29°26′58″ сх. д. / 50.65778° пн. ш. 29.44944° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		140 м
Водойми р. Тетерів
Місцева влада
Адреса ради вул. Клевцова, 2, с. Вишевичі, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12214
Карта
Веприн. Карта розташування: Україна
Веприн
Веприн
Веприн. Карта розташування: Житомирська область
Веприн
Веприн
Мапа
Мапа

CMNS: Веприн у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ве́прин — село в Україні, у Вишевицькій сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 830 осіб (2001). У 1923—59 та 1980—2015 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Населення

У 1784 році налічувалося 413 мешканців[1], у 1863 році — 1 026 мешканців[2].

Станом на 1885 рік в селі мешкало 1 016 осіб, налічувалося 124 дворових господарства[3], у 1887 році — 1 553 жителі, з них 1 475 православних, 30 католиків та 48 євреїв, на початку 1890-х років — 1 080 осіб[2].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 812 осіб, з них: православних — 1 733, чоловіків — 879, жінок — 933[4].

Наприкінці 19 століття кількість населення становила 1 912 осіб, з них чоловіків — 1 026 та 886 жінок, дворів — 325[5].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 134 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 830 осіб[6].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:

Мова Кількість Відсоток
українська 806 97.11 %
російська 22 2.65 %
білоруська 2 0.24 %
Усього 830 100 %

Історія

У 15 столітті належало родині Юршів, наприкінці 16 століття — Іванові Проскурі, згодом — Черленським та Зміїіським, від яких село придбав Адам Кисіль[2]. На початку 17 століття згадується як містечко Лукашів, що було власністю Луки Сапіги та його дружини Софії Кмітянки, які у 1618 році передали містечко в заставу Кшиштофові Кевличу, разом з іншими маєтностями у Київському воєводстві[8]. За часів Богдана Хмельницького селом володів Максиміліан Бжозовський[2]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року як село, що було у посесії Галецького, разом із Макалевичами та Вирвою, який сплачував з них 9 злотих і 11,5 грошів до замку та 37 злотих і 16 грошів до скарбу[9].

З 1772 року, разом із Макалевичами та деякими навколишніми селами, було власністю овруцького підсудка Юрія Галецького, а з 1782 року його вдови Агати Галецької (із Михайловських), згодом її сукцесорів. Церкву збудовано у 1792 на місці колишньої, дата будови якої, відповідно до візитації Радомисльського деканату 1784 року, не зазначена через давність.

У середині 19 століття — село Радомишлського повіту Вишевицької волості Київської губернії, на лівому березі річки Тетерів, за 22 верст нижче Радомисля. Власність полковниці Анни Невман. У маєтку числиться 3 980 десятин землі. У 1850—55 роках церкву відновлено та пофарбовано. При церкві 49 десятин землі. До парафії входили села Вирва (5 верст) та Бухтіївка (6 верст)[1][2]. У 1861 році Невман продала село Мечиславові Бардецькому, потім воно перейшло до державної скарбниці, яка, у 1879 році, продала Веприн Василеві Ульському. Перед розподілом земель у селі було 3 980 десятин землі, велика власність становила 355 десятин землі вживаної, 1 568 десятин лісу та 35 десятин земель невживаних[2].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Вишевицької волості Радомисльського повіту Київської губернії, на річці Тетерів. Були церковна парафія, католицька каплиця, школа, 2 заїзди, крамниця, 2 водяні млини[3].

Наприкінці 19 століття — власницьке село Вишевицької волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль, де розміщувалася також найближча поштово-телеграфна станція — 20 верст, до волосного центру, с. Вишевичі, де знаходилася також поштова земська станція — 4 версти, до найближчої залізничної станції «Фастів» — 90 верст. Основним заняттям мешканців було рільництво; крім того, селяни підробляли у Мінській губернії та Києві. У селі числилося 4 131 десятина землі, з них 2 039 десятин належало поміщикам, 2 034 десятини — селянам, церкві — 58 десятини. Село належало В. С. Ульському, господарював сам поміщик, застосовував трипільну сівозміну, як і селяни. В селі була православна церква, каплиця, церковно-парафіяльна школа, 2 водяні млини (належали Ульському), 3 вітряки, 4 кузні. Пожежна команда мала 7 діжок, 9 багрів та 2 драбини[5].

У 1923 році включене до складу новоствореної Вепринської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Радомишльського району Малинської округи, адміністративний центр ради. 5 березня 1959 року, відповідно до рішення Житомирського ОВК № 161 «Про ліквідацію та зміну адміністративно-територіального поділу окремих сільських рад області», Вепринську сільську раду ліквідовано, село підпорядковане Вишевицькій сільській раді Радомишльського району Житомирської області. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, включене до Малинського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Радомишльського району. 7 квітня 1980 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 181 «Питання адміністративно-територіального поділу», в селі відновлено Вепринську сільську раду[10].

7 серпня 2015 року увійшло до складу новоутвореної Вишевицької сільської територіальної громади Радомишльського району Житомирської області[11]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[12].

Відомі люди

Примітки

  1. ↑ а б Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Україніка (російська дореф.) . Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 164-165. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 15 липня 2023.
  2. ↑ а б в г д е Wepryn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 213. (пол.)
  3. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 167. (рос. дореф.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 79. Процитовано 15 липня 2023.
  5. ↑ а б Список населенных мест Киевской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська дореф.) . Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 1039-1044. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 15 липня 2023.
  6. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 16 липня 2023. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2021-09-04? (довідка)
  7. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  8. ↑ Wiepryn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 374. (пол.)
  9. ↑ Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 151. Процитовано 16 липня 2023.
  10. ↑ Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 222, 561, 593. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 16 липня 2023.
  11. ↑ Вепринська сільська рада Житомирська область, Радомишльський район. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 23 травня 2020.
  12. ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 16 липня 2023.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).