Всеукраїнське об'єднання «Свобода»

Всеукраїнське об'єднання «Свобода»
Заснована / зареєстрована	13 жовтня 1991 / 16 жовтня 1995
Штаб-квартира	Київ, вул. Богдана Хмельницького 59-в
Політична ідеологія	Ультраправі:[1][2][3] український соціал-націоналізм економічний націоналізм[4] ультранаціоналізм[5][6] євроскептицизм антикомунізм дерусифікація[7] антисемітизм[8] антиімміграція[8] україноцентризм
Очільник партії	Тягнибок Олег Ярославович
Кольори	Темно-синій      Жовтий
Кількість членів	15 тисяч[9]
Кількість депутатів у ВР[10]	1 / 424
Обласні ради та рада м. Києва[11]	50 / 1780
Вебсторінка	svoboda.org.ua
Політика України Політичні партії Вибори

Всеукраї́нське об'є́днання «Свобо́да» — українська консервативно-націоналістична^[12] партія, зареєстрована в 1995 році, однак діяла з 1991 року. До лютого 2004 року мала назву Соціал-Національна партія України.

Лідер партії — Олег Тягнибок.

У 2009 та під час місцевих виборів 2010 року в Галичині партія досягла значних успіхів і стала основною силою в місцевих органах влади.

У 2012 році після парламентських виборів «Свобода» отримала свої перші місця в Верховній Раді України.

Брала активну участь у Євромайдані. Після втечі Януковича та створення нової коаліції партія увійшла до парламентської більшості й отримала місця в уряді Арсенія Яценюка. Однак за результатами позачергових виборів до Верховної Ради 2014 року «Свобода» не пройшла прохідний бар'єр в багатомандатному окрузі, набравши 4,71 % голосів при необхідному мінімумі у 5 %. Представники ВО «Свобода» здобули кілька місць у Верховній Раді за результатами виборів в одномандатних округах, однак не увійшли до новоствореної правлячої коаліції та не отримали місць як у новому уряді Арсенія Яценюка, так і в наступному уряді Володимира Гройсмана.

При цьому «Свобода» зберегла політичне представництво в 15 обласних радах за результатами місцевих виборів 2015 року та у 6 обласних радах за результатами місцевих виборів 2020 року.

1. Закріпити у Конституції, що Україна є національною державою українського народу і постала як результат тисячолітньої традиції української державності.
2. Ухвалити Закон про антиукраїнську діяльність. Очистити державу від ворожої п’ятої колони в усіх сферах суспільного життя – політичній, економічній, інформаційній.
3. Заборонити діяльність усіх антиукраїнських політичних партій та громадських організацій. Запровадити кримінальну відповідальність за будь-які прояви українофобії. Створити у Кримінальному кодексі України окремий розділ «Злочини проти української нації». Посилити кримінальну відповідальність за дії та бездіяльність щодо порушення територіальної цілісності і суверенітету держави, за прояви сепаратизму, наругу над державними символами.
4. Встановити обов’язкову перевірку держслужбовців, кандидатів на виборні посади за допомогою поліграфа (детектора брехні) на причетність до корупційних дій, сепаратизму, співпраці з іноземними спецслужбами та на наявність громадянства інших держав. Доповнити Закон про електронне декларування та змусити усіх суб’єктів декларування подавати у декларації інформацію про наявність іноземного громадянства (в тому числі у минулому) та зв`язки з іноземними спецслужбами.
5. Забезпечити виборцям право відкликати народних депутатів України, депутатів місцевих рад, суддів місцевих судів та керівників органів місцевого самоврядування шляхом місцевого референдуму.
6. Скасувати недоторканність Президента України, народних депутатів та суддів. Заборонити притягнення до юридичної відповідальності депутатів усіх рівнів лише за їхню політичну позицію, висловлювання і характер голосування в радах та їхніх органах (окрім випадків антиукраїнської та антидержавної діяльності).
7. Провести реальну люстрацію влади. Ухвалити нову редакцію закону «Про очищення влади», що передбачатиме заборону обрання та призначення на посади Президента України, народних депутатів України, в органи виконавчої та судової влади й органи місцевого самоврядування осіб, які підлягають люстрації.
8. Усунути від влади, оприлюднити списки та притягнути до відповідальності агентів КГБ-ФСБ та інших спецслужб іноземних держав, керівних працівників КПСС, а також осіб, що займалися антиукраїнською діяльністю та брали участь в олігархічному пограбунку держави, які перебували або перебувають на державній службі в Україні, органах місцевого самоврядування, на виборних посадах.
9. Провести публічні судові процеси та притягнути до кримінальної відповідальності всіх поплічників режиму Януковича, винних у розстрілі Небесної сотні, розв’язуванні війни проти України, розграбуванні держави та покриванні цих злочинів.
10. Забезпечити безумовне виконання антикорупційного законодавства і перейти від вибірковості та декларативності до реального притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення.
11. Запровадити в кримінальному законодавстві принцип «що вища державна посада ‒ то вищий рівень відповідальності за скоєний злочин».
12. Запровадити в паспорті та свідоцтві про народження графу «національність». Визначати національність за свідоцтвом про народження або свідоцтвом про народження батьків, враховуючи побажання громадянина України.
13. Винести на всенародне обговорення проект Конституції, згідно з яким Українська держава є президентською республікою, Президент України є главою держави, безпосередньо очолює уряд і є Верховним Головнокомандувачем.
14. Скоротити каденцію перебування на посаді Президента України до 4 років із правом бути обраним не більше ніж на два терміни поспіль. Обирати Президентом лише громадянина України за місцем народження, який проживає останні 20 років в Україні, досяг 35-річного віку, вільно володіє і спілкується державною мовою, не був судимий, не був притягнутий до відповідальності за проступки антиукраїнського характеру, не має іноземного громадянства і не підпадає під норми люстраційного та антикорупційного законодавства. Забезпечити реальний механізм імпічменту Президента у випадку порушення присяги та здійснення ним кримінального злочину.
15. Обирати депутатами парламенту лише громадян України, які досягли 18 років, вільно володіють і спілкуються державною мовою, є дієздатними та несудимими, не були притягнуті до відповідальності за проступки антиукраїнського характеру, не мають іноземного громадянства і не підпадают під норми люстраційного та антикорупційного законодавства.
16. Забезпечити рівний доступ усіх учасників виборів до ЗМІ для висвітлення своїх програмних засад. Заборонити платну політичну рекламу у ЗМІ за три місяці до початку та впродовж усієї виборчої кампанії. Передбачити відповідальність власників ЗМІ за приховану політичну рекламу. Проводити передвиборчі дебати у ЗМІ та зобов’язати кандидатів брати у них участь. Скасовувати реєстрацію кандидатів у разі ухиляння від участі в дебатах.
17. Зобов’язати кандидатів на всі виборні посади вказувати в офіційних біографіях національність, усі попередні (від часів совєцької окупації) партійні та державні посади і судимості ‒ не лише непогашені, але й погашені, а також наявність в минулому іноземного громадянства. Передбачити скасування реєстрації кандидатів у депутати за умисне приховування біографічних фактів або позбавляти депутата мандата через суд, якщо приховування виявиться після виборів.
18. Забезпечити рівне представництво у виборчих комісіях усіх політичних сил, що беруть участь у виборах. Посилити відповідальність членів виборчих комісій за спотворення результатів виборів.
19. Обмежити строк повноважень Верховної Ради України та місцевих рад до 3 років. Скоротити кількість народних депутатів України до 300.
20. Запровадити дактилоскопічне голосування (за відбитком пальця) з метою забезпечення лише особистої участі народних депутатів у роботі парламенту. Позбавляти мандату за неперсональне голосування.
21. Позбавляти народних депутатів України та депутатів місцевих рад мандатів за систематичну відсутність без поважних причин під час сесій.
22. Скасувати необґрунтовані пільги та привілеї для народних депутатів України, а також для інших найвищих посадових осіб держави. Заборонити збільшувати розмір заробітної плати та інших матеріальних винагород народним депутатам протягом чинності їхніх повноважень.
23. Забезпечити ефективне функціювання трирівневої системи судоустрою: місцевий суд, апеляційний суд, Верховний Суд України. Запровадити обрання: місцевих суддів ‒ громадою строком на 5 років, суддів апеляційних судів ‒ з’їздом суддів місцевих судів строком на 7 років, суддів Верховного Суду ‒ з’їздом суддів України строком на 10 років. Скасувати довічне обрання суддів. Запровадити реальну роботу суду присяжних.
24. Дозволити претендувати на посаду судді лише громадянам України, які мають досвід роботи в галузі права не менше ніж 5 років, досягли 30-річного віку, є дієздатними та несудимими, останні 10 років проживають в Україні, вільно володіють і спілкуються державною мовою, відповідають люстраційним вимогам, не мають іноземного громадянства та ніколи не були притягнуті до відповідальності за корупційні правопорушення та злочини проти держави.
25. Запровадити механізм відшкодування моральних та матеріальних збитків, яких зазнає особа або територіальна громада через неправомірні рішення органів державної влади, місцевого самоврядування чи окремих посадовців, у повному розмірі коштом винуватців. Відшкодовувати збитки за неправосудне рішення коштом судді, що його ухвалив.
26. Зберегти унітарний державний устрій, унеможливити надання будь-якої форми автономії, «спеціального статусу» чи «особливого порядку місцевого самоврядування» для будь-яких територій держави, в тому числі тимчасово окупованих.
27. Провести докорінну адміністративно-територіальну реформу на засадах якнайбільшого наближення адміністративних послуг до населення, добровільності об’єднання громад та їхньої самодостатності. Підвищити роль місцевого самоврядування шляхом перерозподілу повноважень та фінансових ресурсів між центральними органами влади і органами місцевого самоврядування за принципом формування бюджету “знизу вгору”.
28. Запровадити пропорційну виборчу систему за відкритими списками для місцевих рад. Залишити мажоритарну систему лише для сільських та селищних рад. Обирати депутатами місцевих рад лише громадян України, які на день виборів досягли 18 років, вільно володіють і спілкуються державною мовою, є дієздатними, несудимими, не були притягнуті до відповідальності за проступки антиукраїнського характеру, не підпадають під норми люстраційного та антикорупційного законодавства, не мають іноземного громадянства і фактично проживають на території відповідної громади не менше 1 року.
29. Запровадити практику якнайширшого прямого народовладдя ‒ референдуми, плебісцити, загальні збори тощо. Проводити референдуми з усіх життєво важливих питань громад. Запровадити механізм ветування громадою рішень органів місцевого самоврядування. Законодавчо заборонити проводити місцеві референдуми з будь-яких питань, що виходять за межі повноважень відповідної громади.

1. Ліквідація кланово-олігархічної моделі економіки та демонополізація.
   1. Провести деолігархізацію національної економіки, ліквідувати приватні монополії та картелі. Посилити відповідальність за картельні змови.
   2. Ухвалити комплекс законів про повернення капіталів з офшорів та боротьбу з ухилянням від сплати податків. Переглянути угоди з відповідними державами про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна.
   3. Заборонити приватизацію стратегічних підприємств і повернути у державну власність раніше приватизовані.
   4. Зобов’язати власників приватизованих підприємств сплатити різницю між вартістю, що надійшла від такої приватизації до держбюджету, та справедливою вартістю цих об’єктів, враховуючи втрачену для держави вигоду. Перевірити законність приватизації великих підприємств. Повернути у державну власність незаконно приватизовані об’єкти і не допускати приватизації прибуткових підприємств.
   5. Заборонити проведення приватизації державних підприємств в умовах війни.
   6. Повертати у державну власність приватизовані підприємства, власники яких не виконують своїх соціальних, інвестиційних та інших зобов’язань.
   7. Встановити державний контроль над природними монополіями. Ухвалити закон про державні корпорації.
   8. Забезпечити можливість найманим працівникам набувати право власності на підприємства державної та комунальної форм власності, брати участь в управлінні ними та у справедливому розподілі прибутків. Дозволити працівникам продавати свою частку в підприємстві лише самому підприємству.
   9. Посилити кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з рейдерським захопленням підприємств, земель, житла тощо.
2. Макроекономічне регулювання, бюджетна, податкова та фінансово-банківська політика.
   1. Розвивати конкурентоспроможні галузі української промислової та інноваційної діяльності: військово-промисловий комплекс, інформаційні технології (ІТ), авіа-, судно-, верстато- та машинобудування (енергетичне, сільськогосподарське тощо), космічну, харчопереробну (в тому числі переробку іноземної сировини) тощо. Спрямовувати державну підтримку на високотехнологічні, наукоємні, інноваційні, імпортозамінні та вертикально інтегровані галузі.
   2. Ухвалити новий Податковий кодекс із запровадженням прогресивної шкали за принципом: «малий бізнес ‒ малі податки, великий бізнес ‒ великі податки». Спростити адміністрування податків.
   3. Запровадити «воєнний податок на олігархів» та прогресивний воєнний збір за принципом: «більші доходи ‒ більший відсоток».
   4. Встановити прогресивні податки на розкіш.
   5. Скасувати криміналізований податок на додану вартість. Запровадити єдиний соціальний податок із доходів громадян з прогресивною шкалою оподаткування та базовою ставкою 20%.
   6. Запровадити диференційований податок на прибуток. Зменшити податок з прибутку до 5% на ту частину прибутку підприємств, яку спрямовують на технологічне оновлення засобів виробництва згідно з передовими технологіями. Запровадити комплексне податкове стимулювання інвестицій у науку, освіту та інновації.
   7. Запровадити податок на виведений капітал.
   8. Забезпечити контроль держави над банківською системою. Обмежити вплив іноземного банківського капіталу.
   9. Забезпечити абсолютну прозорість роботи НБУ. Обмежувати незалежність НБУ під час війни та надзвичайної економічної ситуації. Запровадити кримінальну відповідальність за антисоціальну монетарну політику, а також маніпулювання валютним курсом з корупційною метою.
   10. Обмежити законом лихварські грабіжницькі відсотки за банківськими кредитами. Заборонити видачу кредитів в іноземній валюті (виняток ‒ суб’єктам господарювання для здійснення зовнішньоекономічної діяльності).
   11. Забезпечити перевагу національного товаровиробника під час проведення державних закупівель.
   12. Забезпечити надходження коштів від транзитного потенціалу України до державного бюджету і спрямувати їх на модернізацію транспортної інфраструктури.
   13. Зобов’язати проводити будівництво державних та комунальних об’єктів першочергово силами вітчизняних фахівців, стимулюючи створення робочих місць для громадян України.
   14. Стимулювати позитивний зовнішньо-торгівельний баланс. Обмежувати некритичний імпорт товарів і послуг. Стимулювати поетапну заміну імпортованої продукції на продукцію національного виробництва (насамперед ‒ великої та малої сільськогосподарської техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування).
   15. Запровадити спеціальне мито на експорт невідновлюваної сировини.
   16. Забезпечити справедливий розподіл бюджетних коштів з метою максимального стимулювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів України.
   17. Стимулювати сплату основних податків за місцем виробничої діяльності.
3. Забезпечення соціальної справедливості.
   1. Ліквідувати прірву між багатими та бідними шляхом стимулювання розвитку середнього класу (дрібні та середні підприємці; високооплачувані фахівці, у тому числі працівники бюджетної галузі ‒ лікарі, вчителі, викладачі вишів, науковці тощо), який має становити не менше 60% працездатного населення.
   2. Забезпечити малий та середній бізнес доступними кредитами. Запровадити безвідсоткові цільові державні кредити на відкриття власної справи (малого бізнесу) та максимально спростити дозвільну систему. Реалізувати державну програму економічної просвіти громадян.
   3. Привести прожитковий мінімум у відповідність до реальних потреб і встановити мінімальну заробітну плату на рівні такого прожиткового мінімуму. Підвищувати щорічно мінімальні зарплати, пенсії та інші соціальні виплати на рівень, не менший за показник річної інфляції.
   4. Ухвалити новий, соціально справедливий Трудовий кодекс України. Встановити шкалу погодинної оплати праці згідно з європейськими стандартами. Встановити п’ятикратне співвідношення між максимальною і мінімальною погодинною заробітною платою у працівників бюджетної галузі.
   5. Сприяти розвиткові дієвих незалежних профспілок. Забезпечити право на страйк.
   6. Скасувати несправедливу пенсійну реформу. Ухвалити новий єдиний закон про багаторівневе пенсійне забезпечення. Узалежнити пенсійний вік від середньої тривалості життя. Встановити пряму залежність розміру пенсії від стажу роботи та допустиме п’ятикратне співвідношення між максимальною і мінімальною пенсією для солідарної пенсійної системи.
   7. Надавати громадянам з особливими потребами та дітям-сиротам державну адресну допомогу у розмірі не меншому, ніж розмір прожиткового мінімуму.
   8. Затвердити державну житлову програму, згідно з якою сім’я з трьома дітьми отримує державний безвідсотковий кредит, сім’я з чотирма дітьми ‒ державний безвідсотковий кредит, 50% якого покриває держава, сім’я з п’ятьма дітьми і більше ‒ безкоштовне житло від держави. Запровадити доступні державні пільгові кредити на придбання житла для молодих сімей, учасників московсько-української війни та членів сімей героїв Небесної сотні.
   9. Сприяти комплексному вирішенню медико-соціальних проблем учасників московсько-української війни та членів їхніх сімей.
   10. Збільшувати розмір виплат українським сім’ям у зв’язку з народженням кожної наступної дитини.
4. Природні ресурси, енергетика, вугільна, газова та нафтова промисловість.
   1. Ухвалити державну програму енергетичної незалежності України за принципом: «зменшення споживання, збільшення видобутку, диверсифікація джерел».
   2. Розвивати альтернативну енергетику. Вдосконалити систему пільг для енергоощадних технологій. Запровадити енергоощадні технології на державних та комунальних об’єктах.
   3. Зруйнувати корупційні схеми в енергетиці. Провести енергоаудит ‒ повну інвентаризацію видобутку та виробництва усіх видів енергоносіїв, встановити реальних власників, наявність та законність отриманих ліцензій підприємств вугле-, газо- і нафтовидобутку.
   4. Націоналізувати приватні енергетичні монополії.
   5. Надавати населенню природний газ та електроенергію за собівартістю. Встановити по всій країні лічильники тепла та комунальних послуг.
   6. Запровадити жорсткий державний контроль за обсягом видобутку, формуванням собівартості видобутку, розподілом і постачанням вуглеводнів та ціноутворенням в енергетиці.
   7. Диверсифікувати імпортні джерела енергоносіїв ‒ не більше ніж 30% від однієї держави-постачальника. Не допустити існування монополій іноземних енергетичних компаній на українському ринку.
   8. Ухвалити державну програму розробки родовищ енергоносіїв. Збільшити видобуток вітчизняних газу, нафти та вугілля. Розвивати поглиблену переробку видобутих енергоносіїв. Встановлювати квоти на експорт видобутих вуглеводнів залежно від їхньої ціни на внутрішньому та світовому ринках, а також залежно від обсягу споживання на внутрішньому ринку.
   9. Створити власний замкнений ядерний цикл на основі вітчизняної сировини.
   10. Забезпечити вільний доступ до електричних мереж малим виробникам електроенергії.
   11. Відновити видобуток газу і нафти на шельфі Чорного моря.
   12. Встановити державну монополію на розробку та видобуток паливних корисних копалин, дорогоцінних природних органічних сполук, мінералів тощо.
5. Земля, аграрно-промисловий комплекс та розвиток села.
   1. Визначити на рівні Конституції, що земля є національним багатством України, а метою державної політики в аграрній царині є формування потужного прошарку українського фермерства.
   2. Провести повну інвентаризацію земельних ресурсів України.
   3. Заборонити торгівлю землею сільськогосподарського призначення. Надавати її у довгострокове володіння українським громадянам із правом родинного успадкування. Визначити законом підстави припинення такого володіння в разі використання сільськогосподарських земель за нецільовим призначенням або в разі погіршення стану (родючості) ґрунтів.
   4. Дозволити особам, які у законний спосіб набули право власності на землі сільськогосподарського призначення (під час розпаювання, одержали в спадщину за законом), здійснювати передачу (дарування, відступлення) своєї земельної власності прямим родичам (батьки, діти, онуки) або продавати лише державі або громаді, на території якої вона розташована. Заборонити будь-які інші способи відчуження таких ділянок. Не визнавати право власності на землю сільськогосподарського призначення, набуте в результаті боргових розписок та внесків до статутного фонду. Не дозволяти право власності на землю іноземцям, особам без громадянства та юридичним особами (окрім держави і громад).
   5. Визнавати право приватної власності на землю присадибних ділянок, землі сільськогосподарського призначення, отримані під час розпаювання, одержані в спадщину (даровані, відступлені) прямими родичами та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю.
   6. Створити державний земельний банк. Розробити та забезпечити пріоритетне фінансування програм стимулювання розвитку кооперативів та сімейних фермерських господарств.
   7. Запровадити кримінальну відповідальність за ерозію ґрунтів унаслідок людської діяльності. Посилити кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння землею, ґрунтами та врожаєм.
   8. Зобов’язати громадян, які бажають набути у користування землю сільськогосподарського призначення у розмірі більшому ніж 30 гектарів, скласти кваліфікаційний іспит на предмет діяльності на цій землі.
   9. Встановити мінімальну ставку орендної плати за користування землею сільськогосподарського призначення згідно з нормативно-грошовою оцінкою землі.
   10. Заборонити зміну цільового призначення сільськогосподарських земель, за винятком державних та громадських потреб. Повертати у державну власність землі, які не використовуються за цільовим призначенням.
   11. Забезпечити ефективний державний контроль за використанням земель підвищеної цінності.
   12. Встановити економічно обґрунтовані мінімальні закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Стимулювати створення мереж збуту української сільськогосподарської продукції.
   13. Забезпечувати продовольчі потреби держави лише вітчизняною сільськогосподарською продукцією, окрім продуктів, які не вирощують в Україні.
   14. Забезпечити ефективну та прозору діяльність Держрезерву та його активність на всіх ринках сільськогосподарської продукції. Забезпечити сільгоспвиробників державним замовленням на сільськогосподарську продукцію. Розбудувати державну систему зберігання продуктів сільськогосподарського виробництва.
   15. Законодавчо врегулювати питання фінансування та інвестиційного забезпечення соціально-культурної сфери та інфраструктури сіл орендарями земельних паїв та агроформуваннями, які здійснюють господарську діяльність у межах територіальних громад та населених пунктів.
6. Житлово-комунальне господарство та містобудування.
   1. Повернути до комунальної або державної власності підприємства-монополісти електро-, газо-, тепло- і водопостачання та водовідведення.
   2. Встановлювати для населення співмірні з рівнем прожиткового мінімуму та мінімальним розміром заробітної плати тарифи на житлово-комунальні послуги. Ліквідувати наявні корупційні схеми при формуванні тарифів.
   3. Розвивати державні програми стимулювання енергоощадних технологій через довгострокове кредитування. Інвестувати у технології теплопостачання та перехід на альтернативні види опалення.
   4. Вирішувати спірні земельні та будівельні питання шляхом проведення місцевих референдумів, окрім випадків суспільної потреби. Посилити кримінальну відповідальність за незаконне будівництво.
   5. Забезпечити дієвий механізм приватизації земельних ділянок під багатоквартирними будинками, затвердити прибудинкові території та спростити оформлення земельних ділянок спільної сумісної власності громадян.
   6. Зобов’язати будівельні компанії вкладати кошти у соціальну інфраструктуру. Втілити в життя комплексну програму реконструкції та поступової заміни зношеного житлового фонду.
   7. Запровадити комплексну державну програму повної утилізації твердих побутових та біологічних відходів.
   8. Забезпечити підтримку розвитку комунального транспорту. Стимулювати запровадження екологічних видів перевезення.
   9. Ухвалити програму реконструкції та збереження архітектурних пам’яток державного та місцевого значення.
   10. Забезпечити неухильне виконання закону про право громадян на безперешкодний доступ до водойм.
   11. Закріпити за всіма парками та скверами земельні ділянки з метою недопущення їхньої забудови.

До центральних органів належать^[13] З'їзд, Політрада, Політвиконком, Голова, Контрольно-ревізійна комісія, Партійний суд.

Місцеві партійні організації^[13] утворені відповідно до адміністративно-територіального поділу України і включають обласні, міські, районні, районні у містах, селищні та сільські організації.

Партія брала участь у парламентських виборах:

• 1998 року у складі виборчого блоку «Менше слів»^[14], набравши 0,16 % голосів в багатомандатному окрузі^[14].
• 2006 року, набравши 0,36 % голосів^[15]
• На позачергових Парламентських виборах 2007 року партія набрала 0,76 % (178 660 голосів), що є вдвічі більше, ніж на минулих виборах. Найбільше партію підтримала Галичина: Тернопільська (3,44 %), Івано-Франківська (3,41 %) та Львівська (3,06 %) області. Також більше відсотка партія набрала у Волинській (1,45 %), Рівненській (1,12 %) областях та місті Київ (1,25 %). В закордонному виборчому окрузі ВО «Свобода» посіло 4 місце і 2,28 % голосів.

Партія заснована 13 жовтня 1991 р. у Львові під назвою «Соціал-національна партія України» (СНПУ) представниками громадської організації ветеранів Афганістану, молодіжної організації «Спадщина» (під головуванням Андрія Парубія), Студентського Братства Львова (на чолі з Олегом Тягнибоком) та Варти Руху (під керівництвом Ярослава Андрушківа та Юрія Криворучка)^[16].

Офіційна реєстрація Міністерством юстиції відбулася 16 жовтня 1995-го.

Лідером партії став лікар-психіатр Ярослав Андрушків.

Ідейна основа діяльності СНПУ — соціал-націоналізм.

У статуті СНПУ метою діяльності партії зазначалося: «Сприяння розбудові незалежної Української Соборної Держави на засадах соціальної та національної справедливості, гармонійного поєднання інтересів суспільства й держави»^[16].

Пріоритетним відповідно є побудова національної держави, де суб'єктом державності виступає автохтонна нація. Ідеологи СНПУ спиралися на праці ідеолога Організації Українських Націоналістів (ОУН) 1930-х рр. Миколи Сціборського, який розробив альтернативний демократії політичний режим націєкратії. У зовнішній політиці СНПУ орієнтувалася на створення «Великої України».^{[джерело?]}

З самого початку своєї діяльності партія намагалася позиціювати себе як месіанський загальноєвропейський рух. 19 листопада 1995 р. під час своєї презентації у львівському театрі ім. Марії Заньковецької голова СНПУ Я. Андрушків заявив: «У зв'язку з перспективою масової деградації людей і цілих народів, ми є останньою надією білої раси і людства взагалі…»^[16].

Емблемою партії була монограма «Ідея нації». Емблема СНПУ становить собою силует монограми в складі літер «І» та «N» — початкових літер слів девізу Соціал-Національної партії України «Ідея Нації».

Форма написання літери «N» відповідає традиційному, давньоукраїнському стилю правопису.

Монограма, як емблема СНПУ, утворюється шляхом переплетення вказаних літер, при чому, літера «і» вертикально і в центрі перетинає поперечний елемент літери «N»^[18].

Монограма блакитного кольору зображувалася на партійних знаменах, чорного — на знаменах товариства сприяння Збройним силам та Військово-морському флоту України «Патріот України» (молодіжне крило партії). Колір знамен в обох випадках був золотим.

Протягом першої половини 1990-х рр. налагоджено друк партійної газети «Соціал-націоналіст», організовано постійну охорону загонами СНПУ кількох соборів Української Православної церкви Київського патріархату, створено Надзвичайний Комітет Порятунку Нації і Держави, яким було організовано цілий ряд пікетувань Верховної Ради України з приводу відвернення загрози втрати Україною Криму та Чорноморського флоту.

Восени 1993 р. для охорони акцій, організованих Надзвичайним Комітетом Порятунку Нації і Держави, СНПУ створює «народні охоронні загони», одягнені в чорну уніформу, щоб дистанціюватися від одягнених у камуфляж УНСОвців. 22-24 вересня 1993 р. «народні охоронні загони» влаштували акти масової непокори біля приміщення Верховної Ради України^[16].

У 1994 р. на місцевих виборах у Львівській області СНПУ отримала 10 % голосів і представництво у Львівській обласній раді.

У виборах 1998 р. СНПУ взяла участь разом із ще однією ультрарадикальною партією «Державна самостійність України» у складі блоку «Менше слів», який отримав 0,17 % або 45 155 голосів і зайняв передостаннє, 29-те місце. Водночас СНПУ отримала першого народного депутата у своїх лавах. Колишній хірург Олег Тягнибок, член Ради Уповноважених СНПУ, переміг в мажоритарному окрузі.

Наприкінці 1999 р. керівництвом партії прийняте рішення про формування молодіжного крила у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту «Патріот України», яке очолив Андрій Парубій.

На парламентських виборах 2002 р. СНПУ висувала своїх кандидатів виключно в одномандатних округах. Депутатський мандат отримує тільки Олег Тягнибок.

14 лютого 2004 р. на IX з'їзді СНПУ Головою партії обраний Олег Тягнибок. Партія змінює назву (відтепер вона має назву Всеукраїнське об'єднання «Свобода») та символіку («Ідею Нації» замінює спрощене зображення жесту «Тризуб-Воля» у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями)^[19][20].

ВО «Свобода» підтримала «Помаранчеву революцію», було оприлюднено звернення до громадян^[21], лідер об'єднання О.Тягнибок неодноразово виступав з трибуни Помаранчевого майдану.

Проте пізніше свободівці неодноразово наголошували про зраду «помаранчевими» лідерами «ідеалів Майдану», зокрема, на думку О. Тягнибока «За гучними корупційними звинуваченнями та викривальними заявами приховувались внутрішні інтриги помаранчевого табору в боротьбі за владу. Ніхто не думав про українців… про їх щоденні потреби, про майбутнє їхніх дітей»^[22].

На парламентських виборах 2007 року ВО «Свобода» набрала 0,76 % голосів і до Парламенту не потрапила. Найбільшу підтримку (понад 3 %) «Свобода» отримала в Галичині, найменшу — у Криму та в Донбасі — близько 0,1 %. У Києві набрала 1,25 %.^[23]

Свободівці періодично організовують вуличні акції, не пов'язані безпосередньо з політикою.

Наприклад, 29 березня 2008 р. за ініціативи свободівців у Києві пройшов Марш українського глядача^[24][25][26] під гаслом «Від кіна українською — до Українського кіна!», під час якого на Майдані незалежності демонстрували роботи молодих талановитих українських режисерів і виступав кінорежисер Юрій Іллєнко.

На виборах до Київради 2008 року ВО «Свобода», що йшла під гаслом «Стольному граду — українську владу!»^[27] набрала 2,08 %, випередивши блок НУНС (2,01 %)^[28], проте цього результату було недостатньо для проходження у Київраду.

За підсумками позачергових виборів до Тернопільської обласної ради, що відбулися 15 березня, «Свобода» отримала перше місце, здобувши 154 325 голосів «за» (34,69 %) і 50 із 120 місць в обласній раді. Уперше в історії партії вона посіла перше місце на виборах до якоїсь обласної ради.

У червні об'єднання ініціювало акцію «Геть алкоголь та тютюн з українських міст та сіл». Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська міські ради ухвалили рішення про обмеження торгівлі алкоголем після 22 години^[29].

На початку року лідер партії, Олег Тягнибок, балотувався на пост Президента України. Він отримав підтримку 352 282 виборців (1,43 %)^[30].

31 жовтня партія перемогла на виборах до обласних рад Львівщини (41 депутат) та Івано-Франківщини (17 депутатів). Свободівці також пройшли до обласних рад на Буковині (4 представники), Волині (6), Київщині (5), Рівненщині (5) та Хмельниччині (4) і до районних, міських і селищних рад цих регіонів. «Свобода» отримала по 2 мандати в міських радах Житомира та Вінниці. Мером Тернополя обраний Сергій Надал, проте у Львові та Івано-Франківську кандидати від партії не змогли перемогти чинних міських голів, Андрія Садового та Віктора Анушкевичуса, відповідно.

У кінці листопада рішення про саморозпуск прийняли Луганська міська й обласна організації ВО «Свобода»^[31].

Члени ВО «Свобода» були співорганізаторами спроби зриву спільно зі СНА 28 лютого акції у рамках кампанії «Проти деградації освіти»^{[32][33][34][35]}.

Широкого розголосу набули події у Львові під час відзначення Дня Перемоги 09 травня. Представники ВО «Свобода» були учасниками численних сутичок з представниками лівих організацій^[36][37]. У результаті постраждало щонайменше 14 осіб, а помічник депутата Львівської міської ради від «Свободи» Олег Ковпак отримав вогнепальне поранення^[38].

У серпні політична сила ввійшла до складу Комітету опору диктатурі — політичного формування, що об'єднало партії, серед яких «За Україну!», «Громадянська позиція», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», «Фронт Змін», Європейська партія України, Конгрес українських націоналістів, Народний Рух України, «Народна самооборона», «Пора» та громадські об'єднання «Зарваницька ініціатива», «Жінки за майбутнє» й інших заради недопущення політичних репресій і для захисту прав українських громадян.

7 листопада представники «Свободи» спробували зупинити ходу комуністів до Майдану Незалежності, закидавши їх яйцями^[39].

Активісти «Прямої дії» стверджують, що члени «Свободи» у лютому брали участь у нападі на активістів організації^[40]. Партія заперечила це на офіційному сайті^[41].

26 липня ВО «Батьківщина» і ВО «Свобода» на спільній пресконференції повідомили, що йтимуть на вибори до Верховної Ради окремими партійними списками, а в кожному одномандатному виборчому окрузі виставлять єдиного узгодженого кандидата. Так, від «Батьківщини» в округах балотуватиметься 190 кандидатів у народні депутати, від «Свободи» — 35 кандидатів^[42].

З нагоди 70-річчя створення Української повстанської армії 14 жовтня у парку імені Тараса Шевченка в центрі Києва відбувся мітинг всеукраїнського об'єднання, що зібрав кілька тисяч осіб^[43]. Згодом колона пройшла маршем по вулиці Володимирській до Софійської площі. Разом із націоналістами були вболівальники ФК «Динамо» (Київ) з банером «Свободу Павличенкам», протестуючи проти рішення суду в резонансній справі Павличенків^[44].

На парламентських виборах 2012 року Всеукраїнське об'єднання «Свобода» отримало 10,44 % голосів виборців^[45], що стало однією з найбільших несподіванок цих виборів^[46]. Традиційно найбільшу підтримку політична сила мала на Галичині: Львівщина — 38,02 % (1-е місце в області), Івано-Франківщина — 33,79 % (2-е місце), Тернопільщина — 31,22 % (2-е місце).

Через побоювання сутичок з націоналістами, зокрема зі «Свободи», 7 листопада комуністи вперше за кілька останніх років відмовилися від ходи Хрещатиком^[47], а «свободівці», що зібралися на Майдані Незалежності були готові блокувати марш опонентів^[48].

21 грудня в Одесі «Свобода» проводила мітинг перед міською радою проти перейменування вулиці Івана та Юрія Лип. Там само одеські підприємці протестували проти високих поборів і неправових дій на ринках «Привоз» і «7-й кілометр». Коли активісти, серед яких був депутат ВРУ Павло Кириленко, та підприємці спробували зайти до приміщення міськради, охорона застосувала сльозогінний газ та обливала людей водою на морозі^[49]. Одеські депутати назвали протестувальників «неофашистами»^[50].

У той час як представники опозиції, зокрема ВО «Свобода»^[51], блокували трибуну Верховної Ради з вимогою запровадити персональне голосування народних депутатів, 7 лютого на сесії Львівської міської ради «свободівка» Ірина Шалаковська проголосувала замість свого колеги Івана Гринди^[52][53]. Наступного дня Шалаковська отримала сувору догану, також її знято з посади голови Личаківської районної організації Львівської міської організації «Свободи», а Гринда отримав догану за те, що залишив картку для голосування без нагляду^[54]. Голова фракції «Свобода» у Львівській міськраді депутат Маркіян Лопачак пообіцяв, що у майбутньому за такі вчинки будуть також виключати із партії^[55].

14 березня в Києві прихильники «Свободи» зірвали презентацію книги про Йосипа Сталіна^[56]. У той же день ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина» розпочали двомісячну акцію протесту Вставай, Україно!^[57][58].

«Свобода» брала активну участь у Євромайдані. Після втечі Януковича та створення нової коаліції партія увійшла до більшості та отримала місця в уряді. Так, Ігор Тенюх очолив міністерство оборони, Ігор Швайка — міністерство аграрної політики та продовольства, Андрій Мохник — міністерство екології та природних ресурсів. Олег Махніцький став в.о. генерального прокурора.

02 березня 2014 Ірину Сех призначено головою Львівської обласної державної адміністрації. Після того, як упродовж 20 днів, як передбачено Конституцією, вона не склала мандат народного депутата, у квітні Люстраційний комітет Майдану Львівщини уповноважив свого представника звернутись із позовом до ОАСК з приводу порушення Закону України «Про статус народного депутата України» Іриною Сех, яка суміщає депутатський мандат з посадою голови Львівської ОДА. Поведінка очільниці області спричинила у Львові мітинги та пікети з вимогою припинити суміщення посад^[59].

Голова «Свободи» Олег Тягнибок брав участь у виборах Президента 25 травня 2014, отримавши підтримку 1,16 % виборців (210 476 голосів)^[60].

26 серпня 2014 року у Києві на вулиці Інститутській на Східний фронт урочисто проводжали свободівський батальйон спеціального призначення «Січ»^[61][62], який до цього пройшов двомісячну підготовку^[63].

У вересні 2014 партія Всеукраїнське об'єднання «Свобода» оприлюднила першу десятку виборчого списку на виборах до Верховної ради України:

1. Олег Тягнибок
2. Руслан Кошулинський
3. Олександр Сич
4. Богдан Бенюк
5. Олексій Миргородський
6. Анатолій Вітів
7. Олександр Мирний
8. Андрій Мохник
9. Олег Панькевич
10. Ігор Мірошниченко

У підсумку на позачергових виборах до Верховної ради 2014 року «Свобода» посіла сьоме місце за кількістю голосів виборців (742 022 голоси — 4,71 %) і, не подолавши 5-відсоткового бар'єру, не пройшла до Парламенту^[64].

Рішеннями проведеного в лютому 2015 XXX З'їзду ВО «Свобода» партія перевела роботу на внутрішній воєнний стан^[65]:

• обрано заступника Голови ВО «Свобода» з воєнних питань (ним став Юрій Сиротюк, ексчлен комітету ВР з питань Національної безпеки й оборони);
• створено комбатанське об'єднання «Легіон Свободи» з усіх свободівців, які в складі Збройних сил України, Національної гвардії, спецпідрозділів МВС та Добровольчих батальйонів беруть участь у війні з Росією. «Легіон» очолив командир «Карпатської Січі» Олег Куцин;
• ухвалено рішення про створення загонів територіальної оборони народного резерву на базі місцевих осередків «Свободи» до району включно;
• за ухиляння без поважних причин від мобілізації — автоматичне виключення з лав об'єднання;
• призначено відповідального за мобілізаційні питання у ВО «Свобода» (Володимир Стаюра);
• призначено воєнного прес-секретаря ВО «Свобода» (Настя Сніжна);
• половину членських внесків ВО «Свобода» переводитиметься у фонд допомоги постраждалим в україно-московській війні.

У вересні 2015 року начебто через масові заворушення біля Верховної Ради 31 серпня був заарештований заступник Голови ВО «Свобода» з воєнних питань Юрій Сиротюк, ексчлен комітету ВР з питань Національної безпеки й оборони)^[66][67], що було розцінено ВО «Свобода» як політичне переслідування^[68].

14 вересня 2015 року на з'їзді партії вирішено взяти участь у місцевих виборах 25 жовтня 2015 року. Завдання «Свободи» на цих виборах — зупинити реванш олігархів і антиукраїнських сил — оголосив лідер партії Олег Тягнибок. «Свобода» візьме участь у місцевих виборах у всіх областях, де зареєстровані осередки партії. Також партія має намір висунути кандидатів у мери у всіх обласних центрах. Окрім того, присутні на з'їзді делегати прийняли рішення про призначення керівником виборчого штабу партії колишнього міністра екології та природних ресурсів Андрія Мохника.^[69]

Партія також розглядає можливість висунення членів партії «Правий сектор» від «Свободи» на місцевих виборах 25 жовтня. Про це в ході з'їзду партії, проведеного в Києві 14 вересня 2015 року, заявив лідер партії Олег Тягнибок. Присутні на з'їзді делегати оплесками відреагували на пропозицію Тягнибока. На думку Тягнибока, в нинішніх умовах політичним силам необхідно координувати свої зусилля.^[70]

Марш Слави Героїв — традиційна святкова хода, яку організовує у Києві ВО «Свобода» для відзначення річниці створення Української Повстанської Армії.

Марш пройшов 14 жовтня 2016 на свято Покрови Пресвятої Богородиці й був 12-й за ліком. Перед початком ходи у столичному парку Шевченка на урочисте віче зібралося понад 20 тисяч учасників. Святковий марш^[71] був присвячений 84-ій річниці створення УПА, до свята Покрови та до Дня захисника України.

ВО «Свобода», «Національний корпус» і «Правий сектор» підписали «Національний маніфест» про об'єднання зусиль задля порятунку України.

На традиційному Марші Слави Героїв, що відбувся 14 жовтня 2018 року, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявив, що ставить свої особисті амбіції нижче інтересів нації, тому не балотуватиметься на посаду Президента України у 2019 році, натомість пропонує іншим націоналістичним силам розглянути кандидатуру голови Секретаріату ВО «Свобода» Руслана Кошулинського.

Пізніше про свою підтримку Русланові Кошулинському заявили організації «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», «Організація українських націоналістів», «С14», а також керівник руху «ДІЯ» та УДА Дмитро Ярош.

31 березня 2019 року на виборах Президента кандидат від об'єднаних сил націоналістів, член ВО «Свобода» Руслан Кошулинський за підтримки партій «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», «Організація українських націоналістів», «С14», керівника руху «ДІЯ» та УДА Дмитра Яроша набрав 1,62 % голосів.

На виборах народних депутатів 21 липня 2019 року виборчий список ВО «Свобода», куди увійшли представники партій «Національний корпус», «Правий сектор», «Конгрес українських націоналістів», ГО «Організація українських націоналістів», руху «ДІЯ» та УДА (керівник Дмитро Ярош), отримав 2,15 % голосів. Партія не подолала 5 % бар'єр^[a], але отримала право на державне фінансування статутної діяльності. Натомість серед кандидатів-націоналістів в одномандатних округах перемогу здобула Оксана Савчук в ТВО № 83 (Івано-Франківськ).

На місцевих виборах 2020 року ВО «Свобода» отримала 890 місць в обласних, районних, міських, селищних і сільських радах та радах районів у містах (2,09 % від загальної кількості), 50 з них — в обласних радах (2,81 % від загальної кількості місць в обласних радах). Представників «Свободи» було обрано або переобрано мерами шістьох міст (Тернопіль, Івано-Франківськ, Калуш, Кам'янець-Подільський, Хмельницький, Конотоп).

У 2000 році на запрошення СНПУ Україну відвідав голова Національного фронту Франції Жан-Марі Ле Пен. Французькі праві радикали разом з членами «Патріоту України» проводять спільні військово-туристичні вишколи в Карпатах, які для французів на їх батьківщині були недоступними через законодавчу заборону. Протокол про співпрацю підписаний між Національним фронтом і ВО «Свобода» у 2009^[72].

07 березня 2014 ВО «Свобода» закликала «Національний фронт» Франції не спотворювати інформацію про події в Україні, зокрема щодо російської інтервенції в Криму.^[73] В офіційному зверненні ВО «Свобода» оприлюднила глибоку стурбованість офіційною позицією «Національного фронту» щодо ситуації в Україні.^[74]

ВО «Свобода» співпрацює з Австрійськими націоналістами, зокрема з Австрійською Партією Свободи. Зокрема, на запрошення австрійської «Свободи», у листопаді 2008 року Відень відвідав лідер ВО «Свобода», Олег Тягнибок. Позиція стосовно подій в Україні, оприлюднена Австрійською партією свободи^[75][76], викликала несприйняття ВО «Свобода», як така, що базується на хибній інформації^[77][78].

23-24 квітня 2013 року члени «Свободи» Андрій Іллєнко і Тарас Осауленко відвідали Італію на запрошення італійської партії «Форца нова». На зустрічі обговорені питання співпраці та шляхи розвитку.^[79]

19 березня 2014 року опублікований лист Олега Тягнибока, згідно з яким «неможливе перебування Всеукраїнського об'єднання „Свобода“ як спостерігача в Альянсі європейських національних рухів» […] у зв'язку із несумісними заявами керівництва очолюваного Вами Альянсу щодо схвалення підтримки Росією сепаратистських сил у Криму та окупації частини української держави російською армією".^[80]

У травні 2008 депутат Львівської обласної ради Ірина Фаріон в ефірі радіо «Ера FM» на запитання слухача про її ставлення до людей православної віри, парафіянам церкви Московського патріархату, заявила: «… структура, яка називає себе Московським патріархатом, нічого спільного не має з християнством…»^[81]

У травні 2009 року Фаріон, виступаючи перед членами «Свободи», заявила: «Ще Степан Бандера зробив пророцтво про так звану газову трубу. Це єдине, що москалі ще не вкрали у нас. Це москалі вміють дуже добре: брехати і красти, красти і брехати, брехати і красти!»^[82].

Юрій Михальчишин на засіданні позачергової третьої сесії Львівської облради шостого демократичного скликання біля пам'ятника Степанові Бандері заявив: «Наша бандерівська армія перейде Дніпро, перейде Донецьк і викине синьожопу банду з України. У нас у Львові є своя бандерівська червоно-чорна влада, і в Тернополі, і в Франківську… Той уряд, того Президента ми з вами не обирали. Тому це не є наша влада і зобов'язань перед нею ми не маємо жодних»^[83].

У червні 2012 Фаріон в ефірі львівського телеканалу ZIK виступила проти прийняття законопроєкту про мови Колесніченка-Ківалова: «Якщо ми урівнюємо цю мову на деяких теренах і, зокрема, в Донецьку, з українською, ми урівнюємо у правах мову окупанта з мовою корінного населення»^[84].

У вересні 2012 депутат Юрій Михальчишин в ефірі телеканалу ICTV, коментуючи відповідну поправку Європарламенту до останньої резолюції заявив, що заклик Європарламенту до демократичних сил України не співпрацювати з партією «Свобода» є заангажованим рішенням, яке побудоване на містифікаціях і совковій пропаганді^[85]. При цьому на зауваження про те, що Європарламент є політичним органом, Михальчишин заявив, що це «політичний колгосп»^[86].

У вересні 2013 депутат Андрій Іллєнко заявив, що «Свобода» — проєвропейська партія, підкресливши, що проти них в Європарламенті виступають депутати пов'язані з Партією регіонів або Кремлем^[87].

10 жовтня 2013 року депутат Олександр Мирний виступив проти введення розрахунків векселями під час розгляду в парламенті законопроєкту № 3358 "Про внесення зміни до статті 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (щодо реструктуризації фактичної бюджетної заборгованості шляхом видачі фінансових скарбничих векселів)^[88].

• Аронець Олександр Романович (1988) — український правник, політичний і громадський діяч, відомий блогер, відеострімер на Революції Гідності, член Політради;
• Багрянцева Олена Юріївна (1983) — поетеса, журналістка, раніше секретар Конотопської міської ради Сумської області (усунута голосуванням сесії 28 серпня 2018);
• Барняк Тарас Михайлович (1975) — український дипломат, в. о. начальника Управління зі зв'язків зі світовим українством МЗС України, раніше генеральний консул України в м. Сан-Франциско (США);
• Бенюк Богдан Михайлович (1957) — український актор театру і кіно, Народний артист України (1996), заступник голови ВО «Свобода» з міжнародних питань, міністр культури й національної спадщини в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», депутат Київради, народний депутат України 7-го скликання;
• Бицюра Леонід Олексійович (1977) — заступник Тернопільського міського голови, раніше — заступник голови Тернопільської ОДА;
• Бондарчук Олег Володимирович (1975) — керівник юридичної служби ВО «Свобода», депутат Київради, міністр правопорядку в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», народний депутат України 7-го скликання;
• Бугайчук Віктор Михайлович (1957) — раніше голова Полтавської ОДА;
• Вітів Анатолій Миколайович (1960) — заступник голови ВО «Свобода» з питань партійної дисципліни, депутат Волинської облради і керівник фракції, народний депутат України 7-го скликання;
• Галайко Богдан Миколайович (1984) — член Політради, директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН України;
• Гелевей Олег Іванович (1965) — голова КРК, приватний підприємець, депутат Київради, народний депутат України 7-го скликання.
• Головко Михайло Йосифович (1983) — народний депутат України 7-го і 8-го скликання.
• Зелик Руслан Богданович (1965) — керівник Інституту політичної освіти ВО «Свобода», міністр соціального захисту в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», народний депутат України 7-го скликання.
• Іллєнко Андрій Юрійович (1987) — заступник голови ВО «Свобода», народний депутат України 7-го і 8-го скликань, голова міжфракційного об'єднання ВО «Свобода» у ВРУ 8-го скликання, кандидат на посаду Київського міського голови у 2014 році;
• Іллєнко Михайло Герасимович (1947) — український кінорежисер;
• Іллєнко Пилип Юрійович (1977) — український актор, продюсер, голова Держагентства України з питань кіно;
• Іллєнко Юрій Герасимович (1936 — † 2010) — народний артист України, кінорежисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Політради ВО «Свобода»;
• Кайда Олексій Петрович (1971) — заступник голови ВО «Свобода» з воєнних питань, заступник Івано-Франківського міського голови, раніше — сержант ЗСУ, народний депутат України 7-го скликання, голова Тернопільської обласної ради 5-го скликання;
• Кізін Сидір Васильович (1975) — український адвокат, член Європейської бізнесової асоціації, член Українсько-американської асоціації адвокатів, депутат Житомирської облради і керівник фракції, міністр справедливості в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», кандидат на посаду Житомирського міського голови у 2015 році, раніше голова Житомирської ОДА;
• Колодій Петро Несторович (1962) — раніше голова Львівської облради 6-го скликання;
• Кошулинський Руслан Володимирович (1969) — депутат Львівської облради, голова Секретаріату ВО «Свобода», керівник центрального виборчого штабу ВО «Свобода», раніше — старший сержант ЗСУ, кандидат на посаду Президента України у 2019 році від об'єднаних сил націоналістів, кандидат на посаду Львівського міського голови у 2015 та 2020 роках, заступник голови Верховної Ради 7-го скликання;
• Кривецький Ігор Ігорович (1972) — заступник голови ВО «Свобода» — голова економічної ради, народний депутат України 7-го скликання;
• Куцин Олег Іванович (1964 — † 2022) — провідник комбатанського об'єднання свободівців «Легіон Свободи», раніше лейтенант ЗСУ (звільнений в запас), командир роти вогневої підтримки «Карпатська Січ» у складі 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
• Левченко Юрій Володимирович (1984) — експерт з питань економіки і фінансів, народний депутат України 8-го скликання, віцепрем'єр із питань економічної політики, міністр фінансів в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», раніше комендант — Революційного Українського дому під час Революції Гідності, депутат Київської міської ради 6-го скликання;
• Леонов Едуард Володимирович (1974) — заступник генерального директора Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів», лідер рок-гурту «Тавро», кандидат на посаду Ужгородського міського голови у 2015 році, народний депутат 7-го скликання;
• Лопачак Маркіян Романович (1980) — сержант ЗСУ, депутат Львівської міськради і керівник фракції, народний депутат України 7-го скликання;
• Мартинюк Леонтій Святославович (1977) — заступник голови ВО «Свобода» з питань зв'язків з громадськістю, народний депутат України 7-го скликання;
• Марцінків Руслан Романович (1979) — Івано-Франківський міський голова, народний депутат України 7-го скликання, раніше секретар міської ради м. Івано-Франківськ;
• Марченко Олександр Олександрович (1965) — народний депутат України 8-го скликання, раніше солдат у 72 ОМБр ЗСУ, кандидат на посаду Білоцерківського міського голови.
• Мірошниченко Ігор Михайлович (1976) — член Політради ВО «Свобода», приватний підприємець, депутат Київської міської ради, раніше спортивний журналіст, народний депутат України 7-го скликання.
• Міщенко Андрій Миколайович (1973) — керівник аналітичної служби ВО «Свобода», професійний спортсмен (гребля), кандидат на посаду Чернігівського міського голови та кандидат в депутати Верховної Ради України під час проміжних виборів по 205 мажоритарному округу у 2015 році, народний депутат України 7-го скликання.
• Мохник Андрій Володимирович (1972) — заступник голови ВО «Свобода» з питань депутатської діяльності, раніше міністр екології та природних ресурсів України, народний депутат України 7-го скликання.
• Надал Сергій Віталійович (1975) — Тернопільський міський голова, міністр інфраструктури та регіонального розвитку в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода»;
• Осуховський Олег Іванович (1985) — голова ГО «Національний люстраційний комітет» (ГО «Всеукраїнська люстрація»), очільник комітету люстрації в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», народний депутат України 7-го та 8-го скликання;
• Павлюк Василь Михайлович (1958) — генеральний консул України в місті Люблін (Польща), раніше секретар Львівської міськради;
• Панькевич Олег Ігорович (1972) — заступник голови ВО «Свобода» з питань національної пам'яти, депутат Львівської облради і керівник фракції, народний депутат України 7-го скликання, раніше — голова Львівської облради 6-го скликання;
• Сабій Ігор Михайлович (1976) — депутат Київської облради і керівник фракції, міністр розвитку сільського господарства в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», переслідуваний режимом Порошенка^{[джерело?]}, народний депутат України 7-го скликання;
• Савчук Оксана Василівна (1983) — народний депутат 9-го скликання, раніше секретар Івано-Франківської міської ради;
• Семеніхін Артем Юрійович (1982) — лейтенант ЗСУ, командир взводу у 92 ОМБр, Конотопський міський голова Сумської області, раніше приватний підприємець;
• Сех Ірина Ігорівна (1970) — приватна підприємиця, голова Об'єднання українок «Яворина», міністр екології в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», раніше — голова Львівської ОДА, народний депутат України 7-го скликання та голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
• Симчишин Олександр Сергійович (1980) — Хмельницький міський голова, раніше заступник — голови Хмельницької ОДА;
• Сиротюк Олег Мирославович (1978) — депутат Тернопільської облради і керівник фракції, раніше голова Тернопільської ОДА, народний депутат України 7-го скликання;
• Сиротюк Юрій Миколайович (1976) — експерт з питань національної безпеки й оборони, заступник голови ВО «Свобода» з питань політичної освіти, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», доброволець ОДЧ «Карпатська Січ», депутат Київради і керівник фракції, народний депутат України 7-го скликання, політв'язень режиму Порошенка;
• Ситник Йосиф Степанович (1972) — кандидат економічних наук, міністр економіки в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», раніше перший заступник голови Львівської ОДА;
• Сич Олександр Максимович (1964) — кандидат історичних наук, голова Івано-Франківської облради 5-го та 6-го скликання, заступник голови ВО «Свобода» з ідеологічних питань, голова уряду в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», раніше віцепрем'єр-міністр України з гуманітарних питань, народний депутат України 7-го скликання;
• Скрипничук Василь Михайлович (1958 — † 2019) — доброволець ОДЧ «Карпатська Січ», депутат Івано-Франківської облради, раніше голова облради 5-го скликання;
• Степанченко Ігор Олегович (1991) — раніше заступник Конотопського міського голови Сумської області (усунутий голосуванням сесії 28 серпня 2018);
• Тенюх Ігор Йосипович (1958) — український флотоводець, адмірал у відставці, член Політради ВО «Свобода», депутат Львівської облради, віцепрем'єр-міністр із питань національного захисту, міністр національної оборони в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», раніше командувач ВМС України, в. о. міністра оборони України;
• Фаріон Ірина Дмитрівна (1964 — † 2024) — українська мовознавець і політик, доктор філологічних наук, професор НУ «Львівська політехніка», народний депутат України 7-го скликання;
• Федорович Наталія Володимирівна (1972) — директор Департаменту сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми Міністерства соцполітики України, раніше — заступник міністра соцполітики;
• Хомінець Василь Петрович (1973) — раніше — голова Тернопільської облради 5-го скликання;
• Черняков Валерій Вікторович (1966) — раніше — голова Держлісагентства, народний депутат України 7-го скликання;
• Чорна Галина Михайлівна (1967) — головний редактор газети ВО «Свобода», народний депутат України 7-го скликання;
• Швайка Ігор Олександрович (1976) — юрист, кандидат на посаду Харківського міського голови у 2015 році, переслідуваний режимом Порошенка^{[джерело?]}, раніше міністр агрополітики України, кандидат в депутати Верховної Ради України під час проміжних виборів по 114 мажоритарному окрузі у 2016 році, народний депутат України 7-го скликання;
• Шевченко Олександр Оксеньтійович (1937 — † 2016) — український вчений-правознавець, доктор юридичних наук, професор кафедри історії права і держави КНУ ім. Тараса Шевченка, автор свободівського проєкту Національної Конституції України, народний депутат України 7-го скликання;
• Янків Ігор Тарасович (1971) — кандидат наук з фізичного виховання та спорту (шахи), голова партійного суду ВО «Свобода», міністр молоді та спорту в Уряді національної альтернативи ВО «Свобода», народний депутат України 7-го скликання.

• Обидва керівники СНПУ (Ярослав Андрушків, Олег Тягнибок) мали вищу медичну освіту.
• Парламентські вибори 2012 р. У селах Соколя, Крив'яки, Зубриця Львівської області ВО «Свобода» набрала 87 %, 74 % і 71 % голосів відповідно, посіла 1 місце по закордонному виборчому округу (23,63 %; найвищий результат у Чикаго (США) з 73,35 %).^[89]. Майже в усіх областях партія показала вдесятеро вищий результат, ніж на виборах 2007 р. (рекордсменами є Сумська (у 30,33 раза), Полтавська (у 26,47 раза), Кіровоградська (у 24,88 раза).
• Варто зазначити, що на виборах 2012 року «Свобода» набрала по Україні 10,44 % — це умовно-символьне позначення українських націоналістів 10/44 (10 заповідей та 44 правила українського націоналіста) на зразок міжнародного 14/88 Девіда Лейна.

• Альянс європейських національних рухів
• Виборчий блок партій «Менше слів»
• Інтегральний націоналізм
• Радикальний націоналізм
• Свобода
• Соціал-націоналізм
• Український націоналізм

• Офіційний сайт
• Офіційний сайт Олега Тягнибока [Архівовано 19 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Форум на офіційному сайті ВО «Свобода» [Архівовано 13 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Карта підтримки ВО Свобода на парламентських виборах 2012 по дільницях [Архівовано 9 листопада 2012 у Wayback Machine.]
• ВО «Свобода»: нові горизонти. Кольорові карти з результатами ВО «Свобода» на виборах з 2006 по 2010 рр. [Архівовано 24 березня 2011 у Wayback Machine.]
• 20 років вірності,20 років боротьби [Архівовано 24 червня 2014 у Wayback Machine.].

• Соціологічні дослідження Центру Разумкова, пов'язані з ВО «Свобода»^{[недоступне посилання з червня 2019]}.
• Сергій Грабовський. ВО «Свобода»: скільки ще рости до справжніх націоналістів? [Архівовано 15 червня 2013 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 13 червня 2013

• Опонентів наказано знищити — 3, або Купив собі трохи «Свободи»
• Неякісний націоналізм [Архівовано 11 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• ВО «Свобода»: є певні запитання [Архівовано 3 грудня 2012 у Wayback Machine.]
• Навіщо потрібна Свобода — ВО Свобода [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• Opposition Blues in Ukraine [Архівовано 16 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
• ВО «Свобода» в парламенте: Моделирование рисков (рос.)
• Критика ВО «Свобода». Аналитика [Архівовано 10 вересня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• Партия «Свобода»: «Арийцы» на марше. Часть первая [Архівовано 14 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Праворадикальная партийная политика в постсоветской Украине и загадка электоральной маргинальности украинских ультранационалистов в 1994—2009 гг. (рос.)