Будзюцу

Будзюцу (яп. 武術, budjutsu, дослівно — «військове мистецтво») — традиційний японський термін, що позначає сукупність бойових мистецтв, які формувалися і розвивалися в Японії до початку епохи Мейдзі (1868). На відміну від будо (яп. 武道) — «шлях воїна», який акцентує духовну і філософську складову, будзюцу орієнтоване на прикладні, практичні аспекти ведення бою та виживання в умовах війни.

Будзюцу виникло в середньовічній Японії як система військової підготовки самураїв. Основою стали практичні навички бою — володіння мечем (кендзюцу), списом (соґіцу), луком (кюджюцу), рукопашним боєм (тайджюцу) та іншими видами озброєння. Ці мистецтва передавалися у вигляді традиційних шкіл (рюха), багато з яких збереглися до сьогодні.

Після періоду Едо (1603—1868), коли в Японії панував мир, практична потреба в бойових навичках зменшилася, що сприяло трансформації бойових мистецтв у філософсько-духовну практику, відому як будо.

До класичних шкіл будзюцу належать:

• Каторі Сінто-рю — одна з найдавніших шкіл, заснована у XV столітті.
• Кашіма Шінрю — знаменита школа бойового меча.
• Ягю Сінган-рю — спеціалізується на техніках ближнього бою.
• Хотіку-рю — школа стрільби з лука.

Сьогодні термін будзюцу вживається переважно для позначення корю — стародавніх шкіл бойових мистецтв Японії. Їхнє вивчення передбачає засвоєння історичних технік бою, тактики та методів, що передавалися поколіннями. Деякі школи є членами Ніхон Кобудо Кьокай — офіційної асоціації традиційних бойових мистецтв Японії.

• Будо
• Кендзюцу
• Тайдзюцу
• Кобудо
• Самурай
• Кендо
• Іайдо

• Draeger, Donn F. Classical Bujutsu: The Martial Arts and Ways of Japan. Weatherhill, 1973.
• Mol, Serge. Classical Fighting Arts of Japan: A Complete Guide to Koryu Jujutsu. Kodansha International, 2001.
• Skoss, Diane (ed.). Koryu Bujutsu: Classical Warrior Traditions of Japan. Koryu Books, 1997.