YaChudo

Хребет Брукса

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Хребет Брукса
68°12′ пн. ш. 152°15′ зх. д. / 68.2° пн. ш. 152.25° зх. д.
Зображення
Гірський хребетПівнічноамериканські Кордильєри Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США і  Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Адміністративна одиницяАляска
Юкон Редагувати інформацію у Вікіданих
Найвища точкаMount Istod Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота над рівнем моря2740 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Історичний періодрання крейда і крейдовий період Редагувати інформацію у Вікіданих
Довжина або відстань1100 км Редагувати інформацію у Вікіданих
Ширина241 401,6 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Вигляд з повітря
Мапа
CMNS: Хребет Брукса у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Хребет Брукса — гірський хребет на крайньому півночі Північної Америки, що простягається приблизно на 1127 км із заходу на схід через північну Аляску до території Юкон у Канаді. Найвищою вершиною хребта є гора Істо з висотою 2 736 м над рівнем моря. Вік хребта становить близько 126 мільйонів років.

У США ці гори розглядають як північний відріг Скелястих гір, тоді як у Канаді їх вважають окремою гірською системою, оскільки північною межею Скелястих гір вважається річка Лаярд, розташована значно південніше, у провінції Британська Колумбія.[1][2]

Хоча хребет переважно безлюдний, через нього проходять Долтонське шосе та Трансаляскинський нафтопровід через перевал Атігун (1 415 м над рівнем моря) на шляху до нафтових родовищ Прадхо-Бей на Північному схилі Аляски. Єдиними поселеннями в межах хребта є села корінних народів Аляски — Анактувук-Пасс і Арктик-Віллидж, а також дуже невеликі громади Колдфут, Вайзмен, Беттлз і Чандалар. На крайньому заході, поблизу річки Вулик у горах Де-Лонг, розташований рудник Ред-Дог — найбільший у світі цинковий рудник.

У США хребет перебуває під федеральною охороною як сукупність національних пустельних територій і природоохоронних об’єктів, зокрема Національний парк «Брама Арктики», Арктичний національний заповідник дикої природи та Національний заказник Ноатак.

Хребет був названий Радою США з географічних назв в 1925 році на честь Альфреда Галса Брукса, головного геолога Геологічної служби США (USGS) на Алясці в 1903–1924 роках.

У різних історичних джерелах хребет також згадувався під назвами Арктичні гори, гори Гупера, гори Міда та гори річки Мід. Канадська частина хребта офіційно має назву Британські гори.[3] На території Британських гір у Канаді розташований Національний парк Іввавік.

Вершини

Гори хребта Брукса
Гора Лаймстек — висока вапнякова скеля зі стрімкими урвищами в центральній частині хребта Брукса
Гора Лаймстек у центральній частині хребта Брукса
  • Істо — 2 736 м
  • Габлі — 2 717 м
  • Чемберлін — 2 713 м
  • Міхельсон — 2 700 м
  • Київ — 2 370 м, найвища точка центральної частини хребта
  • Блек-Маунтін — 1 530 м, найвища точка найзахіднішої частини хребта
  • Дунірак — 2 273 м
  • Ігікпак — 2 523 м
  • Фріджид-Крегс — 1 677 м
  • Бореал-Маунтін — 2 028 м
  • Лаймстек — 1 905 м
  • Кокедгет — 2 258 м

Екологія

Ділянка прибережної рівнини Арктичного національного заповідника дикої природи, вид на південь у бік хребта Брукса

Хребет Брукса утворює найпівнічніший у Північній Америці континентальний вододіл, відокремлюючи водотоки, що впадають у Північний Льодовитий океан, від тих, які несуть свої води до північної частини Тихого океану. Хребет приблизно окреслює літнє положення Арктичного фронту. Він також позначає північну межу лісової межі: на північ від континентального вододілу трапляються лише поодинокі насадження бальзамічної тополі (Populus balsamifera). Populus tremuloides та ялина біла також трапляються на північ від хребта Брукса, проте їх поширення обмежене ділянками, порушеними людською діяльністю.[4][5] Південні схили хребта частково вкриті чорною ялиною що позначає північну межу поширення цього виду.[6] У міру зростання середньої глобальної температури спостерігається поступове просування лісової межі на північ, що змінює ареали поширення цих деревних видів.[7] Також відзначається збільшення щільності чагарникової рослинності на територіях, які раніше були переважно тундровими, що суттєво впливає на екологію регіону.[8][9]

Як одна з найвіддаленіших і найменш порушених людиною диких територій Північної Америки, ці гори є оселищем для барана Далля, ведмедя гризлі, чорного ведмедя, сірого вовка, лося та дикобраза.

На Алясці стадо західноарктичного карібу (близько 490 000 особин у 2004 році) перетинає хребет Брукса під час щорічної міграції. Менше за чисельністю центральноарктичне стадо карібу (приблизно 32 000 особин у 2002 році), а також стадо карібу-Поркупайн чисельністю близько 123 000 тварин також мігрують через хребет Брукса під час своїх щорічних переходів до та з Арктичного національного заповідника дикої природи. Міграційний шлях стада карібу-Поркупайн є найдовшим серед усіх наземних ссавців на Землі.[10][11]

Палеонтологія

Викопні корали в хребті Брукса
Скам’янілі корали в хребті Брукса, поблизу гори Лаймстек

Оскільки гірські породи хребта сформувалися на дні давнього моря, хребет Брукса містить викопні рештки морських організмів. Окрім викопних коралів, у піщаних вапняках центральної частини хребта Брукса були виявлені трилобіти та брахіоподи середнього кембрійського періоду.[12]

У середині крейдового періоду насувний пояс хребта Брукса зазнав значного регіонального розтягнення.[13]

На північ від хребта Брукса було знайдено рештки шерстистого мамонта, який загинув приблизно 17 100 років тому. У 2021 році було опубліковано наукове дослідження, присвячене аналізу ареалу його пересувань.[14]

Клімат

Тоді як інші гірські хребти Аляски, розташовані південніше та ближче до узбережжя, можуть отримувати від ≈635 до 1 270 см снігу на рік, середня кількість снігових опадів на хребті Брукса становить приблизно ≈76–130 см.[15][16] Унаслідок змін клімату в період 1969–2018 років східна та західна частини хребта Брукса зазнали збільшення річної кількості опадів на 17,2 %.[17]

За даними метеостанції Анактувук-Пасс (висота ≈770 м), середні літні температури становлять близько +16 °C удень та +3 °C уночі. Узимку середня максимальна температура дорівнює −22 °C, а середня мінімальна — −30 °C.[16] Регіон зазнає впливу явища полярної ампфліфкації, за якої зростання глобальних температур є інтенсивнішим у високих широтах. Північні та західні райони Аляски, де розташований хребет Брукса, нагріваються приблизно вдвічі швидше, ніж південно-східна частина штату. на хребті Брукса середня літня температура зросла приблизно на 2,3–3,2 °C у період 1969–2018 років.[17]

У деяких районах хребта Брукса трапляються ділянки постійного снігового покриву — так звані багаторічні снігові поля. У 1985 році їхня площа становила близько ≈88 км², тоді як у 2017 році вона скоротилася до менш ніж 10 км².[17]

Примітки

  1. ↑ [https://books.google.com/books?id=Ygo1AAAAMAAJ&q=%22Columbia+Mountains%22+and+%22Brooks+range%22 The Encyclopedia Americana], Volume 23, page 618 (Grolier 2000).
  2. ↑ Safire, William. [https://books.google.com/books?id=-BIGv9vIoqcC&dq=%22Brooks+range%22+and+%22Arctic+rockies%22&pg=PA623 The New York Times guide to essential knowledge: a desk reference for the curious mind], page 623 (Macmillan 2007).
  3. ↑ Download Geographical Names Data. www.nrcan.gc.ca. 2 червня 2011. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 23 Квітень 2018. {{cite web}}: символ зміни рядка в |access-date= на позиції 3 (довідка); символ зміни рядка в |title= на позиції 9 (довідка)
  4. ↑ Ackerman, Daniel; Breen, Amy (6 червня 2016). Infrastructure Development Accelerates Range Expansion of Trembling Aspen ( Populus tremuloides , Salicaceae) into the Arctic. Arctic (англ.). 69 (2): 130—136. doi:10.14430/arctic4560. ISSN 1923-1245.
  5. ↑ Elsner, Wendy K.; Jorgenson, Janet C. (11 вересня 2009). White Spruce Seedling ( Picea glauca ) Discovered North of the Brooks Range Along Alaska's Dalton Highway. Arctic (англ.). 62 (3): 342—344. doi:10.14430/arctic155. ISSN 1923-1245. Архів оригіналу за 15 жовтня 2017. Процитовано 13 червня 2016.
  6. ↑ C. Michael Hogan, [http://globaltwitcher.auderis.se/artspec_information.asp?thingid=44751 Black Spruce: Picea mariana, GlobalTwitcher.com, ed. Nicklas Stromberg, November, 2008] [Архівовано 5 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Larsen, J.N., O.A. Anisimov, A. Constable, A.B. Hollowed, N. Maynard, P. Prestrud, T.D. Prowse, and J.M.R. Stone, 2014: Polar regions. In: Climate Change 2014: Impacts, Adaptation, and Vulnerability. Part B: Regional Aspects. Contribution of Working Group II to the Fifth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. Cambridge University Press, Cambridge, United Kingdom and New York, NY, USA, pp. 1567–1612.
  8. ↑ Anisimov, O.A., D.G. Vaughan, T.V. Callaghan, C. Furgal, H. Marchant, T.D. Prowse, H. Vilhjálmsson and J.E. Walsh, 2007: Polar regions (Arctic and Antarctic). Climate Change 2007: Impacts, Adaptation and Vulnerability. Contribution of Working Group II to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. Cambridge University Press, Cambridge, 653–685.
  9. ↑ Ramsayer, Kate (6 серпня 2017). NASA Studies Details of a Greening Arctic. NASA.gov. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 29 грудня 2025. {{cite web}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 5 (довідка)
  10. ↑ [https://www.adfg.alaska.gov/static/home/library/pdfs/wildlife/porcupine_caribou_news/porcupine_caribou_news_summer_2017.pdf "Porcupine Caribou News" (PDF)]. Alaska Department of Fish and Game. Літо 2017.
  11. ↑ Porcupine Caribou News (PDF). Alaska Department of Fish and Game. Літо 2017. {{cite web}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 10 (довідка)
  12. ↑ Dutro, J.T.; Palmer, A.R.; Repetski, J.E.; Brosge, W.P. (Листопад 1984). Middle Cambrian Fossils from the Doonerak Anticlinorium, Central Brooks Range, Alaska. Journal of Paleontology. 58 (6): 1364—1371. JSTOR 1304885.
  13. ↑ Miller, Elizabeth L.; Hudson, Travis L. (Серпень 1991). Mid-Cretaceous extensional fragmentation of a Jurassic–Early Cretaceous compressional orogen, Alaska. Tectonics (англ.). 10 (4): 781—796. doi:10.1029/91TC00044. Процитовано 30 вересня 2023.
  14. ↑ Woolly mammoth walked far enough to circle Earth twice, study finds. theguardian.com. 12 серпня 2021. Процитовано 12 листопада 2025. {{cite web}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 7 (довідка)
  15. ↑ Shulski, Martha; Wendler, Gerd (15 December 2007). The Climate of Alaska. University of Alaska Press. pp. 148–. ISBN 9781602230071. Retrieved 16 December 2012.
  16. ↑ а б Gallant, Alisa L. (1 May 1998). EcoRegions of Alaska. DIANE Publishing. pp. 15–. ISBN 9780788148965. Retrieved 16 December 2012.
  17. ↑ а б в Thoman, R. & J. E. Walsh. (2019). Alaska’s changing environment: documenting Alaska’s physical and biological changes through observations. H. R. McFarland, Ed. International Arctic Research Center, University of Alaska Fairbanks.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).