Бомбарда (артилерія)

Бомбарда
Бомбарди XV століття в замку Мон-Сен-Мішель
Епоха	II пол. XIV ст. — XV ст.
Належить до	облогова артилерія
Споріднені поняття	кована гармата
Бомбарда (артилерія) у Вікісховищі

Бомба́рда — різновид артилерійської зброї, поширеної у Європі в другій половині XIV та XV столітті. Спочатку бомбардами називали гармати різних розмірів і призначень, але згодом термін усталився для облогових гармат з великим калібром і малим видовженням стволів, що вели вогонь кам'яними ядрами.

Калібр бомбард сягав 500—800 мм і більше, а руйнівна здатність була вищою, ніж у требушетів, що прискорило облоги та взяття середньовічних укріплень: найвідомішим прикладом є падіння Константинополя 1453 року. Разом з тим, велика вага бомбард ускладнювала їхню логістику, обладнання позицій та ведення бою, потребуючи десятків чи сотень членів обслуги для однієї гармати.^[⇨]

У Європі великі бомбарди переважно вийшли з ужитку вже до середини XV століття, хоча епізодично брали участь у битвах і пізніше. Їх витіснили легші та швидкострільніші гармати з довгими стволами й чавунними ядрами, встановлені на колісних лафетах для простішого переміщення та наведення.^[⇨] У Московії та Індії великі бомбарди з'явились на межі XV й XVI століть і були поширені головно впродовж XVI століття. Натомість у Китаї, звідки походила вогнепальна зброя, подібні гармати не виготовляли через розвинені традиції фортифікації.^[⇨]

Слово бомбарда походить від ст. фр. bombarde^[1] «ступка, катапульта», що зводиться до лат. bombus «шум, дзижчання» та грец. βόμβος (бомбос) «шум, гудіння». Звідси також походять слова бомба, бомбардування, бомбардувальник, бомбардир в українській мові. Вже в XIV столітті англ. bombard і фр. bombarde вживались на позначення гармат, початково для абсолютно різних за розміром і будовою.^[2][3][4]

Крім того, цим словом у XIV столітті також почали позначати духовий музичний інструмент, басовий різновид шалмея — бомбарду.^[2][5]

Перші зразки артилерії з'явились у Китаї у XIII столітті, а в 1320-ті запозичені з Китаю гармати з'явились у Європі. Ранні гармати були невеликими та використовувалися проти піхоти, в той час, як твердині брали тривалими облогами^[6]. Упродовж XIV століття гармати активно поширювались Європою, одночасно зростаючи у розмірах^[3].

Слово bombarde з'явилось в Європі одночасно з гарматами й позначало різні зразки артилерійської зброї. Наприклад, сучасники йменували бомбардами невеликі англійські гармати в битві при Кресі (1346). Наприкінці століття так стали називати передусім великі стінобитні гармати, а також короткоствольні гармати різних розмірів, подібні до мортир^[3][6][7]. Менші за розміром, але подібні до бомбард за конструкцією фоглери також називали бомбарделами (італ. bombardelle), а великі ручниці — ручними бомбардами^[8][9]

Одну з перших відомих бомбард виготовили 1375 року у французькому Кані. За свідченнями, вона важила близько 900 кілограмів, а її побудова тривала 6 тижнів.^[10] Того ж року в облозі міста Сен-Совер-ле-Віконт було використано бомбарду з 45-кілограмовими ядрами.^[11]

Найважливішу роль у становленні стінобитних гармат відіграв бургундський герцог Філіпп II Сміливий, який фінансував дослідження та виробництво передової артилерії. 1377 року він допоміг французам захопити Одрюїк, який утримували англійці. Літописець Жан Фруассар згадував, що міцний замок міг протистояти старішим гарматам — але не цим, які метали ядра вагою в 90 кг, — тому гарнізон здався, коли ядра почали пробивати мури. Сучасний історик Тоніо Андраде писав: «Облога Одрюїка 1377 року ознаменувала нову епоху. Європейські гармати стали достатньо великими для руйнування стін». На гарматах такого розміру Філіпп не зупинився і вже наступного року отримав бомбарду для вогню 200-кілограмовими ядрами, а 1382 року виставив проти Ауденаарде гармату калібру близько 500 мм.^[10]

Невдовзі бургундців почали наслідувати інші країни. Англійський король Генріх V 1415 року вперше використав значну кількість гармат в облозі Арфлера, яка тривала місяць.^[11] 1417 року він узяв захищений міцними стінами Кан, а впродовж наступних років — ще понад 40 міст і замків. Французи початково відставали від бургундців і англійців, однак на час битви за Орлеан (1429) уже були вправні в артилерії, а з часом реорганізувало її та перевершили англійців, що допомогло їм перемогти у війні. Крім того, саме вони одними з перших почали вводити до вжитку польову артилерію, яка пізніше витіснила бомбарди.^[10]

Найбільшу славу отримали бомбарди Османської імперії завдяки облозі Константинополя (1453), падіння якого ознаменувало кінець Східної Римської імперії. Османи за правління Мехмеда II перейняли європейську моду й активно переманювали на свій бік майстрів, обіцявши значно більшу платню. Найвідомішим перебіжником був угорський майстер Орбан, котрий збудував найбільшу на свій час бомбарду «Базиліка» спеціально проти стін візантійської столиці. В облозі брали участь кілька десятків бомбард різних розмірів, 55-денний обстріл якими завдавав значних руйнувань стінам. Оборонці повсякчасно намагались їх відбудувати, та зрештою місто впало.^[10][12]

Стінобитні бомбарди змінили характер війни в Європі на користь нападу. Раніше взяття фортеці потребувало тривалої облоги, вигода від перемоги в якій рідко покривала витрати. З появою бомбард твердині стали значно вразливішими. Психологічний ефект великих гармат також був значним: нерідко оборонці здавались після перших пострілів. Однак бомбарди були не настільки потужні, щоб гарантовано зруйнувати будь-які мури за короткий термін. Наприклад, на Арфлер у 1415 році витрачали майже по 300 ядер щоденно, а гарнізон здався лише після того, як підкріплення зазнало невдачі. Тобто, бомбарди були ключовим фактором для взяття середньовічних фортифікацій, але далеко не завжди відігравали вирішальну роль або забезпечували перемогу.^[10][11]

Панування велетенських бомбард було нетривалим: до середини XV століття від них здебільшого відмовились всі основні європейські держави, хоча виготовлення та використання зберігалось ще до кінця століття.^[7] Вони поступились не менш руйнівним, але значно легшим і мобільнішим гарматам менших калібрів з більшим видовженням ствола, які могли розігнати менший снаряд до вищої швидкості, що забезпечувало велику кінетичну енергію^{[прим. 1]}. Чавунні ядра мали значну масу в меншому калібрі завдяки втричі більшій густині в порівнянні з гранітом або пісковиком^{[прим. 2]}. Крім того, розуміння розподілу навантажень на ствол поступово дозволяло гарматам бути легшими без втрати міцності. Нові зразки було простіше транспортувати та встановлювати на позиції, вони були дешевші та більш швидкострільні. Крім того, впродовж XV століття гармати все частіше отримували колісні лафети та засоби вертикального наведення, в другій половині століття також з'явились цапфи. Димний порох завдяки вдосконаленню формули й гранулюванню став потужнішим і передбачуванішим, що також покращило можливості артилерії.^[13][14] Османська імперія, всупереч поширеній думці, так само перейшла на легші гармати замість велетенських бомбард.^[15]

З XVI століття бомбарди застосовувалися лише епізодично. Так, 1513 року шотландський король Джеймс IV з допомогою бомбарди «Mons Meg» успішно взяв замок Норем.^[7] Османська імперія залишила своїм бомбардам роль берегової артилерії, що спрацювало аж 1807 року під час Дарданелльської операції, коли кілька старовинних гармат у Дарданелльській протоці завдали втрат британським лінійним кораблям: 300-кілограмові кам'яні ядра рознесли головну щоглу «Windsor Castle» та пошкодили «Royal George».^[16]

Бомбарди поширились і на деякі азійські регіони вже після того, як вийшли з моди в Європі. Наприклад, Московії бомбарди відомі з 1488 року, їх обмежено застосовували для облог упродовж XVI століття разом з іншими видами артилерії. Вони вийшли з ужитку лише в середині XVII століття. 1586 року в Московії було виплавлено найбільшу за калібром (890 мм) бомбарду, знану як «Цар-пушка».^[17][18][19]

В Індії перші ковані бомбарди з'явились на початку XVI століття й мали калібр типово в межах 150—400 мм, а серед найбільших — до 700 мм. Ближче до середини століття з'явились і литі бронзові зразки, серед яких монструозна «Малик-і-Майдан» (з перс. «повелитель поля бою»), виготовлена 1549 року в Біджапурському султанаті, яка важила 55 тонн і мала калібр 700 мм. Упродовж XVI століття великі гармати почали поступатись меншим в Індії з тих самих причин, що і в Європі.^[20][21] У Сефевідській імперії великі бомбарди не набули поширення, зокрема, через недостатньо розвинену металургію.^[22]

У Китаї не виготовляли великих бомбард, незважаючи на те, що гармати там з'явились раніше, а металургія була значно розвиненіша, ніж у Європі. Китайці мали всі можливості виготовляти гармати будь-яких розмірів завдяки чавунному литтю. Ключовою причиною, чому саме європейці розвинули великі стінобитні гармати, можуть бути різні традиції фортифікації. В Китаї міські стіни типово були дуже товсті та землебитні у своїй основі, тому вони являли собою практично нездоланну перешкоду для артилерії. Натомість у Європі кам'яні стіни рідко перевищували кілька метрів завтовшки, що спонувало європейців до розвитку великих гармат, здатних їх пробивати.^[6]

Бомбарди найчастіше були кованими гарматами, виготовленим з ковкого заліза. Канал ствола утворювали залізні смуги, складені циліндром навколо оправки та стягнуті металевими кільцями. Прикладами таких є «Mons Meg» (з англ. «Меґ з Монса»), «Dulle Griet» (з нід. «Божевільна Ґрета») і «Pumhart von Steyr» (з нім. «штирійська бомбарда»). Також гармати відливали з бронзи, як-от «Faule Grete» (з нім. «лінива Ґрета») та «Дарданелльська гармата». Існували й литі чавунні гармати, однак вони були менш поширені в Середні віки.^[23][10][24]

Характерними особливостями бомбард були великий калібр, що міг становити кілька сотень міліметрів (див. Список найбільших гармат за калібром), і мала довжина ствола відносно калібру, типово до 8 клб.^[14] Невеликі ковані бомбарди часто були казнозарядні й мали знімні камори для пороху. У поодиноких найбільших казнозарядних гармат камори тримались на різьбовому з'єднанні та мали пази, в які вставлялись палиці для відкручування. Невисока надійність конструкції передбачала невелике співвідношення маси пороху до маси снаряда, типово 1 : 7-10. Існували й дульнозарядні бомбарди різних розмірів.^[23]

Бомбарди вели вогонь кам'яними ядрами; типовим вибором були граніт, пісковик і мармур.^[25] Оскільки снаряд не був ідеально сферичним, а ствол — ідеально циліндричним, можливо, ядро центрували дерев'яними клинами й додатково герметизували глиною або землею.^[23][14]

Менші бомбарди могли мати примітивні колісні лафети або засоби наведення. Цапф на той час ще не було, тому вертикальне наведення здійснювалось за допомогою руху дерев'яних частин лафета відносно одна одної. Великі гармати не мали лафетів, тож для пострілу потребували підготованих дерево-земляних лож. Для їхнього наведення було необхідно рухати саму бомбарду та підкладати під неї додаткову деревину для підняття. Кожен постріл зсував гармату та змушував наводити її знову.^[7] Попри чималу віддаль пострілу, часто понад 1,5 км, для дієвого руйнування стін їх розміщували на відстані кількох сотень метрів від стін — типово близько 500 м. Для прикриття гармати та обслуги використовували дерев'яні щити.^[7][13]

Темп стрільби великих зразків був низький через необхідність наводити бомбарду після кожного пострілу, прибирати нагар, заряджати великою кількістю пороху та величезним ядром. Швидкострільність бомбард становила кілька пострілів на день. В облозі Меца (1437) артилериста, який забезпечив темп стрільби в 3 постріли на день, який вважали високим, звинуватили в угоді з Дияволом і відправили на паломництво до Риму. «Базиліка» також могла стріляти тричі на день,^[12] а інші великі османські бомбарди — до 7 разів.^[23]

Транспортування та забезпечення бомбард було складним логістичним завданням, бо кількатонна гармата потребувала великого воза з десятками волів. Швидкість перевезення була низька — до 5 км на день, хоча інші свідчення показують швидкість до 11,5 км на день.^[23] Бомбарда вимагала великої кількості додаткових припасів, важких ядер, інгредієнтів для пороху, матеріалів для облаштування позицій; все це потребувало транспортування та господарювання, тож обслуга могла становити понад 100 осіб.^[7] Наприклад, османська «Базиліка» потребувала 60 волів, 30 возів, 200 погоничів для перевезення, а також 50 столярів і 200 різноробів для зведення мостів і прокладання шляхів для гармати.^[10]

• 
  Кілька варіантів будови гармат
• 
  Бомбарда в коробчастому ложі
• 
  Транспортування ствола

Ефективність бомбард неможливо точно підрахувати через невідомі показники тогочасного пороху та сумнівні дані про масу снарядів і зарядів. Сучасні балістичні розрахунки для «Mons Meg» показують, що початкова швидкість 150-кілограмового снаряда могла становити в середньому близько 300 м/с. Віддаль пострілу становила 2,9 км з кутом підняття 15°. Балістична симуляція також показала, що, всупереч історичним свідченням, одному такому ядру було б важко пробити навіть метрову кам'яну стіну.^[25] Втім, бомбарди були значно більш руйнівними, ніж найпотужніші требушети, яким часто приписують можливість пробивати стіни — якої вони насправді не мали. Великий гравітаційний требушет міг запустити 100-кілограмовий снаряд зі швидкістю близько 45 м/с на відстань лише 200—300 м.^[27][28] Бомбарди дійсно були важливим фактором для взяття середньовічних фортифікацій, але не завжди відігравали вирішальну роль або забезпечували перемогу — особливо тоді, коли оборонці були здатні відбудовувати стіни та могли сподіватись на підкріплення.^[11]

Розмір і маса великих бомбард обмежували їхнє застосування статичними облогами, коли був час підготувати вогневі позиції. Розмір і важкий відбій унеможливлювали встановлення всередині фортець. Облаштування вогневої позиції також було тривалим і важким процесом, бо потрібно було провести земляні роботи, звести дерев'яне ложе та за допомогою численних кранів укласти бомбарду на її місце. Зрештою, бомбарди та їхні обслуги були надзвичайно вразливі до ворожої артилерії.^[7]

Вагомим був вплив на моральний дух захисників. 1405 в облозі Бервіка після першого пострілу оборонці вирішили вийти битись врукопаш замість того, щоб тримати облогу. 1411 в облозі Ама оборонці капітулювали після другого влучання. 1449 року гарнізон замку Аркур здався після першого пострілу. Втім, вмотивовані захисники були здатні тримати тривалі облоги навіть під бомбардуваннями.^[11]

Великі бомбарди потребували значних коштів і часу, тому були не лише зброєю, але й статусними об'єктами. Зазвичай вони отримували власні імена, нерідко на честь легенд, міст чи замовників. Наприклад, у Нижніх країнах було поширеною практикою називати зразки артилерії на честь фольклорної Божевільної Ґрети, прикладом чого є бомбарда «Dulle Griet». Пара гармат 1463 року звалась на честь персонажів грецької міфології Ясона та Медеї. Папа Римський Пій II називав бомбарди на честь себе та своєї матері.^[10]

Подекуди на бомбардах витворювали символічні надписи та зображення. Наприклад, на одній бомбарді 1404 року було написано: «Мене звати Катрін. Стережись того, що я тримаю. Я караю несправедливість.» Гармата «Brutal Butcher» (з англ. «брутальний м'ясник») мала надпис: «Він танцюватиме крізь рови, зовнішні стіни, внутрішні стіни та вежі, крізь церкви, будинки, підвали та кухні. Він пройде крізь зали, вітальні та спальні.»^[10] Інша бомбарда мала надпис: «Я — Дракон, отруйний змій, що жадає своїми несамовитими подихами проганяти наших ворогів.»^[7] Відлита 1586 року московська «Цар-пушка» калібру 890 мм — найбільшого серед усіх бомбард, — була архаїчною на свій час зброєю, однак мала видатну декоративну або застрашливу роль та містила написи й барельєфи, що прославляли царя Федора Івановича.^[29][30][17]

Бомбарди присутні в історичних романах Артура Конана Дойла «Білий загін» і «Сер Найджел».^[31] Також бомбарда присутня у сетингу «Забуті королівства» настільної рольової гри D&D.^[32]

У багатьох відеоіграх наявні бомбарди, зокрема: стелс-екшен «Assassin's Creed: Brotherhood»,^[33] серіях стратегій «Civilization» і «Age of Empires»,^[34][35] стратегії «Medieval II: Total War» тощо.^[36]

• Ágoston, Gábor (2005). Guns for the Sultan: Military Power and the Weapons Industry in the Ottoman Empire (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0521843133.
• Andrade, Tonio (2016). The Gunpowder Age: China, Military Innovation, and the Rise of the West in World History (англ.). Princeton University Press. ISBN 978-1400874446.
• Davies, Jonathan (2019). The Medieval Cannon 1326–1494. New Vanguard 273 (англ.). Osprey Publishing. ISBN 978-1472837202.
• Eaton, Richard M. (2014). Warfare on the Deccan Plateau, 1450–1600: A Military Revolution in Early Modern India?. Journal of World History Vol. 25, No. 1 (англ.). University of Hawai'i Press.
• Forrest, Michael (2013). The Defence of the Dardanelles: From Bombards to Battleships (англ.). Pen & Sword Maritime. ISBN 978-1783469420.
• Kinard, Jeff (2007). Artillery: An Illustrated History of Its Impact (англ.). Santa Barbara: ABC-CLIO. ISBN 978-1851095612.
• Khan, Iqtidar Alam (2004). Gunpowder and Firearms: Warfare in Medieval India (англ.). New Delhi: Oxford University Press. ISBN 0-195665-26-0.
• Konstam, Angus (2017). Big Guns: Artillery on the Battlefield (англ.). Casemate. ISBN 978-1612004891.
• Marriott, Leo; Forty, Simon (2017). Heavyweights: The Military Use of Massive Weapons (англ.). Chartwell Books. ISBN 978-0785835493.

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.